 |
|
По складу рідкі ліки поділяють на прості і складні.
ЛЕКЦІЯ №1
ТЕМА: « РОЗЧИНИ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ. РОЗЧИННИКИ. ВОДНІ РОЗЧИНИ»
МЕТА: Мати поняття про використання та значення водних розчинів в екстемпоральній рецептурі.
Знати:
- характеристику водних розчинів;
- способи вираження концентрації розчинів у рецептурних прописах;
- технологічні особливості приготування розчинів різних за властивостями речовин.
Вміти: розв’язувати проблемні і ситуаційні завдання до даної теми.
ПЛАН:
1. Характеристика та класифікація розчинів.
2. Чинники, що впливають на розчинність .
3. Розчинники та вимоги до них.
4. Основні технологічні операції при приготуванні рідких лікарських форм.
5. Загальні правила приготування рідких лікарських форм
Розчини - це гомогенна дисперсна система, що складається не менш чим із двох чи більшого числа компонентів, у якій молекули розчиненої речовини рівномірно розподілені між молекулами розчинника.
Справжні розчини охоплюють дві категорії дисперсних систем: іонно-дисперсні системи і молекулярно-дисперсні системи.
Рідкі лікарські форми можна класифікувати і по інших ознаках:
1. По медичному призначенню. Розрізняють рідкі ліки: для внутрішнього застосування - ad usum іnternum, для зовнішнього застосування - ad usum externum і для ін'єкційного застосування - pro іnjectіonіbus.
Рідкі ліки для внутрішнього застосування називають звичайно мікстурами (від латинського слова mіxturae - змішувати), дисперсійне середовище - тільки вода. Вони дозуються хворим самостійно ложками (столова - 15, десертна - 10, чайна - 5 мл.).
Рідкі ліки для зовнішнього застосування поділяються на рідині: для полоскань, промивань, примочок, спринцювань, клізм і т.п..
Рідкі лікарські форми для внутрішнього і зовнішнього застосування, що прописуються в невеликих кількостях і призначаються для дозування краплями, прийнято називати краплями (Guttae). Розрізняють краплі: для прийому усередину, для носа, очні, вушні, зубні краплі.
По складу рідкі ліки поділяють на прості і складні.
Прості - це розчини, що включають тільки один розчинений препарат.
Складні - це розчини, до складу яких входить кілька інгредієнтів.
3. Рідкі ліки можна класифікувати і по природі розчинника. У залежності від природи розчинника розчини поділяються на водні і неводні (спиртові, гліцеринові, масляні).
Широке застосування рідких лікарських форм зумовлене тим, що вони мають цілий ряд переваг перед іншими лікарськими формами:
- розмаїтість способів призначення;
- зниження подразнюючих властивостей деяких лікарських речовин (бромідів, йодидів);
- простота і зручність застосування, особливо в дитячої і геріатричній практиці (для людей похилого віку);
- можливість маскування неприємного смаку;
- при прийомі усередину вони всмоктуються і діють швидше, ніж тверді лікарські форми (порошки, таблетки й ін.), дія яких виявляється після розчинення їх в організмі;
- пом’якшуюча й обволікаюча дія ряду лікарських речовин виявляється найбільше повно при їхньому застосуванні у вигляді рідких лікарських форм;
Разом з тим, рідкі ліки, у порівнянні з твердими, мають і деякі недоліки:
- вони менш стійки при збереженні в порівнянні з твердими ліками, тобто нестабільні; тому що речовини в розчиненому вигляді легше піддаються процесам гідролізу, окисленню, ніж у сухому вигляді;
- розчини є сприятливими середовищами для розвитку мікроорганізмів, звідси малий термін зберігання рідких лікарських форм - не більше 3 доби;
- менш зручні при транспортуванні; вимагають більшого часу для приготування і спеціальної тари;
- по точності дозування рідкі ліки уступають твердим лікарським формам. Наприклад, порошки дозуються в аптеці, а мікстури досить умовними мірами дозування - столовими ложками, краплями, що по масі й обсягу можуть бути різними.
Нестабільність рідких лікарських форм не дозволяє скоротити кількість екстемпоральних лікарських препаратів і збільшити частку готових лікарських засобів, хоча для усунення цих недоліків деякі лікарські форми, застосовувані в рідкому виді, уже готуються на заводах у виді дозованих форм (таблеток, мікстур у виді порошків), що розчиняють у воді самі хворі перед вживанням.
До розчинників, які застосовуються при приготуванні рідких лікарських форм , пред'являються визначені вимоги, що полягають у наступному:
- розчинники повинні бути стійкі при збереженні, хімічно і фармакологічно індиферентні;
- вони повинні володіти високою розчинюючою здатністю;
- не мати неприємного смаку і запаху;
- вони повинні бути дешевими, загальнодоступними і утворюватись простим способом;
- не повинні бути вогненебезпечними і летучими;
- вони не повинні служити середовищем для розвитку мікроорганізмів.
У зв'язку з тим, що якість розчинів багато в чому залежить від якості розчинника, ФС 2619-89 "Вода очищена" регламентує її якість: вона повинна бути безбарвна, прозора, без запаху і смаку, рН води може коливатися в межах 9,0-7,0; сухий залишок не повинний перевищувати 0,001%; вода не повинна містити речовин, що відновлюють, нітратів, нітритів, хлоридів, діоксиду вуглецю. Допускається наявність лише слідів аміаку (не більш 0,00002%). Мікробіологічна чистота - у 1 мл не більш 100 м/о (непатогенних).
Вода очищена може бути отримана різними методами, а саме:
- дистиляцією;
- іонним обміном;
- електролізом;
- зворотним осмосом.
З усіх методів найбільш розповсюдженим є одержання очищеної води методом дистиляції (перегонки), для чого застосовуються спеціальні перегінні апарати - аквадистилятори.
Щодня в аптеці вода з кожного балона перевіряється хіміком-аналітиком на відсутність хлоридів, сульфатів, солей кальцію й ін. згідно ФС. Крім того, якість одержуваної очищеної води періодично перевіряють, проводячи проби:
- у контрольно-аналітичну лабораторію для повного хімічного аналізу - один раз у квартал;
- у місцеву санітарно-бактеріологічну лабораторію для бактеріологічного дослідження - 2 рази в квартал.
Воду очищену зберігають в асептичних умовах не більш 3 доби в добре вимитих, простерилізованих і закупорених балонах з хімічно стійкого скла в прохолодному місці (наказ МОЗ України №812).