Здавалка
Главная | Обратная связь

Способи творення термінів



1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: чиста конкуренція, ринокпраці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перепродукція), суфіксів (оподаткування, оборотність), складанням слів і основ (матеріаломісткість), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони).

3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять: державне замовлення. Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.

4. Запозичення — називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж.

Існують такі вимоги до використання термінів у мові професійного спілкування:

1) термін має бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: спра­вочинство, але не справоведення; автобіографія, а не життєпис та ін.;

2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику;

3) якщо термін є багатозначним, автор має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа — особова справа, судова справа.

Для кожного з таких фундаментальних понять, як дія, подія і наслідок дії, зважаючи на те, що найзагальніша назва дії в українській мові – дієслово недоконаного виду, треба вживати різні самостійні терміни, зокрема, дію треба позначати віддієслівними іменниками з суфіксом -ння, утвореними від дієслів недоконаного виду:ізолювання, класифікування, повертання, згинання, устатковування; подію – віддієслівними іменниками із суфіксом -ння, утвореними від дієслів доконаного виду:заізолювання, розкласифікування, повернення, зігнення, устаткування, а об’єкти – відповідними однокореневими іменниками з іншими суфіксами або без них:ізоляція, класифікація, поворот, згин, устаткування.

Не можна активні та неперехідні дійові властивості суб'єктів дії позначати активними дієприкметниками. Наприклад:

неправильно правильно
ріжучий інструмент, підштовхуючий локомотив, вловлюючий тупик, плаваючий док різальний інструмент, підштовхувальний локомотив, вловлювальний тупик, плавучий док

Пор.: коригований напрям – напрям, що перебуває у процесі коригування; скоригований напрям – напрям, який уже скориговано; скориговний напрям – напрям, який можна скоригувати; коригованість напряму – характеристика стану напряму, що перебуває в процесі коригування, наприклад: поточна швидкість коригування напряму; скоригованість напряму – характеристика стану напряму, який уже скориговано. наприклад: величина, на яку скориговано напрям;скориговність напряму – характеристика здатності напряму піддаватися коригуванню, наприклад: максимально можлива швидкість коригування.

Назви активних і пасивних учасників процесу (суб'єктів чи об'єктів) треба позначати віддієслівними іменниками, найпоширенішими твірниками яких є суфікси -ач, -альник, -ник, -ар та ін.: подрібнювач, копіювальник, виробник, кресляр. Не рекомендовано вживати для цього прикметники чи дієприкметники в іменниковому значенні:

неправильно правильно
напрямна чи напрямляюча; комлектуючі, комплектуюча; складова напрямник чи напрямниця; комплектовання, комплектівка; складник

Віддієслівні іменники із суфіксом -к(а) можна вживати на позначення об'єктів, суб'єктів та наслідків дії і не можна вживати на позначення дії чи події:

неправильно правильно
оцінка (дія); викрутка (дія) оцінка (наслідок дії), оцінювання (дія), оцінений (подія); викрутка (інструмент); викручування (дія), викручення (подія)

Добираючи терміни, слід віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак, у разі доцільності запозичення, іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови (асимілювати). Зокрема, запозичаючи назву процесу, треба, насамперед, від іншомовного слова утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі – усі необхідні похідні слова, наприклад так, як відбулося з похідними від запозиченого слова форма: процес –формувати, формування, сформувати, сформування; наслідок – формовання, формація тощо.

Номенклатура — сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі — Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, технічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, гривня тощо).

Кодифікація термінів — це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів на групи:

а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);

4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою «не рекомендований»);

5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6) формулювання українською мовою означення поняття;

7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.