Главная | Обратная связь

Методичні вказівки до вивчення теми

Вивчення проблемних питань теми необхідно починати з усвідом­лення поняття категорії матеріальних активів підприємства. З них слід виокремити поняття виробничих фондів, з'ясувати спільність і різницю у тлумаченні економічної сутності та значення термінів «основні фонди» та «оборотні фонди». При цьому необхідно роз­глядати їх відповідно до характеру виробничого функціонування та участі у виробництві продукції.

Наступним кроком у вивченні теми має бути класифікація основ­них фондів за видовою (технологічною) структурою, за призначен­ням, за ступенем участі у виробничому процесі. Розглядаючи вироб­ничу структуру основних фондів, слід зазначити, що прогресивною є така структура основних фондів, де частка активної частини зрос­тає. Також необхідно розглянути вплив різних чинників на виробни­чу структуру підприємства.

На основі аналізу статистичних даних, які характеризують склад і динаміку основних фондів промисловості та її окремих галузей, слід виокремити галузеві особливості виробничої структури основ­них фондів, тенденції її зміни, а також дати оцінку динаміці питомої ваги основних фондів окремих галузей у загальній вартості основ­них фондів промисловості.

Другим проблемним напрямом вивчення теми вважається оцінка та процес відтворення основних виробничих фонів. Облік та плану­вання відтворення основних фондів здійснюється в натуральних по­казниках та у вартісній формі. При цьому тривале функціонування та поступове зношення (спрацювання) засобів праці, а також постій­на зміна" умов їх відтворення обумовлюють необхідність викорис­тання таких видів оцінки основних фондів: за балансовою вартістю (первинною та відновною) та балансовою вартістю з урахуванням зношення (спрацювання). Поряд з цим слід розрізняти призначення способів оцінки основних фондів, які застосовуються, їх роль в об­ліку засобів праці, визначенні їх зношення та норм амортизації.

Продовжуючи розгляд другого питання, необхідно визначити сут­ність фізичного зношення та техніко-економічного старіння засобів праці, їх види, методи обліку зношення, чинників, які його визнача­ють, та форми їх відшкодування.

Процес відшкодування зношення основних фондів здійснюється шляхом амортизації для певної групи обладнання. Слід ознайомити­ся з діючими нормами амортизаційних відрахувань. Після цього не­обхідно опанувати методику визначення суми різномірної, подвійно-залишкової та прискореної амортизації. З метою пожвавлення про­цесу відтворення основних фондів і захисту нагромаджених аморти­заційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів. Студен­ти мають оволодіти двома основними методами прискореної амор­тизації: методом зменшуваного залишку та кумулятивним методом.

Із знаннями з вищенаведених питань можна переходити до роз­гляду форм простого та розширеного відтворення основних вироб­ничих фондів. Нерівномірність зношення окремих деталей, частин і вузлів, засобів праці обумовлює необхідність їх періодичного віднов­лення або ремонту. Студенти мають знати не тільки сутність і зна­чення ремонту, але й характерні ознаки його окремих видів, існуючу організацію ремонтних робіт у промисловості, порядок їх плануван­ня та фінансування, а також основні шляхи вдосконалення форм простого відтворення, зменшення строків проведення робіт і пов'я­заних з ними витрат. Студентам необхідно виокремити кожну фор­му розширеного відтворення основних виробничих фондів (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючого підприємства, нове будівництво виробничих та інфраструктурних об'єктів), а по­тім встановлювати взаємозв'язки залежно від перебігу цих процесів відносно кожної форми.

Наступним проблемним напрямом вивчення теми є система показників, яка може всебічно характеризувати ефективність основних фондів. Вона охоплює два блоки: перший — показники рівня відтворення окремих видів і всієї сукупності засо­бів праці; другий — показники рівня використання в цілому та окремих видів основних фондів. У системі показників ефективності відтворення основних фондів слід ознайомитися з методикою обчис­лення таких коефіцієнтів: оновлення основних фондів, вибуття ос­новних фондів, спрацювання окремих видів та всієї сукупності ос­новних фондів. У системі показників, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, слід звернути увагу на методичні підходи до розрахунку узагальнюючих показників: фон­довіддачі та фондомісткості, а також коефіцієнтів, які об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення та охоплення елементів за­собів праці.

Набувши знань та навичок щодо розрахунку показників ефектив­ності відтворення і використання основних фондів, можна перехо­дити до вивчення проблеми економічного і соціального значення підвищення ефективності відтворення та використання основних фондів підприємства. Студенти мають докладно розглянути дві гру­пи шляхів ефективного використання основних фондів: збільшення екстенсивного завантаження та підвищення інтенсивного наванта­ження. Кожна з цих груп охоплює певну кількість конкретизованих заходів. Слід зазначити, що на підприємствах різних галузей народ­ного господарства України система дійових колективних та еконо­мічних стимулів ефективного використання виробничих фондів по­ки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку.

Основні фонди — це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад 1 рік), не змінюючи при цьому своєї первинної фор­ми та розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі та їх вартість переноситься на вартість готової продукції частинами в міру зношення шляхом амортизаційних відрахувань.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість основ­них фондів визначається як:

1. Первісна вартість - це фактична вартість основ­них фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.

Первісна балансова вартість об'єкта основних фондів (С_перв) може бути в загальному вигляді представлена формулою:

С_перв = С_придб + С_дост + С_монт + С_інш

де С_придб - вартість придбання основних фондів, грн.;

С_дост - вартість доставки основних фондів;

С_монт – вартість установки, монтажу та доведення до необхідного стану ОФ, грн.;

С_інш – інші витрати, пов’язані з придбанням ОФ (збори мита, непрямі податки, витрати на страхування ризиків та ін.) грн.,

2. Відновна вартість(переоцінена) - це вартість відтворення основ­них фондів у сучасних умовах виробництва.

С_відн = С_перв і або С_{відн =}

де і — індекс переоцінки, який визначають діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

DПп - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання основних фондів;

t - кількість років експлуатації основних фондів до мо­менту визначення відновної вартості.

За первісною, або відновною, вартістю основні фонди зарахову­ються на баланс підприємства і перебувають там протягом усього пе­ріоду їх експлуатації.

Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:

1. Повною вартістю(первісною або відновною балан­совою вартістю).

2. Залишковою вартістю,яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зно­шення.

Залишкову вартість основних фондів можна представи­ти формулами:

 

С_зал = С_перв - С_зн

або

С_зал = С_перв - t А

або

С_зал = С_відн - t А

де С_зн — вартість зношення (амортизаційні відрахування).

С_перв та С_відн - відповідно, початкова первісна і відновна варто­сті, грн.

t - кількість років експлуатації основних фондів до мо­менту визначення відновної вартості.

Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається лікві­даційною вартістю.За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.

 

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбувають­ся нерівномірно протягом року, то для обчислення деяких (насампе­ред планових) показників розраховують середньорічну вартість основних фондів підприємства:

С_сер = С_поч + k — (12 - k₁)

де С_поч — вартість основних фондів на початок звітного року;

к, к₁ — кількість місяців, протягом яких відповідні групи основних фондів експлуатувалися у звітному році;

С_введ — вартість основних фондів, що вводяться протягом року;

С_вив — вартість основних фондів, виведених з експлуатації у звітному році.

Наявність і рух основних фондів у бухгалтерському обліку відоб­ражаються щомісяця. Вартість основних фондів на кінець розрахун­кового періоду визначається так:

С_кін = С_поч + С_введ — С_вив

 

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зно­шенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення умовно поділяють на усувне і неусув­не. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому ос­новні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх викорис­тання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основ­них фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення. Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів:

• за терміном експлуатації:

К_фіз = %

де Т_ф, Т_н – час роботи одиниці основних фондів відповідно фак­тичний і нормативний;

• за даними обстеження технічного стану відносного економічного зношення

К_фіз = %

де А_зн — сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів;

С_поч — початкова вартість одиниці основ­них фондів.

Моральне зношення — це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Ступінь морально­го зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за формулою:

К_мор = або К_мор = 1 -

 

де С_н, С_д — повна вартість основного фонду відповідно нового і дію­чого;

П_н, П_д — продуктивність основного фонду відповідно нового і діючого.

Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх ко­ефіцієнтів:

К_заг = 1- (1 - К_фіз)(1 - К_мор).

 

 

Загальна вартість ремонтів (В_рем)певного виду облад­нання за рік обчислюється за формулою:

В_рем = В_{зам.елем} + В_{зар.плат} , (грн.)

де В_{зам.елем} — вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

В_{зар.плат} — витрати на заробітню плату при проведенні ре­монтів, грн./рік;

В_{зам.елем} = В_1елем , (грн./рік)

де В_1елем - вартість одного замінюваного елемента (серед­ньозважена величина), грн.;

К_рем - кількість ремонтів протягом року;

Y - коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

К_рем =

де Ф’_Д - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

t_напр - час напрацювання на відмову (час від однієї від­мови до наступної), год.

t_напр =

де І — середня частота відмов у рік.

 

В_{зар.плат} = t_рем , (грн./рік)

де t_рем – витрати часу на один ремонт, год.;

С_{год.рем} – середнього динна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ – процент відрахувань на соціальні заходи.

 

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортиза­ційними відрахуваннями.

Амортизація— це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшко­дування.

Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний , термін їх використання складається із суми первісної вартості та вит­рат на підтримку їх у робочому стані:

А = С_перв + С_к.р. + С_мод

де С_к.р. , С_мод — вартість відповідно капітальних ремонтів і модерні­зації основних фондів.

Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в ек­сплуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корис­ної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його ре­конструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корис­ного використання об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається ділен­ням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів:

А_р =

Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації— це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:

п_а =

 

де С_бал — балансова вартість основних фондів.

 

За бухгалтерським обліком нарахування амортизації здійснюєть­ся щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річної суми амортизації на 12. Підприємства із сезонним характером вироб­ництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду робо­ти підприємства у звітному році.

В Україні механізм нарахування амортизації для потреб податко­вого обліку визначається Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно з цим законом застосовують три ме­тоди амортизаційних нарахувань: рівномірного списання; прискоре­ний; спеціальний.

Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюють у відсот­ках до балансової вартості кожної з трьох груп основних фондів на початок звітного періоду:

• будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої — 5 %;

• транспортні засоби та вузли до них, меблі, офісне обладнання, по­бутові електромеханічні, оптичні прилади та інструменти, ЕОМ, інформаційні системи, телефони, рації, офісне обладнання — 25 %;

• інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох (насамперед виробниче устаткування) — 15 %.

Метод рівномірного списання передбачає погашення вартості об’єкта, що амортизується, рівними частинами протягом всього пері­оду його експлуатації за встановленою нормою:

А_р =

При цьому балансова вартість (С_бал) розраховується таким чи­ном:

 

• для основних фондів, що належать до першої групи:

С_бал(к) = С_бал(к-1) – А_(к-1) + К_(к-1)

 

• для основних фондів, що належать до другої або третьої груп:

С_бал(к) = (С_бал(к-1) – А_(к-1) + С_вв(к-1)+ К _(к-1) – С_вив(к-1))

де к — поточний місяць;

к-1 — попередній місяць розрахунків;

А_(к-1) — сума амортизаційних відрахувань у попередньому періоді;

С_вв(к-1) — вартість придбання;

С_вив(к-1)— вартість виведених з ек­сплуатації основних фондів;

К_(к-1) — витрати на капремонт;

І_(к-1) — індекс інфляції у попередньому періоді.

Підприємство може самостійно прийняти рішення про застосу­вання прискореної амортизації до третьої групи основних фондів за нормами в розрахунку на календарний рік:

перший рік експлуата­ції— 15 %;

другий— 30 %;

третій — 20 %;

четвертий — 15 %;

п'ятий — 10 %;

шостий — 5 %;

сьомий — 5 %.

У податковому обліку віднесення сум амортизації на валові витрати здійснюють щоквартально в розмірі 1/4 річної норми амортизаційних відрахувань.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" суб'єктам господарювання рекомендовано нарахо­вувати амортизацію в бухгалтерському обліку такими методами:

• прямолінійним (рівномірного списання);

• зменшення залишкової вартості (зменшення залишку);

• прискореного зменшення залишкової вартості;

• кумулятивним (цілих значень років);

• виробничим (суми одиниць продукції).

Прямолінійний метод найпоширеніший. Він характеризується рівномірністю розподілу сум амортизації між обліковими періодами. Застосовується насамперед до об'єктів, стан яких залежить від терміну їх корисного використання (будівлі, споруди, передавальні при­строї, меблі). Річну суму амортизаційних відрахувань визначають за формулою (см. Метод рівномірного списання): А_р = :

де С_бал — первісна балансова вартість групи основних фондів; п_а — річна норма амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні суми амортизації основних фондів виходячи з їх залишкової вартості (А_зал) на початок року:

А_р = , п_а = 1 -

де п — термін корисного використання основних фондів.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості передбачає нарахування амортизації виходячи із залишкової вартості основних фондів на початок року і подвійної річної норми амортизації:

А_р =

де п_а обчислюється як і при рівномірній амортизації.

 

За кумулятивним методом (цілих значень років) визначають суму щорічної амортизації, що обчислюється як добуток амортизованої вартості основних фондів на кумулятивний коефіцієнт (к):

А_р = (С_перв – С_лікв)

 

Виробничий метод застосовують тоді, коли для відшкодування вартості основних фондів використовують їх сумарний виробіток за весь період експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих машино-годинах, кілометрах пробігу тощо). Річна сума амортизації визначається як добуток фак­тичного річного обсягу (Q_факт, грн.) випуску продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації (q):

А_р = Q_факт q, q =

де Q_план — загальний обсяг продукції (грн.), який підприємство планує виробити за допомогою цих основних фондів.

Суми амортизаційних відрахувань є частиною витрат виробниц­тва і не можуть бути вилучені до бюджетів чи інших централізованих фондів.

Виробнича потужність — це максимально можливий обсяг ви­пуску продукції за певний період (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність визначається в натуральниходи­ницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісномувиразі при широкому асортименті.

Визначення виробничої потужності завершується складанням ба­лансу, де фіксуються її зміни протягом розрахункового періоду і ви­хідна потужність. Останню розраховують за формулою:

ВП_вих = ВП_вх + ВП_вв - ВП_вив

 

де ВП_вх — виробнича потужність на початок розрахункового періо­ду;

ВП_вв — виробнича потужність, введена за розрахунковий пері­од;

ВП_вив — виробнича потужність, виведена з експлуатації в розра­хунковому періоді.

 

Середньорічну потужність розраховують аналогічно середньоріч­ній вартості основних фондів:

ВП_сер = ВП_вх + ВП_вв - ВП_вив ,

де К, К₁ — кількість місяців експлуатації груп устаткування у звітно­му році.

Виробничу потужність одиниці устаткування(верстата, агрега­ту) обчислюють так:

ВП_од = Ф_Д t , або ВП_од = р

де Ф_Д — дійсний ефективний фонд часу роботи одиниці устаткування;

t — тру­домісткість виготовлення (обробки) одиниці продукції;

р — про­дуктивність роботи одиниці устаткування.

Ф_Д = (Ф_к – В – С) п_зм Т_зм К_втрат , (год)

де Ф_к – число календарних днів у періоді;

В, С - число вихідних і святкових днів у періоді;

п_зм - кількість змін роботи одиниці устаткування;

Т_зм - тривалість зміни, год.;

К_втрат - коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.

Для обчислення виробничої потужності виробничої дільниці або цеху застосовують формулу для розрахунку потужності одиниці ус­таткування, помножуючи її на кількість одиниць устаткування, яке розміщується в зазначених виробничих підрозділах.

Виробнича потужність потокової лінії (ВП_пл):

ВП_пл = , (одиниць/період)

де r — такт потокової лінії, год/одиниць.

Виробнича потужність агрегатів неперервної дії (ВП_неп), наприклад, доменних печей, обчислюється за формулою:

ВП_неп = . т/період

де Ф_к - календарний фонд часу роботи доменної печі, год/рік;

t_пл - час на одну плавку, год/плавк;

q — обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавк.