Здавалка
Главная | Обратная связь

Джерела та основні риси права Франції після Великої революції 1789 р. Кодифікації 1804, 1807, 1810 рр.



За час революції виникло буржуазне право, яке заінило феодальне право, установило нові виробничі відносини. У ході революції буржуазія висунула прогресивні принципи кримінального права і процесу, вперше сформульовані ще в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Був виданий 1-й кримінальний Кодекс. Він установлював суворі санкції за зазіхання на священне право приватної власності. Будь-який виступ проти влади особливо жорстоко карався. Це було пережитком феодального кримінального права.

Свідчення того, що вже на самому початку революції крупна буржуазія була настроєна антидемократично, - закон Ле Шапельє 1791 р., про робітничі корпорації, забороняв корпоративне об'єднання осіб однієї і тієї ж професії. Був установлений один для всіх станів суд. Створення єдиної національної правової системи - головне завдання революції 1789-1794 рр. для французької буржуазії. Положення про розробку цивільного кодексу було включене у Конституцію 1791 р. У 1793, -94, -96 рр. були запропоновані проекти Цивільного кодексу.

Після зміцнення влади буржуазії уряд Наполеона скасував шляхом прийняття закону, дореволюційне право і закони, прийняті у часи революції, що не відповідали інтересам крупної буржуазії, і розпочав вироблення нових кодексів (за Наполеона створили 5 основних кодексів: цивільний, кримінальний, торговий, цивільно-процесуальний і кримінально-процесуальний).

Перший - цивільний кодекс (Кодекс Наполеона). 13.07.1800 р. була створена кодифікаційна комісія; розробляла проект спираючись на законодавство, доктрину, попередні проекти кодексу, римське право. Закон 21.03.1804р. об'єднав усі прийняті 36 титулів до складу єдиного кодексу за назвою Code civil (Цивільний кодекс). В основу кодексу були покладені принципи формально рівної правоздатності всіх громадян і не обмеження приватної власності. Це призводило до свободи підприємництва, у селі — до закріплення права власності селян на землі, придбані ними в часи революції. Вперше в історії кодекс дав у стиснутій і точній формі основні положення буржуазного цивільного права, він послідовно закріпив принципи капіталізму. Французький цивільний кодекс 1804 р. займає центральне місце в системі наполеонівських кодексів, оскільки ним регулюються найважливіші економічні відносини капіталістичного суспільства. Кодекс найзначніший за своїм обсягом (спочатку - 2281 статті, вважався найдосконалішим із класичних кодексів за формою викладу й за структурою). Кодекс виходить із поділу приватного права на цивільне і торгове, складається з вступного титулу і 3-х книг. Там можна побачити принципи побудови інституцій римського права: особи, речі, зобов'язання, а структура кодексу в буржуазному цивільному праві дістала назву інституційної.

Книга 1 «Про осіб» вводить такі принципи як рівність, свободу. Кодекс в цілому продовжив тенденцію на скасування феод. правопорядку, феод. станових привілеїв, станових обмежень у правоздатності. Ст. 5. «будь-який француз користується цивільними правами». Характерна риса Кодексу Наполеона – те, що в усіх його положеннях, які говорять про осіб, як носіїв, суб'єктів цивільного прав, маються на увазі окремі фізичні особи, а не юридичні особи. Поняття юридичної особи взагалі не відоме Кодексу. Кодекс передбачав використання так званої «цивільної смерті» як міри кримінального покарання, яка означала, що засуджений втрачає власність на все майно, яким він володів, — після нього відкривається спадкування на користь його законних спадкоємців, до яких його майно переходить таким же засобом, як коли б він помер природним чином і без заповіту. У кодексі передбачається ряд обмежень у цивільних правах для жінок. У першій книзі закріплювалися основні принципи сімейного права. Кодекс значною мірою спирався на положення рим. права і феодального звичаєвого права. Тут закріплювались основні принципи відносин у сім’ї: подружня вірність, допомога,підтримка; пануюче становище чоловіка в сім'ї; режим спільності для майна чоловіка і дружини (з винятками); майнові відносини подружжя визначаються шлюбним договором, який укладався до шлюбу; За загальним правилом, якщо в шлюбному договорі спеціально не передбачено іншого, майно дружини надходить у власність чоловіка, і останній розпоряджається прибутками від цього майна. Розлучення припускається лише в суворо визначених випадках (порушення подружньої вірності, тяжкі образи й ін.). Якщо чоловік міг вимагати розлучення в усіх випадках порушення дружиною подружньої вірності, то дружина могла вимагати розлучення лише в тому випадку, якщо чоловік поселив свою коханку в одному будинку з дружиною (ст. 230), це було скасовано лише в 1884р. Щодо відносин батьків і дітей, то влада над дітьми належала лише батькові; до матері ця влада переходила — та й то з обмеженнями - лише після припинення шлюбу, або в деяких, найважчих випадках зловживання батьком владою. Діти перебували під владою батька до повноліття (сини - до 25 р., дочки - до 21 р.) і без згоди батька не могли одружуватися і залишати отчий дім (ст.148). Батько управляв майном дітей і мав з нього прибутки. Кодекс закріпив, що шлюб — це цивільний договір;зберіг також введене в період революції розлучення.

Книга 2 «Про майна і різні видозміни власності», яка присвячена регламентації майнових прав, також виходить із класичного римського поділу: право власності, узуфрукт, узус та ін. Центральне місце тут займає інститут власності. В основі всього кодексу лежить необмежена приватна власність, як «право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином, з тим щоб користування не було таким, яке заборонене законами і регламентами» (ст. 544). Власність на річ надає право на все, що ця річ виробляє (ст. 546). Власність на землю включає в себе власність на те що знаходиться під і над землею (ст. 552), це означало, що власник землі ставав повним і абсолютним хазяїном усіх корисних копалин, виявлених на його ділянці, що було дуже незручним і невигідним для буржуазної держави і для промисловців,тому в 1810 р. вони добилися його відміни. Статті 5 і 6 закону від 21.04.1810 р. передбачали, що рудники можуть експлуатуватися лише на основі концесії, наданої державою. Ст. 545 говорила: «Ніхто не може бути примушуваним до уступки своєї власності, якщо це не робиться по причині суспільної користі і за справедливе і попереднє відшкодування». Прогрес Кодексу про власність полягав в тому, що він закріпив основні завоювання революції, перемогу буржуазної власності над феодальною. Речі за кодексом ділилися на рухомі і нерухомі. Розпорядження нерухомим майном було обставлене великими юридичними формальностями і складностями. Якщо рухомим майном опікун міг розпоряджатися самостійно, то нерухомим — лише за згодою сімейної ради або суду. Спробою пом'якшити протиріччя, що виникають при зіткненні інтересів окремих приватних власників, стало встановлення ряду законних сервітутів: про загальну стіну, про право проходу й ін.

Книга 3 «Про різні засоби, якими набувається власність» - містить у собі правила, що регулюють набуття власності (спадкування — за законом і за заповітом, договори,порядок набуття власності); тут же викладаються і майнові відносини подружжя, засновані на шлюбному договорі, і позадоговірні зобов'язання (які виникають, наприклад, по причині заподіяння шкоди. Спадкоємцями померлого ставали у такій послідовності: діти й інші спадкоємці, а також висхідні і бічні родичі. Родичі, від 12-ого ступеня рідства нічого не успадковували. Позашлюбні діти могли успадковувати лише тоді, коли були визнані в законному порядку, причому лише майно матері і батька. Вони не могли також одержувати майно за допомогою дарування або заповіту зверх того, могли бути спадкоємцями лише за законом. Кодекс в інтересах заможних буржуазних кіл розширив свободу заповітів і дарувань, що нерідко використовувалося для обходу законного порядку спадкування. За законними дітьми резервувалася певна частина майна, яке ділилася між ними порівну незалежно від віку і статі. Статті кодексу про спадкування відіграли чималу роль у поділі в Франції майна між дітьми померлих власників і значною мірою сприяли збереження тут постійного великого прошарку дрібних і середніх буржуа, численних селянських господарств.

Основну увагу законодавець приділяє в 3-ій книзі зобов'язальним, передусім договірним відносинам. Вони чітко регулювались, що було результатом спадщини римського права. Договір за кодексом - це «угода, за допомогою якої одна або кілька осіб зобов'язуються перед іншою особою або перед кількома іншими особами дати щось, зробити щось або не робити чогось». у кодексі закріплювались ідеї про формальну рівність сторін у договорі, про автономію індивідуальної волі. Згода сторін - необхідна умова дійсності договору. В кодексі майже не було статей, які регулюють відносини між хазяїнами і робітниками, а ті, що були по цьому питанню - робили відкриту підтримку хазяїнам у випадках, коли їхні інтереси стикалися з інтересами робітників. Кодекс приділяє особливу увагу непорушності договорів і праву сторін (фактично сильнішої сторони) встановити будь-який зміст договору. Ст. 1134 кодексу вказує, що «угоди, законно укладені, займають місце закону для тих, хто їх уклав». Договір встановлює безумовну зв'язаність сторін: угоди «можуть бути скасовані лише за взаємною згодою сторін». У випадку невиконання договору, у якому передбачається зобов'язання боржника надати річ кредитору, останній може через суд вимагати передачі йому цієї речі. За ст. 1142 «будь-яке зобов'язання зробити або не зробити призводить до відшкодування збитків у випадку невиконання з боку боржника». Кодекс установлював найширші рамки, у межах яких будь-який власник мав повну свободу діяльності, свободу вибору сторін і визначення змісту конкретних договорів, юридично закріплюючи цим свободу підприємницької діяльності. Сторона в договорі не може посилатися на те, що договір виявляється для неї невигідним, а для контрагента може бути джерелом безпідставного збагачення. Лише в окремих випадках явна невигідність договору для однієї із сторін може бути підставою визнання його недійсним. Відповідно до ст. 1674 , якщо продавець нерухомості продав майно по ціні, що становить не більше 7/12 дійсної ціни, договір може бути визнаний недійсним. Крім договору є і інші підстави виникнення зобов'язань, як заподіяння шкоди. Кодексу відомо і «натуральне зобов'язання», суть якого полягає в тому, що не можна вимагати його виконання в судовому порядку. Проте, якщо зобов'язання буде виконане, то не можна вимагати повернення невиконаного. У якості «натурального зобов'язання» назване зобов'язання дати придане дітям.

Протягом XIX ст. змін у зобов'язальні відносини практично не було внесено. Кодекс написаний простою і доступною мовою. Великої популярності Цивільному кодексу сприяли і його чисто юридичні якості: стрункість викладу, чіткість у трактуванні основних інститутів, стислість і ясність формулювань. Цивільний кодекс відіграв значну роль у праві за межами Франції. У різних країнах буржуазія, приходячи до влади і прагнучи зміцнити своє панування, вводила, з певними змінами, французький цивільний кодекс.

У 1807 р. був прийнятий спеціальний Торговий кодекс Франції, який регулював такі важливі для буржуазії правовідносини, як комерційна діяльність, торг. біржа, морська торгівля тощо і доповнював Цивільний кодекс положеннями про юридичні дії, що провадилися комерсантами. Торговий кодекс складався з чотирьох книг. 1-а книга містила загальні положення, які мали відношення до комерсантів — осіб, котрі складали «торг. акти в порядку здійснення своїх звичайних занять». 2-а книга була присвячена питанням міжнародної і морської торгівлі, 3-тя — банкрутствам, 4-та — торг. юрисдикції.

Французька буржуазна революція рішуче ламала численні феодальні установлення і звичаї щодо злочинів і покарань. Мета — захистити основи буржуазного ладу як від реставраторських поривань феодальної реакції, так і від натиску народних мас. Основні принципи буржуазного кримінального права були зафіксовані подібно до цивільного права також у Декларації прав людини і громадянина 1789 р. «Ніхто не може бути обвинуваченим, затриманим або ув'язненим інакше як у випадках, передбачених законом», — було сказано в ст.7. Це положення було спрямоване проти свавілля феодальної юстиції,що утверджувало найважливіший принцип буржуазної законності: нема злочину і нема покарання без зазначення про це в законі. Встановлювалося також правило, за яким закон зворотної сили не має.

На кримінальне право поширювалось і загальне положення про рівність усіх громадян перед законом, що означало відмову від принципів кримінального права феодального періоду і було значним кроком уперед. Однак дуже скоро з'ясувалося, що всі ці гарантії буржуазія зовсім не збиралася поширювати на народні маси. У 1789 році Установчі збори приймають Закон проти стовпищ, який установлював суворі кримінального покарання (аж до страти) для осіб, що брали активну участь у масових народних виступах.

Підсумок розвиткові кримінального законодавства французької буржуазної революції підбив Кримінальний кодекс 1810 р. Він забезпечував послідовний, неухильний захист капіталістичної власності, експлуатації і буржуазної держави. Жорстокі покарання встановлювалися за посягання на приватну власність, за порушення прав власника. Суворо переслідувалися державні злочини, кара чекала за найменшу непокірність властям. Структура Крим. кодексу 1810 року була більш складною, хоча в цілому дотримувалася побудови Крим. кодексу 1791 р. Складався з чотирьох книг: 1-а книга присвячена покаранням кримінальним (болісним і ганебним) виправним. Покарання болісні та ганебні - смертна кара, каторжні роботи, депортація — довічне заслання в одну з французьких колоній, гамівний дім. Ганебні покарання: виставляння біля ганебного стовпа, вигнання, громадська деградація — усунення від усіх публічних посад і служб та позбавлення багатьох цивільних прав. Виправні покарання: тюремне ув'язнення, штраф, тимчасове позбавлення деяких прав – політичних, громадянських та сімейних. Кодекс детально описує порядок застосування покарання. Ст. 12, 13 говориться про здійснення смертної кари: “ Всякому засудженому на смерть відрубується голова. Засуджений до смертної кари за вбивство батька супроводжується на місце страти в сорочці, босоніж, з чорним покривалом на голові ( він виставляється на ешафоті, в той час як судовий пристав читає народу обвинувальний вирок; слідом за цим йому відрубується кисть правої руки, а потім його негайно страчують).” Публічне здійснення жорстоких покарань свідчить про те, що основною метою покарання, як і раніше залишилось устрашіння. Книга друга кримінального кодексу встановлює підстави відповідальності і підстави звільнення від відповідальності (божевілля і примушення до скоєння злочинів силою). Кодекс не встановлював мінімального віку кримінальної відповідальності. Але до осіб, які не досягли 16 р., застосовувалось більш м’яке покарання. 3-я книга кодексу присвячена злочинам і проступкам, які були двох видів: публічні і приватні. Публічні: дії, спрямовані проти безпеки держави, проти імперської конституції, проти громадського спокою. Серед публічних злочинів, на відміну від феодал. права, не називаються релігійні. Крім конкретного переліку кримінальних діянь, ця частина кодексу визначила також, в кожному конкретному випадку, вид і міру покарання.4- та книга була присвячена поліцейським порушенням і покаранням (короткострокове ув’язнення, штраф, конфіскація певних предметів). Крим. кодекс Франції 1810 р. мав велике прогресивне значення, ґрунтувався на буржуазному принципі рівності всіх громадян перед законом, закріплював основні положення буржуазної законності. Позитивною рисою кодексу була ясність, точність і виразність його формулювань. Вплив Кодексу 1810 р. позначився на розвитку кримінального права в багатьох країнах.

В 1808 р. був прийнятий кримінально-процесуальний кодекс, який закріпив принцип призначення суддів урядом і затвердив трьохступеневу систему суду, яка відповідала діленню на три види правопорушень, встановленому Крим. кодексом. Мировий суддя, який здійснював по кримінальних справах функції суду простої поліції, був першою інстанцією. Друга інстанція була представлена судом виправної поліції, це був колегіальний суд, але діяв він без присяжних засідателів. 3-ою інстанцією являвся апеляційний суд, він був колегіальним з присяжними засідателями і складався з 2-х відділень: по кримінальних та цивільних справах. Очолював судову систему касаційний суд. При суді перебувала прокуратура, яка підтримувала обвинувачення і здійснювала нагляд за законністю дій посадових осіб судового апарату.

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.