 |
|
Минуле та сучасність психологічної науки
1.Три основних підходи до визначення рамок та етапів розвитку психології. Відповідно до першого підходу, психологія має довгу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини ХІХ століття (Г.Еббінгауз).
Представники другого підходу (М.С.Роговий та ін.) вважають, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи:
1-й етап – донаукової (міфологічної) психології;
2-й етап – філософської психології;
Згідно з третім підходом (культурологічним), розвиток психологічної науки повинен розглядатися у контексті розвитку людської культури взагалі.
2.Загальним для поглядів більшості древніх вчених було використання замість слова «психологія» поняття «душа» і розгляд її як особливої сутності, першопричини різноманітних рухів, що здійснюються в світі, причому не тільки серед тварин, але й серед неживих тіл. Це перший, донауковий етап у розвитку психологічних знань.
Другий етап називається науковим.Античних психологів почали більше цікавити не стільки загальні закономірності і функції душі, скільки зміст душі людини. На перший план стали виходити не загальні для всіх психічні закони, а вивчення того, що відрізняє людину від інших живих істот. Платон уперше виділив етапи в процесі пізнання, відкрив роль внутрішньої мови й активність мислення. Батьком психології як науки по праву вважають Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) Він висунув концепцію душі як функції тіла, а не якогось зовнішнього відносно нього феномена. Батьком психології як науки по праву вважають Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) Він висунув концепцію душі як функції тіла, а не якогось зовнішнього відносно нього феномена.
Геоцентрично орієнтована філософська психологія епохи Середньовіччя вбачала в людині образ і подобу вищої істоти – Бога. Тільки спираючись на зв’язок з божественним світом людська душа отримує силу.
Фома Аквінський, описуючи душевне життя, розташував різні його форми у вигляді своєрідних сходів – від нижчих до вищих.
В Англії проти концепції душі виступили номіналісти. Цей напрямок виник у зв’язку із суперечкою про природу загальних понять, або універсалій. Номіналізм сприяв розвитку природничо-наукових поглядів на пізнавальні можливості людини.
3. Нова епоха в розвитку світової психологічної думки пов'язана з ХVІІ ст., часом тріумфу механіки. Важливим досягненням було введення Декартом поняття про рефлекс. Декарт визначив самоспостереження (інтроспекцію) як головний метод психології.
Попередні вчення про душу, до яких, поряд із традиційною назвою, почали застосовувати термін «психологія», який був введений німецькими схоластами Р.Гокленіусом та О.Кассманом. Б.Спіноза першим довів, що психологія як наука про душу може бути не тільки описовою, але й пояснювальною системою знань.
В кінці ХVІІ ст. в психології визначилися такі напрямки наукових досліджень:
– відокремилося матеріалістичне вчення про нижчі форми руху людини та тварин, що пов’язані з психікою;
– продовжувало існувати та розвиватися філософсько-теологічне вчення про душу, де порушувалося питання її природи та перетворення в різних станах у людини;
– психологію намагалися зробити позитивною, такою, що є пояснювальною та експериментальною наукою, яка має строгий доказ своїх головних тверджень.
4.У другій половині XIX ст. виникає уявлення про психіку як поведінку. У науках про живу природу замість механічної затверджується біологічна.
Тріумф вчення Дарвіна остаточно затвердив у психології принцип розвитку. Психологічні знання все більше вимагали експериментального підтвердження. Етап народження експериментальної психології як науки пов'язаний з діяльністю німецького філософа і психолога В. Вундта. Завдяки працям Сєченова вперше в історії психології предмет цієї науки охоплював не тільки явища і процеси свідомості, а й увесь цикл взаємодії організму зі світом, включаючи його зовнішні тілесні дії.
5. На початку XX ст. світова психологія вступила в смугу загальної кризи. Вона виявилася в тому, що психологія як наука, що використовує інтроспекцію та орієнтується на фізіологію організму, опинилася нездатною вирішувати проблеми, пов’язані зі свідомістю, особистістю та міжособистісними відношеннями людей.