 |
|
Легенда про батьків
Трапилося це дуже давно. На нашу землю прийшла біда: напали страшні засухи, суховії зачастили, чорний мор пробіг, що вже й жити було нічим. І захвилювалась молодь усіх племен: навіщо нам старці? Не сіють, не жнуть, не полюють, останнє мусимо відбирати від малих дітей і їм давати! Вирішили всіх до Зміїного урвища покидати, хай умирають там! Повивозили, повиносили
своїх бабусь і дідусів. Та в родинах достатку більше не стало, порядку не додалося, щастя не з’явилось…
А ось у великій родині Добряченків старший син Мирослав так жалів свого батька, так любив його, що не зміг покинути напризволяще без допомоги. Він сховав тата в печері, і носив йому їсти-пити, доглядав його рани. Одного разу, коли син розповів, що знову недорід і хліба не зберуть навіть на насіння, старий батько порадив: «Мирославе, навчи своїх односельців встати до сходу сонця і вийти в поле, поки роса не збита, і побачать люди стежинки — то миші до своїх сховищ шляхи проклали. Пройдіть ними, і в кожному сховищі по пуду-два зерна знайдете». Так і зробили племена і не вимерли з голоду. Мирославів батько якось сказав синові:
— Відчуваю, любий, насувається ще одна засуха, така, якої до того не було в наших краях. Порадь людям прорити канаву від ріки до Крутої балки і наповнити її водою. Так він врятував молодь свого племені, сусідські племена.
А люди думали, що то Мирослав такий мудрий. І признався тоді юнак, що його мудрість була лише в тім, щоб урятувати батька від смерті. Захвилювалися всі, адже в кожній сім’ї були страчені діди й прадіди, мудрі старожили. І тоді принесли Мирославового батька на руках, і поклонилися йому вдячно, і зробили старшим над усіма племенами. Відтоді у племенах слов’янських народів із повагою ставилися до мудрих старців, і ні в кого не підводилася рука на своїх батьків.
— Чого вчить нас ця легенда?
«Три біди є у людини — смерть, старість і погані діти»,— говорить українська мудрість. Старість неминуча, смерть невблаганна — перед нею не можна зачинити двері свого дому, а від поганих дітей можна дім зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків, а й від самих дітей. Тож завжди намагайтеся бути слухняними і вихованими, турбуйтеся про своїх батьків і не
завдавайте їм прикрощів.
Тема: «Найрідніші люди мама і тато»
Мета уроку: ознайомити дітей із ставленням до батьків; розвивати вміння аналізувати власні вчинки, щоб не завдавати рідним душевного болю; виховувати бажання бути гідними дітьми своїх батьків, турботу про них, шанобливе ставлення до їхніх настанов та порад, прагнення приносити щастя в свій дім.
Тип уроку: комбінований
Словник понять і термінів: пошана, материнська любов, піклування, гідність.
Міжпредметні зв`язки: українська мова, українська література, українознавство.
Хід уроку
I. ВСТУПНА ЧАСТИНА
Організаційний момент
ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА
Перевірка домашнього завдання
Розповіді про родовід.