Главная | Обратная связь

Способи забезпечення законності в державному управлінні.

Законність і дисципліну в державному управлінні забезпе­чують трьома основними способами — проведенням контро­лю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. Проте цим конкретним юридично значущим діям передує ут­ворення певного економічного підґрунтя правомірної поведін­ки членів суспільства, переконання, яке виявляється в попе­редженні, роз'ясненні, вихованні, а також в утворенні певних моральних стимулів законослухняної поведінки суб'єктів дер­жавного управління. їх також слід розглядати як способи за­безпечення законності й дисципліни в державному управлінні.

Діяльності щодо забезпечення законності надають держав­но-правового характеру, а органи, що її здійснюють (органи ви­конавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення тощо), наділяють юри дично-владними повноваженнями. Таку діяльність вважають способами забезпечення законності. Кожний із цих способів має притаманні тільки йому риси, закріплені відповідними норма­тивними актами, та реалізується за допомогою спеціальних ме­тодів. Разом з тим, ці способи пов'язані між собою єдністю мети — забезпечити суворе додержання вимог законності й дис­ципліни всіма суб'єктами державного управління.

Забезпечення законності й дисципліни в державному уп­равлінні досягається в процесі повсякденної діяльності держав­них органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припи­ненні порушень законів і дисципліни; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні пору­шених прав і законних інтересів громадян, громадських орга­нізацій; притягненні до відповідальності та покаранні осіб, вин­них у порушенні законності й дисципліни; створенні атмосфе­ри невідворотності покарання за порушення вимог законності

й дисципліни; вихованні працівників апарату управління в дусі су ворого додержання наявних правил. Цим забезпечують до­держання законності ко ж ною ланкою державного управління, кожним службовцем з метою організації їх чіткої роботи, підтримання державної дисципліни, а також охорону й захист прав і свобод громадян, інтересів юридичних осіб у повсяк­денній діяльності апарату управління.

82. Державний контроль, його завдання та види.

Контроль — основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів державного управління. Без організації та здійснен­ня контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. Контроль також є одним із основних дисциплінуючих чинників поведінки гро­мадян. У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство, соціально-культурну, адмініст- ративно-політичну діяльність, міжгалузеве державне управлін­ня. Саму контрольну діяльність здійснюють шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів тощо. Головними напрямами здійснення контролю в сфері дер­жавного управління є: 1) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої,трудо­вої та інших видів державної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3) виконання природоохоронного законодав­ства; 4) підбір і розміщення кадрів у державному секторі; 5) ви­конання соціальних програм та ін. Контрольна діяльність включає низку послідовних дій, які можна розділити на три стадії: підготовчу, центральну (або аналітичну) та підсумкову, В свою черг, вони самі наповню­ються конкретними стадіями-діями. На підготовчій стадії, 1) обирають об'єкт контролю; 2) визна­чають предмет контролю; 3) встановлюють засоби здійснення контролю: А) під­бирають (призначають) осіб, які здійснюватимуть контроль; 5) складають плани його проведення. На центральній (аналітичній) стадії здійснюють збирання й оброблення інформації. Зібрану інформацію аналізують, порівнюють із реальним ста­ном справ на об'єкті, який перевіряють. До підсумкової стадії належать такі дії, як: 1) прийняття рішення за результатами контролю; 2) доведення його до ад­ресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, пра­воохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю); 3) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті; 4) контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю. Контролю притаманні свої принципи. До них належать: 1) уні­версальність (контроль має охоплювати всі ділян­ки державного, господарського та соціально-культурного буді­вництва); 2) систематичність (проводиться не одноразово, а за певною схемою, постійно); 3) безсторонність (до­сягається шляхом покладення завдань контролю на осіб, які не зацікавлені в його результатах); 4) реальність (забезпечується наявністю необхідних кваліфікованих кадрів контролерів); 5) дієвість, оперативність, результативність; 6) гласність (при необхідності доведення результатів контролю до відома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб, зацікав­лених у результатах контролю). Контроль можна класифікувати: за органами, які його здійснюють; за сферою діяльності, яка підлягає контролю; за формами його проведення. Контроль здійснюють: 1) органи законодавчої влади (ВРУ); 2) Президент України та його Адмініст­рація; 3) представницький орган АРК — Верховна Рада АРК; 4) органи виконавчої влади (КМУ, Рада міністрів АРК, міністерства, державні комітети та інші цент­р. органи виконавчої влади, місцева державна адміністра­ція, адміністрація підприємств, установ, організацій; 5) судові органи (Конституційний Суд України, суди загальної юрис­дикції, арбітражні суди); 6) спеціальні контролюючі органи — державні інспекції та служби (пожежна, санітарна, автомобіль­на та ін. інспекції, ДПА, Дер­жавна митна служба тощо); 7) органи місцевого самоврядуван­ня (місцеві ради та їх виконавчі органи).

83. Президентський та парламентський контроль органів виконавчої влади.