Здавалка
Главная | Обратная связь

Загальні положення про систему захисту права інтелектуальної власності



ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Підручник

Київ «Юрінком Інтер», 2013 р.

За заг. ред. О.І. Харитонової

Глава «ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»

Загальні положення про систему захисту права інтелектуальної власності

Під захистом прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності розуміють передбачені законом заходи з їх визнання та поновлення, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності.

Захист прав та законних інтересів авторів, власників охоронних документів реалізується через механізм захисту, що становить систему форм, способів та засобів діяльності відповідних юрисдикційних органів і заінтересованих осіб, яка спрямована на визнан­ня та поновлення порушених прав, припинення порушення прав і законних інтересів авторів, власників охоронних документів та на застосування до правопорушників заходів державного примусу.

Виділяють такі основні елементи механізму захисту:

а) норми права: матеріальні – закріплюють права та обов'язки суб'єктів права інтелектуальної власності (авторів, виконавців, винахідників тощо), повноваження органів державної влади, що надають правову охорону об'єктам права інтелектуальної власності та здійснюють захист прав заінтересованих суб'єктів, визначають юридичний склад правопорушень у сфері права інтелектуальної власності та заходи державного при­мусу до правопорушників; процесуальні– встановлюють по­рядок розгляду спорів, винесення щодо них рішень та ухвал, порядок оскарження та перегляду прийнятих рішень, вико­нання рішень, форми, способи і засоби діяльності відповідних державних органів і заінтересованих осіб щодо здійснення захисту прав інтелектуальної власності;

б) суб'єкти захисту (автори, виконавці, винахідники, інші суб'єкти) юридичні та фізичні особи, чиї права охороняються та захищаються;

в) юрисдикційні органи держави, які правомочні розглядати спори з правовідносин права інтелектуальної власності та приймати щодо них обов'язкові до виконання рішення про визнання та поновлення порушеного права, припинення його порушення, застосування до правопорушників заходів державно­го примусу.

Способом захисту прав інтелектуальної власності визнаються закріплені законодавством матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені права і здійснюється вплив на порушника прав інтелектуальної власності. Предметом захисту є суб'єктивні права інтелектуальної власності та інтереси, що охороняються законом.

Наприклад, суб'єктами захисту авторського права і суміжних прав можуть бути: органи колегіального управління правами інтелектуальної власності; державні органи, на які покладається функція представництва щодо захисту прав фізичних, юридичних осіб та держави (наприклад, прокуратура), а також органи державної влади, наділені спеціальною компетенцією у сфері права інтелектуальної власності; суд, господарський суд, адміністративний суд, третейський суд.

Порушення прав інтелектуальної власності може мати місце як у межах договірних відносин (наприклад, порушення авторського договору щодо способу використання твору), так і за межами укладених власником (автором, спадкоємцями, правонаступниками) договорів. У залежності від зазначених умов можуть бути застосовані різні санкції за порушення прав інтелектуальної власності (що передбачаються нормами чинного законодавства, умовами договорів тощо). У випадках, коли договором не передбачені конкретні санкції, застосовуються ті засоби захисту, які встановлені чинним законодавством.

Захист суб'єктів права інтелектуальної власності здійснюється шляхом застосування визначених у законі відповідних форм захисту. У сфері права інтелектуальної власності (як і в інших сферах правового регулювання суспільних відносин) виділяють дві основні форми захисту прав:

а) юрисдикційну, що реалізується шляхом звернення до державних органів, уповноважених розглядати справи про правопорушення у сфері інтелектуальної власності та виносити по них обов'язкові для виконання рішення. Юрисдикційна форма захисту охоплює адміністративний та судовий порядки розгляду справ та застосування передбачених законом заходів захисту. У науковій літературі та правозастосовчій практиці адміністративний порядок розгляду справ визначається як спеціальна форма, що застосовується як виняток із загального правила у випадках, безпосередньо передбачених законом (наприклад, діяльність Апеляційної Палати Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України з роз­гляду заперечень, що виникають з приводу видачі охоронного доку­мента – патенту або свідоцтва). Загальна форма захисту пов'язується з діяльністю судів (загальної та спеціальної юрисдикції);

б) неюрисдикційну, що охоплює собою дії фізичних та юридичних осіб із захисту прав інтелектуальної власності (авторських і суміжних прав, патентних прав тощо), здійснювані ними самостійно, без звернення за допо­могою до державних або інших компетентних органів. У цьому випадку припинення правопорушення здійснюють самі заінтересовані особи.

Найбільше практичне значення мають юрисдикційні форми захисту – позови до суду (загальної юрисдикції, господарські, адміністративні), адміністративна відповідальність, кримінальне переслідування порушників прав інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності, залежно від ступеня й характеру їхніх порушень, може передбачати цивільно-правову, адміністративну, кримінальну відповідальність, які регламентуються чинним законодавством.

Механізм захисту прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності характеризується не лише формою, а й засобами захисту. Останні являють собою закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких поно­влюються (визнаються) права, що порушувалися чи заперечува­лися, та справляється вплив на порушника суб'єктивних прав.

Необхідною складовою механізму захисту, що знаходить своє відповідне закріплення у нормах національного законодавства, є способи захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Вони являють собою комплекс за­ходів, що їх самостійно (добровільно) здійснюють порушники чи примусово – уповноважені державні органи, та які спрямовані на припинення порушення або відновлення (визнання) порушених суб'єктивних прав авторів, виконавців, патентовласників тощо.

Способи захисту прийнято розрізняти в залежності від юрисдикційних органів, що здійснюють захист, та галузевої приналежності норм права, що їх передбача­ють, а саме: цивільно-правовий, кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист. Способи захисту прав і законних інтересів авторів, патентовласників тощо, що розглядаються в судовому порядку (в судах загальної юрисдикції, господарських, адміністративних і третейських), поділяються на цивільно-правові та кримінально-правові.

Цивільно-правові способи захисту правє передбаченими законом матеріально-правовими заходами примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушених прав та інтересів суб’єктів прав інтелектуальної власності, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників. Основна мета цивільно-правової відповідальності – не стільки покарання за недотримання встановленого правопорядку, скільки відшкодування заподіяної шкоди.

Нарівні з цивільно-правовими способами захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності законодавство України передбачає також кримінально-правову відповідальність за деякі порушення цих прав. Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед автором або власником прав на об'єкт промислової власності.

Ще одним, згадуваним вище способом захисту прав інтелектуальної власності є адміністративно-правовий спосіб захисту – передбачені законом заходи примусового характеру, що застосовуються компетентними ор­ганами державної влади, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених прав суб'єктів права інте­лектуальної власності, припинення порушень, а також майно­вий вплив на порушників.

Питання про застосування тих або інших способів захисту прав вирішується, передусім, у залежності від характеру порушених прав шляхом: визнання цих прав; відновлення положення, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право; присудження до виконання обов'язків у натурі; стягнення з особи, що порушила право, заподіяних збитків та отриманих прибутків шляхом припинення або зміни правовідношення.

За своїм змістом способи захисту, що застосовуються при юрисдикційній та неюрисдикційній формах, подібні, проте відрізня­ються між собою за характером впливу на правопорушників. Так, при судовому або адміністративному порядку розгляду спорів, що виникають із правовідносин у сфері права інтелектуальної власності, за законодавством України можуть бути використані такі способи захисту: припинення порушень суб'єктивних прав; відновлення порушених прав; відшкодування завданих майно­вих і немайнових збитків; попередження порушень суб'єктив­них прав. Усі ці способи захисту є засобами державного впливу із притаманними їм ознаками державного примусу.

Неюрисдикційні способи захисту теж включають припинення пору­шень суб'єктивних прав, відновлення порушених прав, відшко­дування завданих майнових і немайнових збитків. За своїм змістом та наслідками вони подібні до способів захисту, що за­стосовуються при юрисдикційній формі захисту, проте не ви­ступають способами державного впливу, а існують на рівні мо­ральних унормовань і забезпечуються, відповідно, не силою державного примусу, а переконанням.

Порядок захисту прав– це застосування відповідними органами в рамках певної процедури відповідних способів захисту. Існує особливий порядок захисту прав на об'єкти промислової власності, коли поданню позову автора в суд має передувати звертання до адміністративного органу. Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Проте, процесуальне законодавство встановлює певні правила підвідомчості (юрисдикцію) судам тих чи інших справ. Так, суди загальної юрисдикції розглядають справи:

- у цивільному провадженні спори по справах, що виникли із спірних відносин у сфері права інтелектуальної власності (ст. 15 – 17 ЦПК України);

- справи про адміністративні правопорушення у сфері прав інтелектуальної власності (ст. 221 КпАП України);

- кримінальні справи щодо злочинів, вчинених у сфері права інтелектуальної власності (ст. 15 КПК України).

Право на судовий розгляд порушених прав інтелектуальної власності може реалізовуватися і через спеціалізовані суди.

Господарські суди розглядають спори, що виникають із спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (у тому числі іноземними), громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 1, 12 ГПК України).

Адміністративні суди розглядають справи, що виникають із спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності, де однією із сторін є суб'єкт владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій або бездіяльності (ст. 2, 17 КАС України).

Що стосується судового захисту, то, базуючись на нормах Конституції України, суб'єкт права інтелектуальної власності може вибрати один або декілька способів захисту особистих немайнових або майнових прав інтелектуальної власності, встановлених статтею 16 ЦК. Зокрема, способами захисту порушених прав інтелектуальної власності можуть бути: визнання права; припинення дій, якими порушується суб'єктивне право; відновлення положення, що існувало до порушення; відшкодування збитків тощо. У статті 432 ЦК України передбачений перелік спеціальних заходів, спрямованих на забезпечення захисту права інтелектуальної власності, які можуть застосовуватися судом.

Відповідно до статті 177 ЦК України результати інтелектуальної, творчої діяльності належать до видів об'єктів цивільних прав, при тому вони, відповідно до статті 178 ЦК України, є оборотоспроможними. Оскільки результати творчої діяльності відповідно до чинного законодавства визнаються товаром, вони є об'єктами цивільних правочинів.

Як свідчить практика, порушення прав інтелектуальної власності виникає найчастіше у зв'язку з неправомірним використанням (або можливим у майбутньому неправомірним використанням) конкретного об'єкта, на який одержано у встановленій законом формі і порядку правовстановлюючий документ (наприклад, патент або свідоцтво), що дозволяє вводити цей результат творчої діяльності до господарського обороту. Тобто, предметом таких суперечок є захист і відновлення порушених суб'єктивних прав на об'єкт інтелектуальної власності, введений в оборот. Тому нерідко в спорах, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, йдеться про захист цивільних прав і інтересів суб'єктів, а не про порушення у сфері публічно-правових відносин.

Аналіз судової практики свідчить про динаміку надходження на судовий розгляд справ, пов'язаних із сферою інтелектуальної власності. Матеріали судової практики свідчать про щорічну усталену тенденцію до збільшення кількості звернень до господарських судів України стосовно захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Вищий господарський суд України, у системі якого напрацьована найбільша практика судового розгляду порушених прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, суб'єктів господарювання тощо, кожні півроку проводить узагальнення судової практики із спорів, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку.

Ситуація, що склалася сьогодні при застосуванні судових процедур захисту порушених прав і законних інтересів на об'єкти інтелектуальної власності, свідчить про необхідність подальшої спеціалізації суддів, поглиблення такої спеціалізації, підвищення рівня професійного забезпечення процесу судового розгляду, в тому числі, шляхом підвищення кваліфікації суддів, отримання спеціальної освіти у сфері інтелектуальної власності, на що зверталася увага вище. Навпаки, розподілення спорів з порушення прав інтелектуальної власності по судах різних юрисдикцій призводить до значного затягування процесу, неможливості, у зв'язку з відсутністю у судді спеціальної підготовки, всебічно розглянути справу, а іноді й взагалі унеможливлює розгляд такого спору (якщо в процесі здійснення судочинства виникає колізія між нормами процесуальних кодексів).

Як свідчить аналіз ситуації, що склалася у судовій системі України, спори з порушення прав суб'єктів підприємницької діяльності на об'єкти права промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки тощо) за своєю природою, яка характеризується приватноправовими ознаками, мають відноситися до компетенції господарських судів. У свою чергу, спори з порушення авторських та суміжних прав характеризуються, здебільшого, суб'єктивною ознакою – об'єктом судового розгляду судів загальної юрисдикції.

До компетенції адміністративних судів відноситься оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, в тому числі – Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України. Застосування зазначеного вище комплексного підходу сприятиме удосконаленню процедур захисту порушених прав і законних інтересів суб'єктів інтелектуальної власності.

У цілому слід зауважити, що в Україні існує низка правозастосовних проблем, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності. До таких проблем судового захисту можна віднести: проблему, коли суди загальної юрисдикції та спеціалізовані суди, що діють у системі судів загальної юрисдикції, у зв'язку із навантаженням та відсутністю спеціально підготовлених суддів, не можуть ефективно вирішувати спори даної сфери; не вирішено питання адміністративної та кримінальної відповідальності юридичних осіб за порушення прав у сфері інтелектуальної власності, як це має місце в інших країнах; не виконана вимога міжнародних актів щодо законодавчого забезпечення збору та фіксації доказів у порядку попередніх адміністративних процедур (запобіжні заходи); існують згадані вище складнощі з визначенням підвідомчості справ, що виникають з правовідносин інтелектуальної власності; необхідно вирішити проблеми кількісного фахового та науково-методичного забезпечення діяльності судових експертів, атестованих з проведення судових експертиз об'єктів інтелектуальної власності.

Не слід забувати і про те, що в процесі судового розгляду може бути укладена мирова угода між позивачем і відповідачем, яка затверджується судом і отримує силу судового рішення й виконується відповідно до нього. Крім того, спори з порушення прав інтелектуальної власності у визначених законом випадках можуть бути предметом розгляду третейського судочинства. Доцільно звернути увагу на перспективу запровадження в країні медіаційних процедур розгляду спорів з порушення прав інтелектуальної власності, яким у світовій практиці вирішення таких спорів відведено належне місце.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.