Главная | Обратная связь

Поняття та структура правової системи

Одним з видів досліджень, що проводяться в компаративістиці, є порівняння на макрорівні, коли об'єктом дослідження виступають окремі правові системи. Цей рівень традиційно вважається основним у порівняльному правознавстві, оскільки воно спрямоване головним чином на розкриття взаємовідносин і взаємного впливу правових систем сучасності, образно кажучи, на вивчення юридичної географії світу.

Питання про поняття правової системи, яке належить до стрижневих у компаративістиці, є безумовно непростим. Як справедливо зазначають О. І. Харитонова і Є. О. Харитонов, у сфері порівняльного правознавства це поняття, незважаючи на його широке застосування, залишається малодослідженим¹. У сучасній юридичній літературі даються неоднакові визначення правової системи, і майже кожне з них має своє «раціональне зерно». Така різноманітність обумовлюється насамперед тим, що правова система є складним соціальним явищем, якому притаманні певні риси.їх з'ясування значною мірою сприятиме встановленню змісту поняття «правова система».

1. Правова система є частиною суспільної системи. Слід враховувати, що виникнення, розвиток, існування та функціонування правової системи тісно пов'язані з дією в певному суспільстві інших соціально-регулятивних систем (політичної, економічної, моральної, релігійної тощо).

2. Правова система є єдністю позитивного права та /пісно пов'язаних і взаємодіючих з ним юридично значущих реалій — юридичної практики, правової ідеології тощо. У цьому аспекті правова система є частиною більш широкого поняття «правова дійсність», яке охоплює всі без винятку існуючі в суспільстві правові явища. Правова система відрізняється від правової дійсності тим, що вона поєднує в собі лише найбільш активні елементи правової дійсності, які так чи інакше стосуються позитивного права.

3. Правова система існує в суспільствах з більш-менш розвинутою державною організацією, які можна вважати націями в сучасному їх значенні і де відповідно встановлюється своє, національне право. Тенденція до закріплення державного і національного характеру правових систем посилилась внаслідок широкого руху в напрямку створення національних кодексів, що мав місце в Європі в XIX столітті і перекинувся на інші континенти.

4. Правова система має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни. За довгу історію людського суспільства право розвивалося головним чином у певній країні у вигляді національної правової системи. Тому, характеризуючи право, звичайно говорять про національну правову систему.

5. Правова система має територіальний характер. Він обумовлений тим, що за загальним правилом дія правової системи окремої країни обмежується певною територією, на яку поширюється суверенітет цієї держави.

6. Правова система є історичним правовим явищем. Досліджуючи будь-яку правову систему, слід враховувати, що вона є системою, яка колись виникла, безперервно розвивається і колись припинить існування. Отже, правова система не залишається раз і назавжди даною, а постійно змінюється в ході історичного процесу. Втім, не всі її елементи розвиваються однаковими темпами.

7. Правова система акумулюює цінності даної історично конкретної цивілізації, культури, нації, так само як і принципові особливості економічного, політичного, духовного розвитку, самобутність юридичних відносин у конкретній країні¹.

8. Правова система характеризується здатністю до накопичення, зберігання та передавання відповідної інформації. Це дає підстави деяким вченим стверджувати, що правова система є особливим різновидом соціально-правової пам'яті².

Перелічені риси свідчать про те, що правова система є багатоплановим явищем, яке включає цілий комплекс компонентів, що здійснюють нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини. Причому важливо зазначити, що правова система — це не механічна сума складових, а нова, соціально-політична, ідеологічна, юридична якість, яка не властива окремим її частинам³.

До структури правової системи, як правило, включають:

1. право — головний, цементуючий елемент правової системи, навколо якого інтегруються всі інші елементи. Це базова підсистема в системі. Саме вплив права визначає напрямки розвитку і функціонування системи в цілому;

2. правовідносини, що виникають внаслідок переходу правових норм на основі відповідних юридичних фактів у фактичні суспільні відносини;

3. права й обов'язки особи — своєрідну візитну картку цієї системи;

3. правову культуру і правосвідомість, яким зараз наднається особлива (ключова) роль і які є свого роду барометром правової системи;

4. юридичну практику, в тому числі судову. Без цього елемента правова система була б мертвонародженим утворенням;

5. правову поведінку;

6. систему юридичної освіти;

7. систему правової інформації;

8. зв'язки між цими елементами, які визначають результат їхньої взаємодії (наприклад, законність, правопорядок).

На думку А. X. Саідова, для характеристики правової системи ключовими є категорії «праворозуміння», «пра-вотворчість», «правозастосування». Тому дослідження правової системи повинне передусім охоплювати систему поглядів, ідей, уявлень, теорій, тобто праворозуміння в даний історичний період; аналіз нормативної основи, її структури; систему здійснення права¹.

Поняття «правова система» слід відрізняти від поняття «система права».

Поняття «система права» відображає порядок побудови і взаємозв'язків між нормами, інститутами та галузями права конкретної держави. Водночас у понятті «правова система» відображається не стільки внутрішня структура права, скільки автономність і своєрідність правової системи як самостійного соціального утворення.

У компаративістиці розрізняють вузьке і широке значення терміна «правова система».

У вузькому значенні правова система — це право певної держави і пов'язані з ним правові явища. Саме в цьому значенні термін «правова система» використовується у словосполученні «національна правова система».

Правовою системою в широкому розумінні є певна сукупність національних правових систем, об'єднаних за спільними ознаками¹. Термін «правова система» в широкому значенні є тотожним терміну «правова сім'я», що активно використовується в порівняльному правознавстві.