 |
|
Основні характеристики сучасного менеджменту
Особливістю сучасного менеджменту передусім є те, що однією з головних його функцій стає підприємницька. Підприємництво перетворюється в ядро менеджменту. Успішна підприємницька діяльність неможлива, якщо в організації (на підприємстві) не впроваджуються нововведення. Сучасний менеджер, як уже зазначалося, має бути новатором, протистояти консерватизму, орієнтувати підприємство на постійні зміни, вдосконалення технологічного та організаційного процесу залежно від кон’юнктури ринку.
Суть сучасного менеджменту зводиться до добре налагодженої системи з короткою ієрархією і чіткими відносинами відповідальності. Менеджер - підприємець, навпаки, надає пе-ревагу корпоративній узгодженості: «горизонтальній» організації з відносною відповідальністю, яка «підриває» його владу, але тут панує компенсуючий це клімат - довіра.
Багато заповітів старих перешкоджають розвиткові підприємницьких здібностей. Не сприяє підприємництву жорсткий розподіл функцій, регулярна звітність, постійний облік і оцінка результатів, прагнення налагодити співробітництво з допомогою засідань і заповнення великої кількості паперів, дублювання функціональних обов’язків. Усе це існує виключно через прагнення працівників корпорації уникнути невдач, навіть якщо останні - неодмінна умова кінцевого успіху. Навпаки, підпри-ємець сприймає проміжні невдачі як урок і прагне не допустити тільки одного - поразки в конкретній боротьбі.
Протилежність підходів до менеджменту зумовлює відмінності в стилі управління. На жаль, консультанти в сфері бізнесу не завжди розуміють природу цих відмінностей і рекомендують невеликим і середнім підприємствам змінювати структуру. Тим часом справжнім стимулятором стало б заохочення розвитку всередині великих організацій і, таким чином, стимулювання поведінки менеджерів. Відмінності між підприємницьким і корпоративним менеджментом настільки великі, що і способи заохочення та розвитку підприємництва у великому і малому бізнесі теж різні.
Акіто Моріта в книзі «Зроблене в Японії» говорить так: «В кращих японських компаніях секретів або таємниць немає. Найважливіше завдання японського менеджменту полягає в тому, щоб установити нормальні відносини з робітниками, домогтися ставлення до корпорації як до рідної сім’ї, сформувати розуміння того, що у робітників і менеджерів одна доля».
Компанії, що досягли в країні найбільшого успіху, - це ті, що зуміли створити віру в єдність інтересів усіх робітників і акціонерів. З точки зору японського менеджменту, найважливішим завданням організації виробництва є створення механізму групової логіки й підкорення волі лідера.
Крім зазначених особливостей сучасного менеджменту, слід також підкреслити, що нині відбувається його інтернаціоналізація, колективне осмислення нових реальностей, породжених поглибленням міжнародного поділу праці, зростанням конкуренції і взаємозалежності в світовій економіці, створенням між-народних систем інформації, інших структур з інтеграційними властивостями.
В цілому сучасний менеджмент характеризується:
· зміною змісту планування;
· всебічним дослідженням факторів успішної діяльності; орієнтацією управління на досягнення стабільних успіш-них результатів;
· розвинутою теорією і практикою маркетингу; розробкою ефективних технологій прийняття рішень; широким застосуванням математичних методів і досягнень інформатики в управлінні на базі ПЕОМ; розвинутою мережею розрахункових систем і засобів комунікацій;
· активною участю персоналу в управлінні; дедалі більшим зверненням до здорового глузду, простих істин, доступних для розуміння і використання широкими масами.
Безпосередньо технологічні питання тепер не включаються в сферу компетенції спеціалістів з організації та управління. Спеціаліст з питань організації й управління вказує, не що робити, а як робити: організовує процес праці, обліку, контролю, діловодство, дає оцінку економічній ефективності, рекомендації відносно раціонального використання робочої сили й обладнання тощо. Для цього він залучає цілу низку різноманітнихметодів науки менеджменту. Класифікація методів менеджменту наведене на рисунку 2.
Рис. 2. Класифікація методів менеджменту
В умовах функціонування нормальної ринкової економіки ін-тенсивно використовуються методи стратегічного менеджменту, що вже підтвердили свою ефективність на практиці і, по суті, складаються саме з методів планування на різних рівнях керівництва. Стратегічне управління - найбільш сучасна та ефективна концепція управління, що стала характерною спершу для американської, а потім і загальносвітової економіки 80-х років XX ст.
Значна частина великих американських корпорацій успішно застосовує цю систему або її окремі елементи. Система стратегічного управління постійно розвивається. З’являються її специфічні модифікації в Японії та європейських країнах.
Суть існуючих комплексних систем стратегічного управління полягає в тому, що у великих підприємствах, з одного боку, існує чітко виділене та організоване так зване формальне стратегічне планування, а з другого - структура управління даними організаціями, системи та механізми взаємодії основних їх ланок побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії саморозвитку для перемоги у конкурентній боротьбі. Що особливо важливо - створюються інструменти управління для перетворення стратегічних заходів в поточні виробничі плани і програми розвитку. Тобто створюється цілісна інтегрована система цільового управління, що забезпечує динамізм, адаптованість і конкурентоспроможність розвитку підприємств.
Методи стратегічного планування, що використовувалися підприємствами, дали можливість будувати сценарій розвитку ситуацій, складати моделі для розробки планів капіталовкладень, розробляти плани, повністю базуючись на ситуаційній основі виходячи з гіпотези про майбутній розвиток, а також використовувати думку експертів, будувати матриці для оцінки різних варіантів планів, максимально наближаючи їх до життя. Стратегічний менеджмент, таким чином, дав змогу подолати недоліки планування і побудувати систему, зорієнтовану на завтрашній день, на довгострокову перспективу, на динамічний розвиток та підвищення ефективності систем.
Сутність цієї теорії полягає у частковому відході керівників від управлінського раціоналізму, від початкового твердження, що успіх підприємства визначається насамперед раціональною внутрішньою організацією виробництва продукції, зниженням витрат за рахунок виявлення внутрівиробничих резервів, підвищенням продуктивності та скороченням збитків усіх видів ресурсів. Тут має враховуватися взаємодія величезної кількості різноспрямованих факторів зовнішнього економічного середовища.
У цьому випадку нова сучасна філософія управління базується на тому, що об’єднання чи підприємство ні в якому разі не розглядається як замкнена, відокремлена система. На основі комплексного ситуаційного аналізу головні передумови успіху її розвитку відшукуються в економічному, науково-технічному та соціально-політичному оточенні підприємства. Ставка робиться на те, чи зуміє підприємство своєчасно передбачити розвиток зовнішніх для нього процесів і подій, розпізнати майбутні загрози і переваги, нові ділові можливості та, зробивши з цього свої висновки, негайно адаптуватися до нових умов. Внутрішній раціоналізм поступово відходить на задній план, бо він є обмеженим. Все більша відкритість виробничо-економічних систем, інтенсифікація їх зв’язків веде до принципово нової картини інтеграції. З нашої точки зору, на сучасному етапі розвитку індустріальних систем має місце посилення дії закону їх інтеграцій, що сприяє створенню глобальних виробничих систем.
Друга важлива риса нової течії в менеджменті - розгляд концепції підприємства одночасно як соціальної та економічної системи. Новий фактор розвитку підприємства - це їх об’єктивна соціалізація, тобто перетворення з суто виробничих систем у виробничо-соціальні - новітні соціальні фабрики. Найважливішим тут є стиль керівництва, нова роль і місцб людей - працівників, їх поступове перетворення у співвласників, особливості їх характерів та реакція на управлінські рішення. Людський фактор став вирішальним у формуванні високого рівня ефективності управління. Таким чином, у сучасному світі бізнесу особливого значення надається фактору організаційної культури, типам взаємодії кожної людини в умовах ускладнення ситуацій, діловій етиці та моралі.
Значна частина великих американських корпорацій успішно застосовує цю систему або її окремі елементи. Система стратегічного управління постійно розвивається. З’являються її спе-цифічні модифікації в Японії та європейських країнах.
Сподіваємося, що для майбутніх менеджерів корисною буде дана характеристика. Адже без вивчення історії менеджменту, без фундаментальних знань з теорії управління не можна стати висококваліфікованим фахівцем.
Запитання та завдання для обговорення
1. Які праці Ф.Тейлора ви знаєте? В чому суть тейлоризму?
2. Хто такий А.Файоль? Які його заслуги в теорії менедж-менту?
3. Хто створив теорію людських відносин? В чому полягає її суть?
4. Яких визначних вчених у галузі менеджменту, ви знаєте?
5. В чому полягає суть пропозицій Ф.Джільберта щодо удосконалення організації праці?
6. Розкажіть, що ви знаєте про погляди Ф.Джільберта про наукову організацію праці.
7. Які принципи продуктивності Г.Емерсона ви знаєте?
8. Що ви знаєте про загальні принципи управління промисловим підприємством, розроблених Гамільтоном?
9. Що ви знаєте про Д.Карнегі? Назвіть основні його твори.
10. Як рекомендує працювати Гастєв O.K.?
11. Які напрями в розвитку менеджменту ви знаєте?
12. Назвіть основні положення традиційного менеджменту.
13. В чому полягає суть сучасного менеджменту?