 |
|
Інсценізація вірша А . Костенка «Домашній твір».
Хід виховної години
Вправа «Мікрофон».
— Що означає слово сім’я?
Сім’я — група близьких родичів (чоловік, дружина, батьки, діти та інші, що живуть разом).
Учитель читає вірш Н. Чемериса «Що таке сім’я».
Розкажу вам, друзі, я,
Що таке моя сім’я.
Разом дружно проживаєм
І пісні про це співаєм.
Люба матінка моя,—
Як пишаюсь нею я!
В неї руки золотії,
Серцем кожного зігріє.
Тато сильний і завзятий —
Він господар в нашій хаті.
Все майструє, все ладнає,
Бо до всього хист він має.
Дід і бабця у пошані —
Вони праці ветерани.
Всіх онуків міцно люблять
І, як пташенят, голублять.
Є у мене ще й брати —
Кращих в світі не знайти.
Ось і вийшло: всіх сім «я»,
Знайте, це і є сім’я.
Мозковий штурм.
— Навіщо людині сім’я?
Короткі розповіді дітей про їхні сім’ї. (разом з фото)
Діти називають ім’я та по батькові батьків, дідуся, бабусі, місце роботи, ким працюють.
— У кого ще живі прабабусі і прадідусі? Назвіть їх.
— Народне прислів’я говорить: «Хто не знав змалку діда, той добра не звідав».
Розповідь учителя.
Мати і батько, бабуся й дідусь — найрідніші і найближчі кожному з нас люди. Від батьків ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють наш розум, вкладають у наші вуста добрі слова. Так є, так і було в Україні завжди. Слово батьків або старших у родині було законом для молодших. Вони вже змалку мали свої обов’язки, вчилися різної роботи, посильно працювали. Дівчатка переймали науку від матері та бабці — вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, давати лад у хаті. Хлопчики навчалися чоловічого ремесла від батька чи діда. Наприклад, колись було заведено, що дівчинка 7—10 років могла вже вишити собі сорочку. Дітей брали з собою на сінокіс, на жнива, по гриби, по ягоди, на ярмарок, у гості. Діти у сім’ї завжди були зайняті. Старші бавили менших братиків і сестричок, змалку пасли худобу. Старші розповідали меншим багато казок, легенд про історичні події. Так, розповіді діда Івана про Коліївщину, про гайдамаків, відвідування з дідом Холодного Яру, де гайдамаки освячували ножі, дали Т. Шевченку тему «Гайдамаків» та інших історичних творів. Дітей любили, але завжди ставилися до них вимогливо, дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певні правила поведінки для дітей. Сьогодні життя інше. Але ніхто не заперечує, що найбільше виховує дитину сім’я.
Інсценізація вірша А . Костенка «Домашній твір».
А в т о р . Вітько-бідак страждає так,
Аж здригує ногами!
Він — за столом,
Він пише твір:
«Я допомагаю мамі».
Старанно олівець гризе
Та супить брови грізно.
Але нічого — хоч умри! —
До голови не лізе…
Та ось тихесенько зайшла
В його кімнату мама.
М а м а . Вітюнь, будь-ласка, в магазин сходи за сірниками.
С и н . Ідея!
А в т о р . Вигукнув синок,
А мамі…
С и н . Ну й морока!
Сама іди! Я твір пишу —
Роблю важкі уроки.
А в т о р . І мама вийшла … А Вітько
Швиденько пише в зошит.
С и н (пише). «Я в магазин завжди ходжу,
Коли мене попросять…».
А в т о р . Хвилин за десять мама знов
З’являється у дверях.
М а м а . Вітюнь, картопельки начисть,
А я зварю вечерю.
С и н . Сама начисть.
А в т о р . Кричить Вітько.
Та так, що ледь не лопне.
С и н . Я твір пишу! Я — зайнятий!
Сама вари картоплю!
А в т о р . Виходить мама, а синок
Писати знов сідає.
С и н (пише). «Я мамі сам варю обід,
Вечерю та сніданок…».
А в т о р . Радіє син.
С и н . Не твір, а люкс!
Оцінка буде гарна!
А в т о р . І геть не думає про те,
Що він радіє марно…