 |
|
Предмет і метод порівняльного правознавства
Порівняльне правознавство
За редакцією кандидата юридичних наук, доцента В. Д. Ткаченка
Затверджено Міністерством освіти
і науки України як підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів
Харків
«Право»
ББК67 П41
Підручник підготовлений викладачами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Гриф «Затверджено Міністерством освіти і науки України
як підручник для студентів юридичних спеціальностей
вищих навчальних закладів» надано 15.09.2003 року
Рецензенти:
О. Н. Ярмиш, доктор юридичних наук, професор, член-корсспондсн г Академії правових наук України
М. В. Буроменський, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України
Авторипідручника:
Розділи: 1,11— канд. юрид. наук, доц. В. Д. Тка-ченко, канд. юрид. наук, доц. С. Л. Погребняк; III,IV, V, VI, VII — канд. юрид. наук, доц. С. П. Погребняк; VIII,IX — канд. юрид. наук Д. В. Лук'янов
Порівняльне правознавство:Підручник для студентів П 41 юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. - X.: Право, 2003. - 274 с
ISBN 966-7146-92-8
Підручник підготовлений відповідно до програми з порівняльного правознавства для юридичних вузів України. У ньому відбиті досягнення вітчизняної та зарубіжної юридичної науки; розглянуті особливості порівняльного правознавства як юридичної науки, поняття правової системи та правової сім'ї; викладені класифікації правових систем; наведена характеристика основних сучасних правових сімей.
Розрахований на студентів, аспірантів та викладачів навчальних закладів юридичного профілю і тих, хто цікавиться проблемами порівняльного правознавства.
ББК67
© В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк,
Д. В. Лук'янов, 2003
ISBN 966-7146-92-8
© «право», 2003
Розділ 1
Порівняльне правознавство: загальна характеристика
§ 1. Порівняльне правознавство як метод, наука та навчальна дисципліна
З початку XX століття в юридичній науці точаться суперечки про природу порівняльного правознавства. Існують два основні протилежні підходи до визначення поняття «порівняльне правознавство». Прихильники одного підходу трактують його виключно як метод наукового аналізу, що використовується в тому чи іншому обсязі різними юридичними науками. Ця позиція, яку обгрунтував Гат-терідж, була панівною після Першої світової війни. Прихильники іншого підходу вважають порівняльне правознавство самостійною юридичною наукою. Причому слід зазначити, що в юридичній літературі останнім часом спостерігається певна тенденція до збільшення кількості прихильників саме цього підходу1.
Щодо нас, то ми підтримуємо думку тих науковців, які вважають, що це питання не можна вирішувати за способом альтернативи — або метод, або наука2. З одного боку, порівняння — це науковий метод дослідження,
1 Бигич Е. Л. Сравнительное правоведение: природа и современные взгляды // Ежегодник сравнительного правоведения. — 2001 год. — М.: Норма, 2002. - С. 67-68.
2 Туманов В. А. Вступительная статья // Сравнительное правоведение: Сб. статей. — М.: Прогресс, 1978. — С. 12.
який активно застосовується практично в усіх галузях юридичної науки. Порівняльне правознавство в цьому випадку виконує функцію методу порівняння різних правових систем, що може бути використаний для удосконалення законодавства, уніфікації міжнародного та національного права, вивчення теорії та історії права тощо. З другого боку, широке застосування цього методу привело до формування системи наукових знань про сучасні правові системи, до появи складного саморегулюючого механізму, орієнтованого на одержання нових, надійно обґрунтованих знань про закономірності виникнення, функціонування та розвитку правових систем. Це дає підстави вважати порівняльне правознавство юридичною наукою. Проте, незалежно від поглядів на порівняльне правознавство, воно є важливим для сучасної юридичної освіти. Отже, порівняльне правознавство є навчальною дисципліною, що викладається у вищих юридичних навчальних закладах.
Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що порівняльне правознавство є досить складним утворенням, а термін «порівняльне правознавство» має три значення:
1) порівняльне правознавство як метод, що є науковим засобом вивчення правових явищ, завдяки застосуванню якого стає можливим виявити загальне, особливе й окреме в правових системах;
2) порівняльне правознавство як наука, що є сукупністю наукових знань про правові системи;
3) порівняльне правознавство як навчальна дисципліна, що є предметом викладання знань про правові системи у вищих навчальних закладах1.
Крім питання про статус порівняльного правознавства, слід зосередити увагу на проблемі термінології. Поряд з терміном «порівняльне правознавство» у вітчизняній та іноземній юридичній літературі активно використову-
1 Саидов А. X. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности). — М.: Юристь, 2000. — С. 19—20.
ються терміни «компаративізм», «порівняльна юриспруденція», «порівняльне право».
Термін «компаративізм» походить від латинського «comparativus» («порівняльний») і досить активно використовується вітчизняною наукою для позначення порівняння правової матерії. Суттєвих причин заперечувати проти його застосування немає. Правознавці, що займаються порівняльним правознавством, називаються компаративістами.
Термін «порівняльна юриспруденція» — це синонім терміна «порівняльне правознавство» (одне із значень юриспруденції — правознавство).
Щодо співвідношення між термінами «порівняльне право» і «порівняльне правознавство», то обидва вони широко застосовуються вченими для позначення того ж самого правового явища і мають право на існування. Відмінність полягає лише в тому, що перший з них набув поширення в західній юридичній науці, а другий — у соціалістичній та постсоціалістичній науці1.
Більш коректним є використання саме терміна «порівняльне правознавство», оскільки розуміння терміна «право» пов'язане з системою норм, яка регулює поведінку людей. Тож при використанні терміна «порівняльне право» може виникнути думка про існування окремої галузі права — порівняльного права — поряд з цивільним, кримінальним чи адміністративним правом. Насправді ж порівняльне правознавство є лише системою знань, а не сукупністю правил поведінки. Отже, назва «порівняльне право» може створити помилкове враження про те, що дана дисципліна є незалежною галуззю права2.
! Марченко М. Н. Сравнительное правоведение: Общая часть. — М.: Зерцало, 2001. - С. 72-76.
2 Лисенко О. М. Порівняльне правознавство як наука та його місце в системі юридичних наук: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т. - К., 2001. - С. 6.
§ 2. Виникнення порівняльного правознавства
У юридичній науці існує два варіанти відповіді на питання, з яких часів бере свій початок порівняльне правознавство.
Прихильники першого варіанта наполягають на давньому походженні порівняльного правознавства. Вихідним моментом для них є використання античними і середньовічними філософами та законодавцями порівняння як методу дослідження. На підтвердження цього вони, як правило, наводять складені з використанням порівняльних даних давньогрецькі закони Солона, розроблені в Давньому Римі Закони XII таблиць. Прихильники цього підходу нагадують і про те, що Арістотель, аби зробити висновки про закономірності політичної організації, зібрав, порівняв і проаналізував конституції більш як 150 грецьких і варварських міст. У часи середньовіччя юристи часто порівнювали римське право і канонічне право. Велику роль у розвитку порівняльного правознавства відіграли також представники епохи Відродження та епохи Просвітництва.
Цікаво, що кожна європейська країна хоче бачити засновником порівняльного правознавства свого співвітчизника. Так, французи ведуть порівняльне право від Шарля Монтеск'є, який у своїй праці «Про дух законів», як відомо, зіставляв різні правові системи. В англійській літературі існує думка, що засновником порівняльного правознавства є Ф. Бекон, який широко користувався порівнянням, розробляючи власний індуктивний метод. На думку ж німецьких юристів, першим, хто висунув ідею про порівняння правових систем, був Г. В. Лейбниць1.
Усе це дало підставу Р. Давидові писати про те, що порівняння правових систем, які є сусідами на геогра-
1 Сабо И. Теоретические проблемы сравнительного правоведения // Сравнительное правоведение: Сб. статей. — М.: Прогресс, 1978. — С. 54.
фічній карті, — справа настільки ж давня, як і сама правова наука1.
Прихильники другого варіанта датують час народження порівняльного правознавства другою половиною XIX століття, іноді називаючи конкретно 1869 рік — час заснування французького Товариства порівняльного законодавства, або навіть 1900 рік, коли проводився І Міжнародний конгрес порівняльного права.
Такі великі розбіжності у визначенні часу виникнення порівняльного правознавства пояснюються насамперед різним розумінням самого порівняльного правознавства. Ті, хто бачать у порівняльному правознавстві лише метод наукового пізнання, вважають, що витоки порівняльного правознавства йдуть з сивої давнини. Ті ж, хто визнають порівняльне правознавство наукою, не помиляються в тому, що порівняльне правознавство в такому розумінні склалося значно пізніше, тобто у другій половині XIX століття2.
Саме у другій половині XIX століття правовий розвиток досяг високого рівня, остаточно сформувалися національні правові системи; на цьому ґрунті не міг не посилитися інтерес до вивчення зарубіжного законодавства. Для проведення порівняльних досліджень створюються такі наукові установи, як Товариство порівняльного законодавства у Франції (1869), Англійське товариство порівняльного законодавства (1898), Міжнародна асоціація порівняльного правознавства і науки народного господарства (1899), видаються спеціальні журнали, регулярно скликаються міжнародні конгреси тощо. Порівняльне правознавство включається до програм юридичної освіти.
Вирішальний вплив на становлення порівняльного правознавства зробила сама історична дійсність, тобто інтернаціоналізація економіки, розвиток міжнародних
1 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с франц. — М.: Междунар. отношения, 1996. — С. 7.
2 СаидовА. X. Вказ. праця. - С. 22.
відносин, торговельних зв язків, внаслідок чого юридична наука вийшла за межі суто національного права і національного законодавства.
В історії формування та розвитку порівняльного правознавства вирізняють шість основних етапів.
Перший етап характеризується окремими спробами порівняльних досліджень актів різних державних утворень, які проводяться, починаючи з часів античності.
Другий етап пов'язаний з використанням порівняльно-правового методу в історії права. Історико-правову спрямованість мали також перші кафедри порівняльного правознавства, створені в 1831 році в Колежі де Франс та в 1846 році в Паризькому університеті, а також перші журнали з порівняльного правознавства, засновані в Німеччині в 1829 році та у Франції в 1834 році.
Третій етап — це використання порівняльно-правового методу як інструменту законотворчості, зокрема кодифікації. Істотний імпульс його розвитку дали, зокрема, широкомасштабні кодифікаційні роботи, що розгорнулися в різних країнах Європи з початку XIX століття.
Четвертий етап характеризується застосуванням порівняльного аналізу до різних правових систем з метою поглибленого вивчення самого феномена права та тенденцій його розвитку. З кінця XIX століття порівняльне правознавство шляхом порівняння правових систем та окремих інститутів різних народів виявляє закономірності еволюції правових систем та інститутів, напрямів їх подальшого розвитку та зближення.
П'ятий етап — це формування в XX столітті теорії порівняльного правознавства: визначення його цілей, функцій, загальних правил порівняльно-правового аналізу, методики тощо.
Нарешті, шостий етап пов'язаний з поступовим перетворенням теорії порівняльного правознавства на автономну науку: з розширенням кола тем, що досліджують-
ся, формуванням предмета порівняльного правознавства, його понятійного апарату, визначенням місця в системі юридичних наук та інше1.
Предмет і метод порівняльного правознавства
Обов'язкова риса будь-якої науки — наявність специфічного предмета дослідження. Предмет науки, усвою чергу, визначає методи дослідження і способи їхнього застосування.
Порівняльне правознавство як один з наймолодших наукових напрямків вивчення права має труднощі з приводу визначення свого предмета.
На нашу думку, можна погодитись з тим, що предметом порівняльного правознавства як науки в узагальненому його вигляді є розробка теорії порівняльно-правового методу і дослідження на його підставі загальних принципів та закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем2.
Разом з тим предмет порівняльного правознавства може бути представлений у більш розгорнутому вигляді. У цьому випадку ним, зокрема, охоплюються:
—методологічні проблеми порівняння у праві (теорія використання порівняльно-правового методу та інших засобів і способів пізнання, що застосовуються в порівняльно-правових дослідженнях);
—порівняльне дослідження правових систем сучасності, їх класифікація, закономірності розвитку;
—порівняльний аналіз законодавства різних країн з метою виявлення спільних рис та особливостей, взаємовпливу, тенденцій і закономірностей розвитку;
—порівняльне вивчення досвіду різних країн у забезпеченні основних прав і свобод людини і громадянина;
1 Така періодизація запропонована О. М. Лисенко. Див.: Лисенко О. М. Вказ. праця. — С. 6—7. ■2 Там само. — С. 14.
—порівняльне дослідження правотворчої та право- застосовної діяльності, факторів, які впливають на їх ефективність;
—порівняльний аналіз правосвідомості і правової культури різних народів, їх взаємовпливу, тенденцій розвитку;
—порівняльне дослідження юридичної термінології.
Методологія порівняльного правознавства є багаторівневою. Порівняльне правознавство використовує практично весь методологічний арсенал сучасної юридичної науки. Тому методологія компаративістики не може бути обмеженою використанням виключно порівняльно-правового методу. Разом із тим останній є провідним, домінуючим у науці порівняльного правознавства. Отже, можна говорити про те, що порівняльне правознавство засноване на свідомому, теоретично і методично виваженому застосуванні порівняльного методу як основного наукового методу дослідження.
Порівняння — невід'ємна частина людського мислення. Порівняльний метод активно використовується в суспільних і природничих науках. У філософській літературі справедливо зазначається, що порівняння є одним з основних логічних прийомів пізнання зовнішнього світу. Проте його, безумовно, не можна розглядати ізольовано від інших логічних прийомів пізнання (аналізу, синтезу, індукції, дедукції тощо). Окремо один від одного ці компоненти загальної системи пізнавальних засобів існують лише як уявна абстракція1.
Порівняння як метод є способом, за допомогою якого встановлюється схожість або розбіжність об'єктів (явищ, речей, процесів), що досліджуються. Такий результат досягається шляхом зіставлення, розрізнення об'єктів за будь-якою ознакою, властивістю. Тому порівняння має сенс лише тоді, коли об'єкти, що порівнюються, мають якусь схожість (навпаки, не рекомендуєть-
1 Саидов А. X. Вказ. праця. - С 40. 10
ся порівнювати пуди з аршинами, а їжака із шевською щіткою)1.
Порівняння широко застосовується в правознавстві при виявленні загальних і специфічних рис таких явищ, як норми права, джерела права, правопорушення тощо. Ця процедура неминуче передує стадії формування правових понять, категорій, законів. Перш ніж пізнати важливе, суттєве, необхідне, те, що становить зміст поняття, закономірності, треба попередньо виявити, що ж є загальним і сталим в об'єкті дослідження. Одержанню цих відомостей і сприяє порівняльний метод.
Порівняльний метод дозволяє констатувати спільність правових систем, окремих правових галузей та інститутів, норм права і виявити те, чим вони розрізняються. Водночас причини повторюваності, сталості цієї спільності в процесі порівняльного дослідження найчастіше залишаються нерозкритими. Отже, порівняльно-правовий метод головним чином сприяє накопиченню емпіричних знань. Теоретичні ж знання здобуваються завдяки іншим науковим методам. Так, статистичний метод аналізує кількісний бік порівняння, далі застосовуються методи абстрагування тощо.
Для порівняльного правознавства характерним є активне використання загальнофілософських методів: принципів, законів та категорій діалектики, системного підходу тощо. Крім того, при проведенні порівняльних досліджень використовуються інші наукові методи. Це, зокрема, формально-юридичний, історичний, соціологічний методи, метод правового моделювання, математичні і кібернетичні методи.
Структуру порівняльного правознавства визначає його предмет і зміст. З урахуванням того, що предметом порівняння можуть бути правові системи або у процесі їх
1 Сырых В. М. Логические основания общей теории права: В 2 т. — М.: Юрид. дом «Юстицинформ», 2000. — Т. 1: Элементный состав. — С. 408.
історичного розвитку, або взяті на певний історичний момент, розрізняють вертикальне та горизонтальне порівняльне правознавство.
Виходячи з методології, мети і завдання, можна ви^ окремити загальну (загальнотеоретичну) та спеціальну галузеву компаративістику. Остання, у свою чергу, поділяється на порівняльне цивільне право, порівняльне кри-; мінальне право, порівняльне конституційне право тощо.
Залежно від сфери права може йтися про порівняльне правознавство у сфері приватного права та порівняльне правознавство у сфері публічного права.
Крім того, у складі науки порівняльного правознавства можна вирізнити наукознавчу методологічну і прикладну частини. Наукознавча частина охоплює проблематику по-; рівняльного правознавства, яка стосується його поняття, історії, предмета, структури, завдань і функцій, а також місця в системі юридичних наук. Методологічна частина зводиться, головним чином, до вчення про методологію порівняльно-правового аналізу та до розробки методики проведення порівняльно-правових досліджень щодо окремих об'єктів. Прикладна частина дозволяє розкрити особливості застосування методології порівняльно-правового аналізу на різних його рівнях: макрорівні і мікрорівні'.
Порівняльне правознавство як навчальна дисципліна поділяється на дві частини. У загальну частину входять такі теми: історія розвитку науки порівняльного правознавства, природа порівняльного правознавства і проблеми класифікації правових систем, історія розвитку основних правових систем сучасності, порівняльна методологія, порівняльна правова культура, порівняння підходів правових систем до реалізації ідеї правової держави, механізм уніфікації та гармонізації національних правових систем тощо.
Особлива частина навчальної програми охоплює або порівняльне публічне право (наприклад, порівняльне
1 Лисенко О. М. Вказ. праця. — С. 15. 12
конституційне право), або порівняльне приватне право (наприклад, порівняльне цивільне право), або порівняль-і іе процесуальне право (наприклад, порівняльний цивільний процес)1.