 |
|
Правові форми та методи охорони земель історико-культурного призначення
Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення можна умовно поділити на кілька груп.
Насамперед, істотні особливості правового режиму цих земель безпосередньо випливають із цільового призначення. Хоча пряма вказівка на це у законодавстві відсутня, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. ст. 91, 96 ЗКУ).
Більше того, законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Ст. 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст. 10 та ін. Закону України "Про охорону археологічної спадщини" передбачають необхідність отримання спеціальних дозволів для проведення певних видів робіт на цих землях). Передбачений обов'язок укладення охоронного договору між власником або землекористувачем земельної ділянки та відповідним органом охорони культурної спадщини (ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини"; Частина об'єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об'єктами природно-заповідного фонду, тобто мають складний правовий режим. Щодо режиму земель природно-заповідного фонду (див. главу 7 ЗКУ та коментар до неї).
Встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії (див. ст. ст. 13 - 15, 33 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об'єктів культурної спадщини. Порядок створення музеїв регламентується ст. 7 Закону України "Про музеї та музейну справу". Землевпорядні особливості визначення меж та організації територій земель історико-культурного призначення визначаються постановою КМУ Здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об'єктів з метою їх захисту охорони та збереження традиційного середовища розташування (див. ч. 2 коментованої статті та коментар до неї). Законодавство також передбачає спеціальні положення про зонування території самих об'єктів історико-культурної спадщини - зокрема, музеїв. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про музеї та музейну справу", на території музею згідно з статутом музею може бути виділено заповідну, експозиційну, наукову, рекреаційну та господарську зони із особливими правовими режимами.
Встановлені особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком. Історико-культурні заповідники (пп. 282.1.1 ст. 282 ПКУ) та заклади культури, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету (пп. 282.1.8 ст. 282 ПКУ) звільняються від оподаткування; при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення не за функціональним призначенням встановлюються підвищені ставки оподаткування (п. 276.3 ст. 276 ПКУ).
Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст. 298 КК України передбачає склад злочину "Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини"; ст. 92 КУпАП - склад адміністративного правопорушення "Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини". Ст. ст. 44 - 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачають господарсько-правову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу (фінансових санкцій) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.