Здавалка
Главная | Обратная связь

Функції спілкування



Функції спілкування - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:

^ контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

^ інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

^ спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

/ координаційну (узгодження дій комун і канті в):

пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

У емотивну (обмін емоціями);

^ налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статус них, ділових, міжособистісних стосунків); регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

o інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

o інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

o функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);

o трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

o функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);

o функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

o експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

 

Одним із засобів спілкування є невербальна (несловесна) комунікація. Невербальні засоби спілкування - елементи комунікативного коду, які мають не мовну природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень.


34. Закони спілкування є важливою складовою науки про мову.Комунікативні закони – це найзагальніші нежорстокі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування

Основні з цих законів такі:
1) Закон дзеркального розвитку спілкування. Цей закон легко спостерігаємо в спілкуванні. Суть його може бути сформульована таким чином: співбесідник в процесі комунікації імітує стиль спілкування свого співбесідника. Це робиться людиною автоматично практично без контролю свідомості.
2) Закон залежності результату спілкування від об’єму комунікативних зусиль. Одним словом, чим більше комунікативних зусиль витрачено, тим вище ефективність спілкування.
3) Закон прогресуючого нетерпіння слухачів. Даний закон формулюється так: чим довше говорить оратор, тим більшу неувагу і нетерпіння проявляють слухачі.
4) Закон падіння інтелекту аудиторії зі збільшенням її розмірів. Чим більше людей вас слухає, тим нижче середній інтелект аудиторії. Іноді це явище називають ефектом натовпу: коли слухачів багато, вони починають гірше «міркувати», хоча особистий інтелект кожної окремої людини при цьому, звичайно зберігається.
5) Закон первинного відторгнення нової ідеї. Нова, незвична ідея, повідомлена співбесіднику, в перший момент їм відкидається. Іншими словами, якщо людина раптом одержує інформацію, яка суперечить думці або уявленню, що склалося у нього на даний момент, то перша думка, яка приходить йому в голову – що ця інформація помилкова.
6) Закон ритму спілкування. Даний закон відображає співвідношення розмови та мовчання в людському спілкуванні. Це значить, що кожній людині необхідно в день певний час говорити і певний час мовчати.
7) Закон відторгнення публічної критики. Людина відторгає публічну критику на свою адресу. Будь-яка людина має високу внутрішню самооцінку.
8) Закон тяжіння критики. Чим більше ви виділяєтесь з тих, хто оточує вас, тим більше про вас лихословлять, і тим більше людей критикує ваші дії.
9) Закон довіри до простих слів. Чим простіші твої думки і слова, тим краще тебе розуміють і більше вірять.
Ці та багато інших законів використовуються у всіх сферах нашого життя. Особливо дослідженням даних законів займаються політики, журналісти, психологи… (За Ф.Бацевичем).

 

37. Усне мовлення – це мовлення, яке звучить і розрахованне на слухове сприйняття, воно характеризується специфічними засобами впливу на аудиторію.
Усне спілкування поділяється на публічне і приватне. Публічним є мовлення, адресоване широкому загалу.
За формою реалізації публічне монологічне мовлення є писемно- усним. На папері фіксується підготовча робота промови (задум, концепції; породження тексту; тези, положення, докази, факти, мовне вираження).
Під час виголошення промови підготовлений текст має бути відчужений від паперу. Мовна імпровізація буде природною, коли промовець триматиме в голові вже відшліфований писаний текст. У професійній публічній промові роль писемної і усної форми мови майже врівноважується.
Подобатися слухачам буде мова правильна, точна, чиста, логічна, змістовна, доступна, ясна, виразна, милозвучна, естетична, багата.
Зворушуватиме промова, якщо вона емоційна, оцінна, порушує актуальні проблеми, демонструє небайдуже ставлення до сказаного промовця.
Доповідь – це одна із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.
^ Політична доповідь – виголошується здебільшого керівниками держави. Вона є поширеною формою донесення та роз’яснення суспільству питань внутрішньої і зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на масових зібраннях людей – з’їздах, сесіях, міжнародних форумах.
^ Ділова доповідь – виклад інформації і шляхів розв’язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації. Своєрідним різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь, у якій робиться повідомлення не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.
^ Наукова доповідь – узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. Заслуховується на різноманітних наукових зібраннях – конференціях, симпозіумах, семінарах тощо. Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників, називається рефератом.
Промова – це усний виступ для висвітлювання певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів. Вона відзначається логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
Виступ– це участь в обговоренні якоїсь проблеми. До виступу важко підготуватися заздалегідь, бо все залежить від ситуації, яка пов’язана з розвитком дискусії. Як правило, промовець робить його коротким, фрагментарним, де торкається кількох проблем, висвітлених у доповіді, і оформляє свій виступ не як єдине ціле, а як набір реплік. Полемічність, критичне спрямування, лаконізм – характерні риси виступу. Він не має самостійного значення, ось чому зрозуміти його можна лише у зв’язку з проблемою, що обговорюється.
Повідомлення – невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька – повідомлення.
Лекція, як і доповідь, є однією з найскладніших і найпоширеніших форм публічних виступів. Найважливішою її ознакою є науково-теоретична база. У лекції говориться про більш загальні й уже розв’язані проблеми (у ній можуть мати місце елементи академічного характеру, чого немає в доповіді).

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.