Главная | Обратная связь

Диференціанія захворювань

У 2001р. 32 млн 574 тис. осіб (67,2 % населення України) проживало в містах, що на 2 млн осіб менше, ніж у 1989 р. Чисельність сільського населення за цей період зменшилася на 1,2 млн осіб і становила 15 млн 883 тис. осіб. Частка міського та сільського населення в цілому по країні майже не змінилася. Без змін залишився рівень урбанізації в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській і Харківській областях. Але в чотирьох регіонах (Автономна Республіка Крим, Закарпатська, Чернівецька, Херсонська області) частка міського населення зменшилася. В інших областях цей показник дещо збільшився. Високий рівень урбанізації характерний для східних областей, а низький — для західних.

За останні 12 років кількість міст збільшилася на 20 і нині становить 454, із яких — 5 міст-мільйонерів, 9 — найбільших, 37 — великих, 56 — середніх, 347 — малих. Серед міст з населенням понад 50 тис. осіб тільки в 17 чисельність населення збільшилася, в 3 — залишилася без змін, в інших містах чисельність населення зменшилася. 46 міст належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. осіб і більше (крім того, ще 5 міст досягли межі 100 тис. осіб протягом 90-х років XX ст.). У великих містах проживає 38,3 % усього населення, або 56,9 % міського населення.

За період між останніми переписами населення відбулися істотні зміни в тенденціях народжуваності та смертності як в цілому у країні, так і в окремих її регіонах; у результаті спостерігається старіння населення. Загалом частка дітей зменшилася з 23,0 % у 1989 р. до 18,1 % у 2001 p., а частка працездатного населення та осіб похилого віку збільшилася — відповідно з 55,8 % до 58,0 % і з 21,2 % до 23,9 %.

Україна — поліетнічна країна, в котрій проживає понад 130 національностей і народностей, більшість з яких становлять українці (77,8 %), їхня частка переважає в усіх регіонах, окрім Автономної Республіки Крим (24,3%). Росіяни після українців є найчисленнішою групою (17,3 %). Частка інших національностей порівняно невелика. За 1989—2001 pp . збільшилася частка українців, кримських татар, румунів, вірменів, азербайджанців, грузинів; частка інших національностей зменшилась. Підвищився освітній рівень населення. Наприклад, кількість осіб, котрі мають вищу освіту, збільшилася на 34,9 %, причому в розрахунку на 1000 осіб у містах цей показник підвищився на 30,7 %, а в селах — на 68,8 %.

На високоурбанізованих територіях сформувалася складна екоситуація, а саме: забруднене атмосферне повітря, високий рівень шуму, електромагнітні випромінювання, концентрація промислових підприємств на обмеженій території, велика густота населення, міграційні процеси, збільшується кількість приміського населення, яке зазнає впливу урбанізованих територій. Природний і механічний рухи населення (міграції) впливають на формування соціально-економічних та екологічних умов території, адже структура та кількість груп мігрантів змінюють співвідношення міського і сільського населення в межах окремих територій, впливають на професійний склад. З іншого боку, мігранти змінюють сприйнятливість населення до тих чи інших хвороб, що пов'язано з процесами адаптації організму людини.

Зазначені демографічні особливості впливають на дві складові приросту населення таким чином: народжуваності — убік її зменшення та смертності — у протилежному напрямі, тобто її зростання. Для міського населення від'ємний показник приросту вперше зареєстровано у 1992 p., а сільське населення України цю критичну межу подолало на 10 років раніше, тобто сільські жителі першими зазнали екологічної кризи (рис. 13.6). На це також вплинули складні соціально-економічні умови, що спричинили відтік сільського населення в міста.

Хвилеподібний характер тенденцій смертності в Україні впродовж принаймні найближчих 25 років, значні резерви зменшення рівня смертності в до працездатних і особливо працездатних вікових групах, адаптація населення до нових соціально-економічних умов, подолання тривалої економічної кризи, успіхи в медицині щодо лікування багатьох захворювань дають підстави розраховувати на зниження ймовірності рівня смертності: прискорене зниження — смертності немовлят (до 7,5—8 %) і дітей раннього віку; дуже помірне — жінок 16—60 років (імовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних дівчат зменшиться до 7—8 %) і населення старше 60 років. Найбільші зміни (як і протягом останніх 50 років) очікуються у смертності чоловіків працездатного віку. Передбачається, що ймовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних юнаків у 2026 р. становитиме 16—21 % (табл. 13.3). Практично смертність саме цього контингенту визначатиме загальний характер тенденцій смертності та тривалості життя населення України.