 |
|
Сучасні погляди на проблему еволюції
Біологічні системи всіх рівнів організації здатні функціонувати лише за сталого або періодичного змінного середовища. Неперіодичні зміни інтенсивності зовнішніх впливів, які перевищують межі стійкості живих систем, призводять до руйнації останніх. Найуразливіші до таких впливів біогеоценози.
На цьому положенні ґрунтується еволюційна гіпотеза перерваної рівноваги, яку запропонували американські вчені Н. Елредж, С.Гоулд та С.Стенлі у 70-80-их роках XX століття. Цю гіпотезу значно доповнили дослідження російських учених С.М. Розумовського та В.А. Красилова. Її основні положення:
1. Кожен етап історичного розвитку біосфери має відносно стабільні кліматичні умови і характеризується певними біогеоценозами зі специфічними комплексами ценофілів. Тобто існує динамічна рівновага між біотичними та абіотичними складовими екосистем і біосфери в цілому.
2. За різких (катастрофічних) змін довкілля, спричинених абіотичними та біотичними чи антропогенними факторами, необоротно порушується рівновага в екосистемах: настають локальні чи біосферні (біогеоценотичні) кризи.
3. Під час біогеоценотичних криз унаслідок руйнування стабільних екосистем вимирають спеціалізовані види ценофілів. Виживають лише ті види (переважно ценофоби), які внаслідок притаманній їм екологічній пластичності встигають адаптуватись до швидких змін довкілля.
4. Під час стабілізації умов довкілля відновлюється і рівновага в біосфері внаслідок зміни самих екосистем та їхнього населення відповідно до нових умов. У цей час відбувається бурхлива адаптивна радіація груп організмів, які пережили кризу, завдяки чому утворюються нові стабільні біогеоценози з новими ценофільними видами.
5. Темпи еволюції нерівномірні: вони мають характер повільних незначних змін або зовсім непомітні у стабільних біогеоценозах та багаторазово прискорюються під час екологічних змін.
Російський палеонтолог і зоолог О.П. Расніцин наприкінці 80 –х років XX століття звернув увагу на відоме явище відносності пристосованості організмів до середовища життя. Воно проявляється не лише за зміни умов довкілля, а й разі елімінації частини особин популяції будь – якого виду незалежно від ступеня їхньої пристосованості. Це пояснюють тим, що вид у формі популяцій одночасно пристосовується до дії кожного з чинників окремо та до їхнього комплексного впливу. Наприклад, гусінь метелика поліксени живиться лише пагонами отруйної рослини кірказону, уникаючи тим самим трофічної конкуренції з іншими рослиноїдними тваринами. Але існування її популяцій повністю залежить від наявності кірказону, на відміну від видів, які живляться різноманітною їжею і можуть змінювати кормові об’єкти.
Зміцнення зовнішніх захисних утворів (черепашки молюсків панцир черепах тощо) знижує рухливість соснин. Збільшення розмірів і маси тіла тварин зменшує їхню відносну тепловіддачу, але зумовлює необхідність споживання великої кількості поживних речовин, тому такі види дуже вразливі щодо нестачі їжі.
Отже, вузька пристосованість до певних умов довкілля (спеціалізація)певних видів забезпечує максимальне використання ними ресурсів середовища життя. Але водночас це знижує їхню здатність адаптуватись до нових умов.
Пристосування виду до всього комплексу умов довкілля можливе лише внаслідок неповних адаптацій до дії окремих чинників, що дістало назву гіпотези адаптивного компромісу.
Питання для самоперевірки
1. Що таке видоутворення?
2. Яка роль ізоляції у видоутворенні?
3. Що таке географічне й екологічне видоутворення?
4. Чи може один вид протягом історичного розвитку без дивергенції перетворитись на інший та за яких умов?
5. Що таке темпи еволюції?
6. Чому темпи еволюції не залежать від частоти зміни поколінь та часу історичного існування будь –якої групи організмів?
7. Що таке біогеоценотичні кризи?
8. У чому полягає суть гіпотез неокатастрофізму та сальтаціонізму?
10. Що може спричиняти глобальні та локальні біогеоценотичні кризи?