Главная | Обратная связь

Природно-заповідний фонд України: стан, проблеми, перспективи

 

Всі ми є свідками того, які зміни в природі відбулися під дією людини. Збільшується кількість зникаючих видів рослин і тварин, зменшуються площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, лісів. Все це відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів, осушення або обводнення територій, будівництва тощо. Для припинення процесів погіршення стану навколишнього природного середовища служить заповідна справа.

Головне в заповідній справі – збереження біотичного й ландшафтного різноманіття. На жаль, не всі розуміють, що виснаження ресурсів біорізноманіття обов’язково призведе до значного погіршення якості життя майбутніх поколінь людей. Щоб зберігати біорізноманіття, необхідно зберігати і розширювати природно-заповідний фонд.

Природно-заповідний фонд – це ділянки суші і водного простору, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність та виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, рослинного та тваринного генофонду. В Україні площа природно-заповідного фонду становить близько 5% від території держави. Це понад 7 тисяч територій загальною площею 3 млн. га. Можна відзначити, що частка заповідних територій в Україні є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де цей показник досягає 15%.

Структура природно-заповідного фонду України включає 11 категорій заповідних територій. В цілому, кожна з них створюється з метою охорони природи, біорізноманіття та краси ландшафтів для наступних поколінь. В той же час, кожна категорія має свої особливості.

Біосферні заповідники мають міжнародне значення. В них охороняються найбільш типові природні комплекси біосфери, а також здійснюється екологічний моніторинг. В біосферних заповідниках виділяються зони: заповідна, буферна та зона антропогенних ландшафтів. Заповідна зона призначена для охорони і збереження природних комплексів, а буферна – для запобігання негативного впливу на заповідну зону. У буферній зоні дозволяється екотуристична та екоосвітня діяльність. У зоні антропогенних ландшафтів розташовуються населені пункти та ведеться господарська діяльність. Всього в Україні чотири біосферних заповідники: «Асканія-Нова», Дунайський, Чорноморський, Карпатський.

Природні заповідникимають загальнодержавне значення. Вони створюються з метою збереження природи та науково-дослідних робіт. Забороняється будь-яка туристична, рекреаційна та господарська діяльність.

Національні природні парки також мають загальнодержавне значення. Крім природоохоронної роботи, вони проводять рекреаційну, туристичну та оздоровчу діяльність. Крім цього, вони відіграють важливу роль у культурно-освітніх процесах та науковій діяльності.

Регіональні ландшафтні парки мають, як і національні природні парки, два основних завдання: збереження типових та унікальних природних комплексів даної місцевості та створення умов для організованого відпочинку населення. Відмінність у тому, що регіональні ландшафтні парки є місцевого або регіонального значення.

Заказники – природні території, які створюються з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Вони можуть бути зоологічні, ботанічні, ландшафтні тощо.

Ще одна категорія природно-заповідних територій – пам’ятки природи. Це унікальні природні утворення, які мають природоохоронне, наукове, естетичне значення. Наприклад, 300-літній дуб може бути прикладом пам’ятки природи.

Заповідні урочища являють собою заповідні цілісні ландшафти. Це можуть бути лісові, степові, болотні та інші комплекси. У ботанічних садах працюють над збереженням, вивченням, акліматизацією, розмноженням рідкісних і типових видів місцевої та світової флори.

Дуже цікавими є дендрологічні парки, адже саме в них зберігаються різноманітні види дерев і чагарників, до того ж дендрологічні парки створюються людиною, і можуть бути розташовані у зовсім нехарактерних для даних дерев умовах. Можуть бути загальнодержавного і місцевого значення.

Зоологічні парки. Вони пов’язані зі створенням експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, їх збереженням, вивченням та розведенням в неволі. Важливу роль має і еколого-освітня діяльність у зоопарках.

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва – це найбільш визначні та цінні зразки садово-паркового будівництва. Вони можуть використовуватися в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. На їх територіях проводяться екскурсії, а також і наукова робота.

Для того, щоб система природно-заповідних територій в Україні успішно діяла, розвивалася і розширювалася, потрібно, щоб суспільство усвідомлювало важливість існування територій, що перебувають під охороною, для збереження здорового середовища і примноження національного багатства. Тому найважливішим сучасним завданням у галузі охорони природи стає грамотна, науково обґрунтована пропаганда значення територіальних форм збереження живої природи. Це дасть можливість і створювати нові заповідники, і не дати забудувати ті, що є, зробити їх існування вигідним для політиків і бізнесменів, що докладуть зусиль для збереження

 

 

Ідея створення першої Червоної книги належить відомому англійському зоологу Пітеру Скопу. Червона книга - це систематизоване зібрання фактів про унікальних представників флори й фауни, над якими нависла загроза зникнення у глобальному масштабі. Головне її завдання полягає у фіксуванні й поширенні інформації про рідкісні і зникаючі види організмів як серед фахівців, так і в широких колах громадськості, оскільки для того, щоб охороняти якийсь вид рослини чи тварини, потрібно якомога більше про нього знати - зовнішній вигляд, географічне поширення, ступінь загрози, особливості біології і т.п. Крім того, вона передбачає певну моральну відповідальність суспільства країни, на території якої мешкає вид, який є "глобально під загрозою" перед усім людством.

Перше видання Міжнародної Червоної книги було підготоване в результаті діяльності "Комісії по рідкісних і зникаючих видах" (Survival Service Comission) Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП - IUCN, International Union for Conservation of Nature and Natural Resources) і опубліковане в 1966 p. У розширеному й доповненому вигляді "Червона книга МСОП" складалася з п'яти томів, що були присвячені ссавцям, птахам, земноводним і плазунам, рибам та рослинам і вийшли в світ у ] 978-1979 pp. У Червону книгу МСОП потрапили 281 вид і підвид ссавців, 396 - птахів, 105 - плазунів, 41 - земноводних, 194 - прісноводних риб і 250 видів вищих рослин.

Кожному виду в Червоній книзі присвячена окрема стаття, в якій наводяться дані про його ареал (географічне поширення), зовнішній вигляд, місця мешкання, особливості біології, чисельність і причини її змін. Для визначення ступеня загрози було передбачено 7 категорій:

I - вимерлі (Extinct) таксони, представники яких не траплялися в природі протягом останніх 50 років;

II - загрожені (Endangered) таксони, які знаходяться під реальною загрозою зникнення і збереження яких неможливе без здійснення спеціальних заходів з охорони;

III - вразливі (Vulnerable) таксони, яким наданий час не загрожує вимирання, але які через низьку чисельність є кандидатами для віднесення їх до категорій І і II;

IV - рідкісні (Rare) таксони, що мають дуже обмежений ареал, скорочення якого становить небезпеку для їх існування;

V - невизначені (Indeterminate) таксони - ті, які відносяться до однієї з попередніх 4-х категорій, але по відношенню до яких немає достатньо повної інформації;

VI - відновлені види (Out of Danger), які раніше перебували під загрозою зникнення, але завдяки прийнятим заходам з охорони зараз знаходяться поза небезпекою;

VII - недостатньо вивчені (Insufficiently Known) - таксони, що вірогідно перебувають під загрозою, але точна інформація про них відсутня.

Важливою подією в справі охорони рідкісних і зникаючих видів флори й фауни стало прийняття в 1973 р. у Вашингтоні спеціальної Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (Convention on International Trade in Endangered Species in Wild Fauna and Flora CITES). На даний час конвенцію підписали понад 100 країн, у т.ч. й Україна. Затверджені списки видів рослин і тварин, експорт та імпорт яких регулюються відповідно з Конвенцією СІТЕС. Ці списки зведено у три Додатки, які включають відповідно: І - перелік видів, котрі знаходяться під загрозою зникнення і торгівля якими заборонена; II - види, що не перебувають під прямою загрозою, але можуть стати такими, якщо торгівля ними не буде суворо регламентована. У Додаток III будь-яка з країн, що підписали Конвенцію, може включити рідкісні види своєї флори й фауни, торгівля якими регламентується в її межах.

Видання Червоної книги МСОП стало поштовхом до публікації численних національних і регіональних Червоних книг. Однією з них була Червона книга УРСР (1980). Наступне видання Червоної книги України значно відрізнялося від першого як по кількісних показниках видового складу, так і по суті фактичного матеріалу (табл.4.1). Два томи цієї Червоної книги - "Тваринний світ" і " Рослинний світ" вийшли друком відповідно у 1994 і 1996 р. Як національні, так і Міжнародна Червона книга постійно перевидається і доповнюється у кількісному і в якісному відношеннях. У порівнянні з виданням 1978-1979 pp., Червоний список тварин світу (IUCN Red List of Threatened Animals), які є під загрозою, у 1996 р. містить у 2-3 рази більше таксонів хребетних тварин і декілька тисяч видів безхребетних. З 1994 р. змінився і принцип визначення категорій загрози для окремих таксонів. Нова система передбачає 7 категорій, які визначаються за двома головними критеріями: змінами розмірів ареалу і змінами чисельності популяції за останні 10-20 років: EX (extinct) - "зниклий": таксон вважається зниклим, якщо не залишається сумнівів, що загинула остання особина. CR (critically endangered) - "критично загрожений": категорія застосовується щодо таксонів, для яких існує дуже високий ризик зникнення в природі у найближчий час. Критично загроженими вважаються види, зменшення чисельності (ареалу) яких становило понад 80% протягом останніх 10 років або трьох поколінь (виду). EN (endangered) - "таксон під загрозою зникнення": застосовується щодо таксонів, які не належать до попередньої категорії, але для яких існує дуже високий ризик зникнення в природі в недалекому майбутньому. Вид перебуває під загрозою зникнення, якщо зменшення його чисельності (скорочення ареалу) становить понад 50% протягом останніх 10 років або трьох поколінь (виду). VI) (vulnerable) - "вразливий": застосовується щодо таксонів, які не належать до попередніх двох категорій, але для яких існує високий ризик зникнення в природі у "середньо-віддаленому" (за визначенням МСОП - прим, автора) майбутньому (20-50 років). Вид вважається вразливим, якщо зменшення його чисельності (скорочення ареалу) становить принаймні 20% протягом останніх 10 років або трьох поколінь (виду). LR (lower risk) - "низький ризик": категорія застосовується щодо таксонів, стан яких оцінюється як "загрожений", але ступінь загрози не відповідає жодній з попередніх категорій. Виділяють 3 підкатегорії: LR / cd (conservation dependent) - "залежить від охорони": таксони, які знаходяться під спеціальною охороною їх популяцій чи біотопів, припинення якої спричинить перехід до "загроженого" стану протягом 5 років; LR / nt (near threatened) - "близький до зліроженого": таксони, що не відносяться до попередньої підкатегорії, але с бли іь-кими до "вразливого" стану; LR/lc (least concern) - "принаймні відноситься": таксони, що не належать до жодної з попередніх пілкатегорій. DD (data deficient) недостатньо даних": застосовується до таксонів, які потенційно можуть перебувати під загрозою зникнення, але точні дані щодо змін їх чисельності чи ареалу відсутні. NE (not evaluated) - "не оцінений": таксон знаходиться під загрозою, ступінь якої не з'ясований. Екологами доведено, що виживання окремих біологічних видів можна забезпечити лише у випадку збереження біотичних угруповань, компонентами яких вони є, а також ландшафтів, якими ні угруповання пов'язані екологічно й філоненогенетично. Тому я кіно на початковому етапі розвитку природоохоронної концепції основну увагу приділяли збереженню генофонду рідкісних і зникаючих видів, то сучасна природоохоронна парадигма передбачає охорону не тільки окремих видів, а й цілих природних екосистем і ландшафтів. В результаті у багатьох країнах видані "Зелені книги" (зведення про рідкісні і такі, що знаходяться під загрозою, рослинні угруповання), "Білі книги" (зведення про біотопи - оселища рідкісних видів організмів, яким загрожує деградація чи знищення) і ти. Зокрема, у "Зеленій книзі Української PCP" (1987) описані 127 рідкісних, зникаючих і типових рослинних угруповань (синтаксонів), наведені мотиви й категорії їх охорони, поширення і видовий склад.