Значення політики українізації для України.

На відміну від адміністративної "коренізації" в інших республіках українізація призвела до великого культурного піднесення і розширення сфери вживання української мови в Україні. Вона базувалася на ухвалених червневим 1926 року пленумом ЦК КП(б)У "Тезах про підсумки українізації", котрі протягом п'яти років будуть політичними директивами в Україні. На їх виконання українізація, зокрема, преси у травні 1930 р. становила 89%.¹ Досить сказати, що тоді в УРСР лише три газети виходили російською мовою: в Одесі, Сталіно (тобто Донецьку – авт.) і Маріуполі. Центральний орган ЦК КП(б)У – газета "Комуніст" – почала виходити українською з 16 червня 1926 р. її тираж 1930 року сягнув 122 тис. примірників. А газета для селян "Радянське село" виходила 600-тисячним тиражем. Серед книжкової продукції у 1932 р. українськими були 65% назв книг і 77% загального тиражу.

У 1927 р. за енергійної участі М.Скрипника у Харкові працювала конференція щодо впорядкування українського правопису. Щоправда, до її роботи втручалося Політбюро ЦК КП(б)У, котре спромоглося визнати "політично недоцільним введення в український правопис нових термінів "дж", "дз", а також недоцільним уникнення апострофа", начебто в політбюро сиділи більші лінгвісти, ніж на конференції мовознавців. Проте 4 вересня 1928 р. новий правопис української мови, названий "скрипниківським", було затверджено постановою РНК УРСР, і він проіснував до 1933 p., коли М.Скрипник застрелився.

Найбільшого успіху українізація досягла в освіті. Якщо 1922 року українських початкових шкіл було 6105, то 1925 року -10774,1930 – 14430. Українських семирічних шкіл тоді було 1732 (російських 267), а загалом 77% школярів навчалися українською мовою.² Нагадаємо, що українці становили тоді 80,1% населення УРСР, тому українізація середньої освіти вперше за всю історію нашого народу майже відповідала існуючій потребі. На майбутнє школи планувалося українізувати на 95%, проте вища освіта залишалася українізованою тільки на 30% – в основному це були педагогічні та сільськогосподарські вузи.

За царських часів існування українських театральних труп заборонялося. У кращому випадку їм доводилося грати російські переклади українських п'єс на "пристосованих сценах". 1931 року в Україні працювало 66 українських, 12 єврейських і 9 російських стаціонарних театрів. При цьому грали українською мовою як твори українських авторів, так і світову класику.

Провідна роль в процесі українізації належала наркомату освіти, котрий очолював О.Шумський, а з 1927 р. М.Скрипник. Завдяки старанням останнього вдалося створити близько 500 українських шкіл та два вузи на території Російської Федерації -з тих часів поки що недосяжне явище.

Через нечисленність нової української інтелігенції, пов'язаної з партією, підтримка українізації могла прийти лише з боку інтелігенції старої, котра повернулася в Україну з еміграції. Українським комуністам вдалося залучити до процесу українізації, зокрема, М.Грушевського, М.Вороного, В.Самійленка… Щоб полегшити процес українізації Скрипник ставив питання про прийняття до партії професора Лозинського, Леся Курбаса та інших згодом репресованих діячів. Також він намагався добитися у Політбюро дозволу на в'їзд із Західної України 1500 вчителів, оскільки наркомат освіти відчував нестачу кадрів.

Варто зазначити, що при цьому національні права інших народів в Україні 20-х – поч. 30-х pp. не зазнавали утисків. З 1924 року діяв Центральний комітет національних меншостей при ВУЦВК та Рада національних меншостей при Наркоматі освіти. У1929 р. при Етнографічній комісії Академії наук УРСР створили кабінет національних меншин. На території України діяли німецькі, єврейські, болгарські та інші національні сільради. Ще 1935 року існували 627 німецьких шкіл, 468 єврейських, 238 польських, 186 молдавських, 54 болгарських, 23 грецьких, 10 чеських, 6 татарських (це поза Кримом, котрий перебував тоді в складі РРСФР), 6 вірменських, а також білоруські, латиські, киргизькі, туркменські, узбецькі й ассирійські. Багатьма з цих мов

видавалася література, діяли педагогічні училища, наприклад, у Маріуполі для греків Донеччини.

Політика українізації сприяла і змінам в етнічній структурі міського населення. Протягом століть однією з найбільших проблем української історії було протистояння між українським селом і неукраїнським містом. XV з'їзд партії проголосив курс на індустріалізацію країни, і це призвело до значного напливу селян у промислові центри. Якщо за Столипіна важке становище на селі спонукало селян їхати з України на Схід, а до українських промислових міст масово прибували російські робітники, то кампанія індустріалізації викликала нестачу робочої сили в межах всього СРСР. Тисячі російських робітників більше не йшли на Південь у пошуках праці, відтак новозбудовані підприємства України спиралися на місцеву робочу силу. Якщо у 1926 р. лише 6% українців належали до робітників, то в 1939 р. уже майже 30%.

Протягом 1926-1930 pp. завдяки напливу українських селян чисельність міських мешканців Радянської України подвоїлася. У 1920 р. українці складали 32% міських жителів і здебільшого в невеликих містах. У 1939 р. вже понад 58% міського населення були українцями:

Традиційне панування російської культури в промислових центрах Донбасу й Лівобережжя з їхніми великими російськими і єврейськими общинами серйозно похитнулося. Однак згортання українізації призупинить цей процес.

Висновок

Отже,я вважаю,що до позитивних прикмет українізації належить закріплення бодай на деякий час частини завоювань української революції 1917—1921 років, зміцнення позицій українства в місті, зокрема й коштом напливу до них сільського населення, якому українізація полегшувала влаштування в місті. Позитивними були також спроби (з ініціативиМиколи Скрипника) поширити українізацію поза кордони УРСР на етнографічно українські території РРФСР (Курщина, Вороніжчина, Саратовщина, Кубань, Казахстан), зокрема у намаганні запровадити там україномовне шкільництво, пресу, постачання української літератури тощо, як також (щоправда, ще менш успішні) домагання українізації армії (Школа червоних старшин у Харкові, газета «Українське Військо». Округи «Червона Армія», що виходила до середини 1930-их pp.). Активно проходила українізація в Кубанській, Донській, Армавірській, Тверській, Майкопській, Сельській, Ставропольській та інших областях РРФСР. Тут відкрилися українські хати-читальні, клуби, лікнепи, робфаки. На Курщині був відкритий Український педтехнікум. Кількість дітей, які вчилися мовами національних меншин, була набагато більшою, ніж кількість тих, які вчилися російською. Українська мова впевнено, без утиску для інших почала посідати провідне місце. Ознакою розуміння ваги національного питання за українізації було й толерантне ставлення до національних меншин в Україні (євреїв, поляків, німців, молдаван й інших) — і забезпечення їх прав у місцевій адміністрації, шкільництві, пресі, театрі тощо.

Зважаючи на все позитивне, що давала українізація, українська інтелігенція назагал схвалювала й підтримувала її, хоч, — особливо в академічних (УАН) і літературних (ВАПЛІТЕ, неокласики, Ланка-МАРС) колах, — сприймала її як тільки часткове задоволення природних прав українського народу, а то й перестерігала вже на самих початках перед небезпекою відродження російського великодержавництва й русифікації (див. М. Грушевський, «Ганебній пам'яті», ж. «Україна», 1926, ч. 4; памфлети М. Хвильового, полемічні виступи М. Зерова).

Список використаної літератури та джерел

1) Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації. - К, 1996

2) Новітня історія України (1900 - 2000) / Слюсаренко А. Г., Гусев В., Дрожжин В. П. - К, 2000

3) Історія України XX - початку XXI ст. / Смолій В. А. - К, 2004

1) http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/dd42f43c9ec7ba0d/

2) http://www.history.vn.ua/book/dovidnik/198.html

3) http://www.info-library.com.ua/books-text-1075.html

4) http://libfree.com/125500496_istoriyanatsionalna_politika_bilshovikiv_ukrayini.html

Додатки

О.Шумський

Робітфак

Журнал «Вапліте»

Роки	Чл. і канд. КП(б)У	Укр.	Рос.	Інші (євреї)
		23,3%	53,6%	23,3%
		33,3%	45,1%	14,0%
		36,9%	43,4%	19,7%
		51,9%	30,0%	18,1%
		52,9%	29,3%	17,8%
		60,0%	23,0%	17,0%

⇐ Предыдущая 12