Главная | Обратная связь

ЖАНРОВА МОДИФІКАЦІЯ АВТОРСЬКИХ КОЛОНОК ЮРІЯ МАКАРОВА

Колумніст – це і причина для прочитання публікації, й окремий погляд на описуване, і жвавий та щирий співрозмовник. Юрій Макаров є колумністом, який виражає власну позицію, вдається до власних оцінок та міркувань щодо порушених проблем. Його творчість – спроба зафіксувати й осмислити динаміку розвитку суспільства, зміни його звичаїв, настроїв та моралі.

Ця стаття – частина магістерської роботи “Авторська колонка Юрія Макарова на сторінках журналу “Український тиждень”, яка виконується на кафедрі журналістики та видавничої справи Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

При створенні нашої розвідки ми використовували праці, присвячені жанру авторської колонки. Серед них розвідки С.Шебеліста (Трансформаційні процеси в системі журналістських жанрів) [6], В.Галич (“Колонка як жанр) [2], Л.Крoйчик (“Система журналистских жанров”) [3], авторські колонки Юрія Макарова (“Святкове, не ностальгійне” [4], “Між нами інтелігентами” [5]) тощо.

Метою статті є спроба з’ясувати, як жанр авторської колонки модифікується з іншими жанрами, та простежити це на прикладі колонки-есе та колонки-проблемного нарису.

Об’єкт дослідження – авторські колонки відомого журналіста Юрія Макарова на сторінках журналу “Український тиждень”.

Предмет дослідження – жанрова модифікація колонок, їх симбіоз із жанрами есе та проблемного нарису.

Завдання – продемонструвати нові жанрові форми колонки-есе та колонки-проблемного нарису, створені журналістом, простеживши хід модифікації авторської колонки.

Типовим явищем для радянських часів було домінування сухої, позбавленої суб’єктивізму журналістики з присутністю обов’язкових ідеологічних доктрин. З кінця 1980-х років тексти помітно персоніфікуються. Життєва та громадянська позиція компетентного журналіста, його переконливість та яскраві обґрунтовані міркування привертають увагу аудиторії. Л. Кройчик пояснює це тим, що “персоніфікація тексту викликана до життя не лише загальним процесом демократизації пострадянського суспільства, але й тим, що в умовах чинного нині ринку інформації товаром стає не просто новина, а новина, “упакована” в публіцистичний текст” [3, с. 127].

В умовах конкуренції ЗМІ суб’єктивно забарвлена журналістика дає можливість вибору. Популярний автор, думка якого стає цікавою для аудиторії, змушує мас-медіа шукати незвичайні творчі рішення.

У пострадянському періоді публіцистичний текст набуває “експресивності, вишуканої словесної гри, емоційності, іронії, дотепності, інтертекстуальності, що є результатом впливу постмодерних творчих практик” [6, с. 276].

У 1990–2000 роках (як наслідок процесів гібридизації та жанрової дифузії) певні жанри перестали чітко визначатися як інформаційні або аналітичні. Свобода слова та думки, поглиблення суб’єктивізму розповіді оновили сучасну жанрову систему. Процес її перебудови відбувається за рахунок жанрової модифікації.

Попередник авторської колонки – передова стаття – у пострадянську добу втратила свою актуальність. Офіціозність манери викладу інформації, нав’язування моделей поведінки – властиві передовиці й не цікаві пересічному читачеві.

У сучасній журналістиці “виразніше виявлено особистість автора, приділено увагу художній обробці дійсності, простежено тенденцію до жанрової дифузії і жанрового вібрування” [6, с. 280]. У цих умовах актуальності набуває жанр авторської колонки.

Будь-який вид мистецтва розгалужується на жанри. У різних мистецьких системах має місце процес гібридизації, який і доводить “життєвість” жанру. Авторська колонка народилася, однак не була досліджена. Вона розвивалася й зазнавала змін, але дослідники не встигали за її розвитком. Вироблений до цього поняттєвий та термінологічний апарат виявився недостатнім, адже поняття були споріднені і різні в один і той же час.

Авторська колонка – “якісно новий жанр, покликаний до життя запитами доби та масової аудиторії, шляхом модифікації відомих жанрових форм” [Галич, Колонка як жанр]. Творче поєднання жанрових форм дає змогу авторам колонок мати “так багато свободи думки” [1, c. 125].

Для трактування складних суспільно-політичних подій журналісти часто використовують художньо-публіцистичний жанр есе. Авторська колонка має багато спільних рис із цим жанром. Такі ознаки есе, як образність, лаконічність, щирість у викладі думок, діалогічність, вираження нового судження можна виявити і в колумністиці Юрія Макарова. Деякі його колонки ми й назвали колонками-есе.

Наприклад, публікація “Святкове, не ностальгійне” [4] дуже подібна до жанру есе. Сам автор є головною дійовою особою. Колонці властива інтуїтивна логіка, тобто автор занурює читачів до світу власних почуттів та емоцій. Колумніст веде діалог з аудиторією за допомогою риторичних питань: “Настрій все одно чудовий. Чому, з якого дива?”. Подібно до есе, колонка містить арсенал різних художніх засобів. Юрій Макаров вживає епітети: святкове місто; демократичний гламур; фальшиві діаманти; попереднє життя; усміхнені обличчя; природний темперамент; раціональна поведінка; чудовий настрій; невмотивована агресія; мазохістська ностальгія; силіконова підробка; метафори:мелодія життя; доля покоління; колючий побут; хліб історика. Є тут також і прислів’я: “Людина, яка пережила голод, решту життя не може наїстися”; “Не можна ввійти двічі в одну річку”. У своїй колонці Юрій Макаров змальовує передсвятковий натовп з його новорічним настроєм. Публіцист проводить паралелі з минулим, повертаючись на тридцять років назад і порівнюючи сучасні передноворічні клопоти та реалії з тогочасними. Як в есе, індивідуальна позиція автора тут поєднана з невимушеним викладом і розмовним стилем. Позиція Макарова полягає в тому, що він не хотів би повернутися назад у минуле. Він каже: “Я б не хотів повертатися у 1978-й. Хоча тоді я був значно молодший, і вино смакувало краще, і цілунок хвилював більше”. Як і в есе, помітним та важливим аспектом є щирість публіциста із читачем: “Ми такі, які ми є у звичайному житті. За святковим столом. Чи в переддень свята. Ще раз кажу: мені подобається цей натовп. Мені подобається, як він вдягнений. Його жарти та його усмішки. Його позитив”. Розмовний стиль викладу характеризується вживанням автором фразеологізмів: брати по крові, філософська хвиля, центр уваги; односкладних дієслівних речень:“Не вірю, що це природний темперамент наших білоруських братів по крові”, “Минуле згадують не тому, що бракує фантазії”, неповних речень “У Києві сьогодні сміються – і на Хрещатику, і на Троєщині”. Мова автора насичена скріпами: вставними словами та словосполученнями:утім, радше, звісно, може, в усякому разі, говорять, можливо, у будь-якому разі; лексичними повторами у вигляді займенників: (“Хтось нишпорить в останню мить у пошуках подарунків, хтось закінчує річний бюджет, хтось складає останні заліки, поруч уже хтось святкує, гучно так”)та часток: (власне, це, ось так, ось) тощо. На першому плані у матеріалі – думки автора, його відчуття та відношення до світу. Образність, афористичність, виразність – ось ті риси есе, які характерні для мови колонки Юрія Макарова.

Вільна композиція його колонки-есе підпорядкована своїй внутрішній логіці, а основна думка таїться у мереживі авторських міркувань. Одна проблема тут, як і належить есе, розглянута з кількох кутів. Часова паралель використана автором додає колонці-есе аргументованості та власне публіцистичного колориту. Індивідуальний авторський стиль Юрія Макарова вписується у вимоги до жанру есе.

Як відомо, центром проблемного нарису є проблемна ситуація, за розвитком якої стежить автор. Часто такий нарис подібний до статті, однак на відміну від неї, не містить “голі” судження та закономірності. Проблема тут є певного роду бар’єром, який прагнуть подолати конкретні люди. Такі нариси є полемічними за своїм характером.

Юрій Макаров залучив до своєї творчості й цей жанр. Деякі з його колонок можна сміливо назвати колонками-проблемними нарисами. Прикладом є матеріал “Між нами, інтелігентами…” [5]. У центрі матеріалу – проблема державної мови. Журналіст каже: “… пишу, бо не припиняються спроби з боку деяких аж ніяк не другорядних представників нинішньої тимчасової влади поставити державну мову “на місце”. На поверхні проблеми, яку досліджує Макаров, знаходиться конфлікт – нічим не виправдане приниження статусу української мови, нехтування нею, невиконання закону про мови, “об’єднавчого фактора для держави та нації”. Як і проблемний нарис, колонка містить аспект зіткнення інтересів. На прикладах конкретних людей Юрій Макаров розповідає про ставлення до української мови, до вимог використовувати її в усіх сферах суспільного життя та про тих україномовних людей, які відчувають незручності при спілкуванні рідною мовою. У колонці-проблемному нарисі розкрита головна задача будь-якої авторської колонки – дати читачеві зрозуміти погляди колумніста з приводу порушеної проблеми. Персональна думка – смислове ядро колонки. Досліджуючи конфлікти, колумніст дістає до суті проблеми: “… приниження й незручності хай там як, а більшості населення нашої країни тривають. І триватимуть, доки вимоги закону про мови виконуватимуться формально, тим більше вони будуть, якщо цей документ змінять…”. При цьому спостереження за розвитком проблеми в колонці-проблемному нарисі супроводжується переживаннями як з боку героїв оповіді (Олесь Гончар, Євген Сверстюк, працівники супермаркету, який відвідує автор), так і з боку журналіста, котрий засуджує захисників російської мови, переживаючи за тих українців, які розмовляють українською завжди та відчувають себе приниженими через це. Намагаючись осмислити суть того, що відбувається, колумніст вдається до часових паралелей: 150 років тому – 100 років тому – СРСР – сучасність. Щоб дохідливо передати свою думку, він використовує граматичні паралелі: “Інколи це суржик, інколи цілком нормальна літературна мова…”, “приниження й незручності хай там як, а більшості населення нашої країни тривають. І триватимуть, доки вимоги закону про мови виконуватимуться формально”, “Небезпечним було лише пам’ятати, що ти українець. Пам’ятати самому й нагадувати іншим”. Щоб експресивно показати ставлення деяких представників влади до державної мови, автор застосовує фразеологічні засоби, трансформуючи їх: “… не припиняються спроби з боку деяких аж ніяк не другорядних представників нинішньої тимчасової влади поставити державну мову “на місце”; риторичні питання: “…а де її місце?”, “…на тлі всіх знущань з власного народу хто перейматиметься почуттями касирки з мого супермаркету?; порівняння та цитування:“Він дивитиметься на тебе… й повторюватиме, як у старому радянському фільмі: “Можете жаловаться”. Завдяки такому художньому засобу як градація(“…доки не відчуєш на власній шкурі, ніколи не оціниш ступеня щоденного, щохвилинного приниження українця на своїй землі, у себе вдома”) Макаров передає нам атмосферу нехтування рідною мовою у власній державі. Авторська колонка щира та образна. Для надання мові колонки-проблемного нарису яскравості, колумніст послуговується гіперболами:“…з ранку до ночі”; метафорою: “…на тлі всіх знущань з власного народу”, “…хто відчув на собі тиск імперії”, “ …в центрі уваги суспільства”, “…нарватися на хамство”, “…ділився підлітковими травмами…”, “…не відчуєш на власній шкурі…”. Виразність і образотворча сила колонки-проблемного нарису насамперед полягає в унаочненні опису дій, думок, рухів людей і явищ у часі і просторі. Оскільки в ній повідомляється про події, важливу роль мають дієслова минулого часу: “вилікувалися”, “стало”, “просила”, “означало”, “ділився”, “понижував”, “розповідав”, “переконався”, “сприймалася”, “було”, “вивчали”, “потрапляли”, “вважалося” тощо.

Отже, ми бачимо, що авторська колонка стала модифікацією інших жанрів, зокрема художньо-публіцистичних жанрів есе та нарису. Авторська колонка-есе зберігає всі жанрові ознаки колонки, але при цьому вбирає в себе ознаки есе, унаслідок чого жанрові межі колонки розширюються і вона стає новим модифікованим жанром – колонкою-есе. Колонка-проблемний нарис засвоює риси останнього і в результаті цього жанрового симбіозу народжується жанр авторської колонки-проблемного нарису. Безперечно, проаналізовані нами матеріали не втрачають ознак колонки, однак ці ознаки поєднуються з названими жанрами та продукують авторську колонку в її новому вигляді. Такий симбіоз жанрів дає змогу побачити багатогранність таланту Юрія Макарова-колумніста, який, адаптуючи інші жанри до жанру колонки, дає їм гармонійне співіснування.

 

Література

1. Авторська колонка. Збірка / Жежера В.; Пиркало С.; Бондар А.; Рябчик М. – К.: Нора-Друк, 2007. – 208 с. 2. Галич В. М. Колонка як жанр / В. М. Галич // Вісник Луганського національного університету ім. Т. Шевченка: Філологічні науки. – Луганськ: Вид-во державного закладу “Луганський національний університет ім. Т. Шевченка”, 2009. – №3 (166), Ч. 1. – С. 223 – 233. 3. Кройчик Л. Е. Система журналистских жанров. Основы творческой дея-тельности журналиста: учеб. для студ. Вузов по спец. “Журналистика” / ред.-сост. С. Г. Корконосенко. – СПб.: Знание, 2000: - 267 с. 3. 28. 4. Макаров Ю. Святкове, не ностальгійне / Ю.Макаров // Український тиждень. – 2007. - №9. 5. Макаров Ю.Між нами, інтелігентами / Ю.Макаров // Український тиждень. – 2011. – №52. 6. Шебеліст С. Трансформаційні процеси в системі журналістських жанрів / Сергій Шебеліст // Вісник Львів. ун-ту. Сер. : Теле- та радіожурналістика. – 2010. – Вип. 9. – Ч. 1. – С. 274–280.

 

Анотація

У статті досліджується модифікація жанру авторської колонки, робиться спроба з’ясувати особливості модифікацій авторської колонки Юрія Макарова. У результаті дослідження виокремлено нові жанрові форми колонки-есе та колонки-проблемного нарису, створені журналістом.

Ключові слова: модифікація жанру, авторська колонка, колонка-есе, колонка-проблемний нарис, симбіоз жанрів, художні засоби.

Науковий керівник: Галич Валетина Миколаївна – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри журналістики і видавничої справи ЛНУ ім. Тараса Шевченка.