 |
|
Відомі випадки плагіату
Зміст
Втуп
Визначення понять
Відомі випадки плагіату
Правила цитування в Україні
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність питання: плагіат наукових праць, на сьогоднішній день, став буденною справою в епоху масової доступності інформаці. Найбільш «популярним» плагіат є у сфері освіти. Тепер, щоб написати курсову, реферат або дипломну роботу, більше не треба сидіти над паперами в бібліотеці - достатньо натиснути кнопку на клавіатурі. Інтернет повний відповідних баз даних як у вільному, так і в комерційному доступі. Загальна культура викладання у вищих навчальних закладах сьогодні невисока, і на студентський плагіат взагалі майже ніхто не звертає увагу. І це, я вважаю, величезна помилка.
В основі освіти закладені процеси навчання, виховання та професійної підготовки майбутніх фахівців. А якість їх знань, умінь, навичок – показник благополуччя держави і соціуму. Для їх майбутнього розвитку необхідні спеціалісти, котрі покладаються на свою голову, а не на інші.
Сьогодні плагіат необхідно викорінювати не тільки з публіцистики, а й з життя студентів, для їх подальшого професійного розвитку.
Предмет:проблеми плагіату і правила цитування.
Мета:визначити проблеми плагіату та правила цитування в українській науковій традиції.
Завдання:
1) Визначення понять;
2) Історія плагіату;
3) Відомі випадки плагіату;
4) Правила цитування в Україні.
Основна частина
Визначення понять
Цитата - уривок з літературного твору, що приводиться з дослівною точністю. Цитата наводиться або заради документальної точності, або заради своєї виразності.[1]
Авторське право - це право інтелектуальної власності (виключне право) автора на результати його творчості, є творами науки, літератури і мистецтва, а також особисті немайнові права автора.[7]
Плагіат — визначається як недозволене запозичення, відтворення чужого літературного, художнього або наукового твору (чи його частини) під своїм іменем або псевдонімом, не сумісне як з творчою діяльністю, так і з нормами моралі та закону, що охороняє авторське право [4, С. 157].
Копірайт (англ. copyright — авторське право) -юридично-правові норми, що визначають право авторів художніх творів, наукових досліджень і розробок, винаходів, фінансово-економічних програм і проектів розпоряджатися своєю інтелектуальною власністю (інтелектуальним капіталом), а також регулюють правові та майнові, фінансові відносини з контрагентами при реалізації останніми інтелектуальних програм (проектів) їх власників з визначенням порядку, розмірів і строків сплати гонорарів авторам.[7]
Історія плагіату
Перші спроби «запозичити» чужі твори можна побачити за доби античності. Так, давньоримський письменник Амвросій Феодосій Макробій, який народився близько 400 р. до н. е., згадує про подібну практику з боку римського поета Публія Вергілія Марона. Деякі вірші останнього були «запозичені» в інших давньоримських митців — у Лукреція та Еннія [7, с. 58]. На звинувачення Макробія Вергілій відповів, що він «лише винайшов кілька перлин у гною Лукреція та Еннія» [7, с. 58]. На думку укладачів енциклопедичного словника Ф. Брокгауза та І. Єфрона, «особливо вільно користувалися працями попередників історики та географи (Геродот, Діодор Сицилійський, Плутарх)» [9, с. 796].
Як зазначає В. Халізєв, «у фольклорі та історично ранній писемності… авторство було переважно колективним, а його «індивідуальний компонент» залишався, як правило, анонімним… Але вже в античному мистецтві заявило про себе індивідуально-авторське начало…» [8, сс. 61–62]. Автор почав превалювати над авторитетом, тобто роль творця в античному світі зросла. І хоча переважна більшість людей того часу не були неуками але освіченість не завжди переростала у їх творчі здібності. Відтак виникла спокуса привласнити результати чужої інтелектуальної діяльності.
Отже, за часів античності, привласнення чужого твору не засуджувалося суспільством, а тому залежало від позиції самої людини.
Нового розмаху явище «запозичення» набуло в добу Середньовіччя та Відродження. Як зазначає сучасний дослідник М. Філонов, «французький філософ-гуманіст… Мішель де Монтень… переписував… цілі фрагменти із творів давньогрецького філософа та історика Плутарха та римського письменника, філософа Сенеки…» [7, с. 58]. На більше, дехто вдавався до запозичення цілих античних творів, напевно, у такий спосіб прагнучи яскраво дебютувати.
Вільним запозиченням творів науки та літератури скористалися люди і схильностями до підприємництава. У 1655 р. Жан де Судьє заснував академію, у якій викладав науку — «плагінісмус», тобто створив цілу теорію плагіату [7, с. 59].
У XVIII–XIX ст. суспільство почало гостріше реагувати на явище плагіату. Це можемо пояснити підвищенням рівня правової свідомості. Небезпідставно звинуваченими у привласненні чужих уривків творів були відомі літератори. О. Дюма особливо не переймався цим, говорячи, що «кожен… заволодіває тим, що було відоме його пращурам, створює з цього щось нове шляхом нових творів та помирає, додавши кілька нових пилинок до суми людських знань і заповідавши їх своїм дітям» [7, с. 61].
Процес наукового осмислення явища плагіату починається у ХХ ст. і триває до наших днів. Необхідність урегулювання цього питання на державному та міждержавному рівнях стимулювало авторів творів літератури, науки та мистецтва до подальших пошуків. Тому створено законодавчу базу щодо захисту прав творців. Крім морально-етичного виміру, проблема плагіату набуває юридичного і прочитується як різновид правопорушення.
Але українське законодавство про авторські права не досконале. І. Краузе пише: «На жаль, Закон України «Про авторське право та суміжні права» об’єктом захисту визнає лише один журналістський жанр — статтю. Упущенням у чинному законодавстві України є відсутність як об’єктів інтелектуальної власності інших журналістських жанрів: різновидів інтерв’ю, репортажів, звітів, кореспонденцій, рецензій, коментарів, публіцистичних оглядів, оглядів преси, оглядів теле-, радіопередач, оглядів Інтернет-ЗМІ, оглядів листів тощо» [2, с. 38].
Сьогодні плагіат постає як багатолике явище, що свідчить про різноманітність форм та видів його функціонування.
Відомі випадки плагіату
У історії можна знайти дуже багато випадків плагіату. Нижче наведені сучасні, найбільш гучні скандали пов’язані з плагіатом.
Міністра освіти Німеччини Аннетте Шаван позбавлено наукового ступеня за плагіат у докторській роботі. Репутація німецької науки зазнала удару. Дюссельдорфський університет імені Генріха Гейне вирішив відкликати докторський ступінь німецького міністра освіти. Підстава – наявність у тексті її дисертації цитат без відповідних посилань. Сама Аннетте Шаван хоча й визнала наявність у її праці помилок з неуважності, однак звинувачення в плагіаті заперечує. Позбавлення ступеня – нищівний удар не лише для жінки, яка очолює міністерство науки та освіти, а й для всієї німецької науки.[10]
Головний рабин Франції Жиль Бернхайм подав у відставку на тлі звинувачень у плагіаті.
Як повідомляють, рабин зізнався у плагіаті кількох авторів та неправдивості вченого ступеня, який він вказав у своєму резюме.
"Він визнав свої помилки, вибачився і надав пояснення", - повідомив агенції AFP віце-президент Центральної єврейської консисторії Франції Семмі Гослан після її екстреного засідання в Парижі.
Скандал навколо рабина спалахнув по тому, як у засобах масової інформації з'явилися повідомлення про знайдений у його книзі текст іншого автора без згадки про нього.[10]
Відомий англійський письменник Редьярд Кіплінг в одному зі своїх листів зізнався, що частина історій в його збірнику Книга Джунглів є плагіатом. Про це у середу, 29 травня, пише The Daily Telegraph.
"Ймовірно, (працюючи над Книгою джунглів) я вдався до запозичень, проте тепер не пам'ятаю, чиї саме історії я вкрав", - наголошується у посланні, датованому 1895 роком і адресованому якійсь жінці.
Цей лист буде виставлено на аукціоні дому Andrusier Autographs. Стартова ціна лота становить 2,5 тис. фунтів стерлінгів (3,7 тис. доларів).
Представники Andrusier Autographs повідомляють, що послання було виявлено в квітні цього року серед нерозібраних книг і документів, що зберігалися в одному з британських антикварних магазинів.
Книга Джунглів, що оповідає про життя хлопчика Мауглі, була написана в 1894 році. Вона є одним з найвідоміших творів письменника. У 1907 році творчість Кіплінга було відзначено Нобелівською премією з літератури.[10]