 |
|
Порівняльне правознавство на сучасному етапі розвитку держав.
Різноманітні правові явища почали порівнювати майже одночасно з виникненням права. Однак, впродовж тривалого часу правопорівняння не було пов'язано з потребами розвитку і вдосконалення існуючого позитивного права. Справжнім правом, що заслуговувало на увагу з боку вчених і підлягало вивченню у навчальних закладах, було римське та канонічне право. Саме їх розглядали як основні складові частини загального права цивілізованого світу. Тому реально існуюче право, правові системи конкретних країн порівнювали і оцінювали тільки з погляду їх відповідності римському і канонічному праву .
У кінці XIX ст. в світі відбулися суттєві соціально-політичні зміни, які сприяли формуванню сучасного розуміння порівняльного правознавства. Правовий розвиток передових держав досягнув досить високого рівня. Це призвело до формування національних правових систем, утвердження ринкових відносин, збільшення контактів між державами, а також між їх органами, громадськими організаціями та громадянами і в цілому — до розширення міжнародних зв'язків. Ці фактори спричинили виникнення практичної потреби у вивченні іноземного законодавства та його порівняння з національним правом. Тому відбулося відокремлення порівняльного правознавства від історії, теорії та філософії права, при яких воно фактично відігравало роль одного з методів досліджень, у більш-менш самостійну наукову дисципліну. Виникають відповідні спеціальні наукові утворення: Товариства порівняльного законодавства (Франція, 1869 p.; Англія, 1898 p.), Міжнародна асоціація порівняльного правознавства і науки народного господарства (Берлін, 1899 р.) тощо. Почали проводити міжнародні конгреси, присвячені проблемам порівняльного правознавства, перший з яких відбувся 1900 р. в Парижі. У розвинутих країнах (Франція, Німеччина, Англія, США) порівняльне правознавство як окрема навчальна дисципліна стало обов'язковим для вивчення предметом у програмі юридичної освіти. Створювали спеціальні кафедри компаративістського (порівняльного) напрямку.
Розглядаючи цю проблему, слід зважити на те, що в різних мовах порівняльне правознавство як наукова та прикладна дисципліна має різні назви. Але найуживанішим є термін «порівняльне право». Виходячи з цього, частина дослідників зазначає, що такого (порівняльного) права як системи норм не існує. А тому цей термін означає метод вивчення права і пов'язаних з ним явищ, а не галузь чи спеціальний розділ права, їх опоненти заперечують, що йдеться не про науку, яка вивчає сукупність норм, що утворюють певну галузь. Адже порівняльний аналіз правової дійсності - це не тільки засіб, за допомогою якого отримують певні результати, які потім узагальнюють відповідно до предмета тієї чи іншої науки. Такий аналіз встановлює певні спільні чи відмінні риси, властивості, зв'язки правових явищ, що можуть самі собою виступати як самостійна мета дослідження. Порівняльний метод широко використовують у багатьох юридичних науках, зокрема, в історії держави і права та галузевих дисциплінах. Наявність предмета дослідження є необхідною ознакою існування будь-якої науки. Тому визначальним фактором концепції, що стверджує порівняльне правознавство як самостійну юридичну науку, виступає предмет порівняльного правознавства.
Порівняльне правознавство чи юридична компаративістика (лат. comparativus - порівняльний) - наука, що займається дослідженням загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування сучасних правових систем світу. Вже фактично завершене оформлення порівняльного правознавства як самостійної науки, до якої входять: предмет науки - підстави й об'єкти порівняння; методологія - це способи вивчення науки (включаючи принципи); система науки - її структурні елементи; функції науки; наукова термінологія і категорії науки - понятійний апарат; бібліографія; історія науки -етапи виникнення, розвитку і ствердження; соціальне призначення.
Необхідно підкреслити, що порівняльне правознавство в Україні також має свою передісторію. Як зазначає проф. В. В. Копєйчиков, вперше серед українських вчених почав приділяти порівняльному правознавству серйозну увагу проф. М. Максимейко, який у кінці XIX - на початку XX ст. викладав у Харківському університеті історію слов'янських законодавств. Значимість порівняльного правознавства він вбачав у тому, що воно:
v тлумачить пам'ятки національного права;
^ виявляє загальні й особливі характеристики правових явищ;
v викриває справжні причини правових явищ місцевої історії.
Вчений стверджував схожість різних правових систем через:
1) загальність їх походження;
2) запозичування, які відбуваються між ними;
3) ідентичність умов життя і потреб населення.
Значимість порівняльного правознавства нині зростає. Створюються нові наукові установи, активно проводяться у згаданому напрямку ґрунтовні розвідки. Ця наука особливо необхідна в Україні, оскільки виникла нагальна потреба оновлення законодавчого регулювання суспільних відносин. Завдяки їй розширюється коло можливостей уникнути помилок держав, що успішно пройшли відповідний період розвитку. Розширення міжнародних контактів з моменту набуття Україною незалежності також є незаперечним фактом необхідності максимальної активізації розвитку порівняльного правознавства. Але, на жаль, слід констатувати, що у нашій країні майже нема спеціальних науково-дослідних закладів, кафедр і відповідних навчальних курсів у вузах, і як наслідок цього - нема глибоких порівняльно-правових досліджень.
На сучасному етапі юристи-компаративісти, на думку проф. В.В. Копєйчикова та інших вчених, прагнуть вирішити три основних комплекси проблем:
1) загальнотеоретичні питання порівняльного правознавства: його предмет, цілі, функції тощо;
2) порівняльні дослідження основних правових систем сучасності;
3) порівняльні дослідження у межах галузевих юридичних наук.
Отже, за переконанням багатьох вчених, порівняльне правознавство як напрямок сучасної юридичної науки - це ефективний засіб забезпечення вдосконалення національного права. Всебічне розуміння всіх переваг і недоліків власної системи права можливе лише за умови знання того, чим вона відрізняється і що є спільного з правом інших країн. Саме тому вивчення і порівняння досвіду інших держав дає багатий матеріал для розуміння сутності і пошуку шляхів вирішення правових проблем своєї країни.