 |
|
Охарактеризуйте методи прогнозування
Прогнозування — це метод, в якому використовується як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення. Якщо прогнозування виконано якісно, результатом буде картина майбутнього, яку молена застосовувати як основу для планування.
Головні різновиди прогнозів, що часто використовуються разом із плануванням діяльності організації, такі:
— економічні, сутність яких полягає у передбаченні загального стану економіки й обсягу збуту для певної компанії конкретного продукту;
— прогнози розвитку технології, що дають змогу передбачити економічну доцільність розробки нових технологій;
— прогнози розвитку конкуренції передбачають стратегію й тактику конкурентів;
— прогнози на основі опитувань та дослідів дають можливість, використовуючи багато галузей знань, передбачити, що станеться у складних ситуаціях;
— соціальне прогнозування використовується для передбачення змін у соціальних установках людей та стані суспільства.
Розрізняють такі методи прогнозування:
1. Неформальні. Керівництво покладається на різні джерела письмової та усної інформації як на допоміжний засіб з метою прогнозування та вироблення цілей. Методи збору вербальної (усної) інформації часто використовуються під час аналізу зовнішнього середовища. Сюди належать інформація, отримана з радіо- й телепередач, від споживачів, постачальників, конкурентів, консультантів, на торгових нарадах у професіональних організаціях.
2. Кількісні, що застосовуються для прогнозування, якщо є підстави вважати, що діяльність у минулому мала певну тенденцію, яку можна продовжити в майбутньому, і коли наявної інформації достатньо для виявлення статистично достовірних тенденцій або залежностей.
3. Якісні. Якщо якість інформації недостатня, або керівництво не розуміє складних методів, або коли кількісна модель є надто дорогою, керівництво може використовувати якісні моделі прогнозування. При цьому майбутнє прогнозують експерти, до яких звертаються за допомогою. Найпоширенішими якісними методами прогнозування вважаються; думка журі, загальна думка працівників відділу збуту, модель очікування споживача та метод експертних оцінок.
Сукупна думка працівників збуту. Досвідчені торгові агенти часто правильно передбачають майбутній попит. Вони близько знайомі зі споживачами й беруть до уваги їх недавні дії швидше, ніж вдасться побудувати кількісну модель. Модель очікування споживача — це прогноз, що ґрунтується на результатах опитування клієнтів організації.
Метод експертних оцінок — процедура, яка дає змогу групі експертів досягати згоди.
2. Реалізація бізнес-плану на підприємстві
Реалізувати бізнес-план – це значить виконати всі робочі завдання на підприємстві й поза ним, необхідні для того, щоб перевести бізнес-проект зі стадії бізнес-плану у виробничу стадію. Необхідно скласти реалістичний графік для різних стадій фази реалізації проекту. У такому графіку повинні бути визначені стадії реалізації бізнес-плану в термінах ресурсів і тривалість кожної стадії. План реалізації повинен містити графік, що поєднує різні стадії реалізації у послідовну схему дій. Це докладний розклад повинен охоплювати всю інвестиційну фазу, включаючи період від рішення про капіталовкладення до початкової стадії виробництва й подальшого функціонування бізнес-проекту.
Для різних стадій реалізації бізнес-проекту потрібні неоднакові періоди часу. Це залежить від умов у країні й вимог конкретного бізнес-плану. Між моментом ухвалення рішення про капіталовкладення й початком реалізації бізнес-проекту проходить значний період часу. У цей період відбуваються наступні основні дії:
- призначення команди по реалізації бізнес-проекту;
- утворення фірми, якщо буде потреба;
- фінансове планування;
- організаційне оформлення;
- придбання й передача технології;
- основний інжиніринг;
- попереднє визначення підрядників, консультантів і постачальників;
- підготовка заявочних документів;
- виставляння пропозицій;
- пропозиція ціни;
- оцінка пропозицій;
- переговори й укладання контрактів;
- докладний інжиніринг;
- придбання землі;
- будівельні роботи;
- встановлення устаткування;
- закупівля матеріалів і сировини;
- передвиробничий маркетинг;
- навчання й призначення на посади;
- запуск і початок виробництва.
- підтримка й розвиток виробництва.
У реалізації можуть брати участь як місцеві, так й іноземні сторони.
У деяких випадках період впровадження може бути таким тривалим, що дані бізнес-плану старіють і мають потребу у перегляді. Дані по витратах повинні бути датовані й документовані так, щоб дозволити безперервне відстеження цін і методом прогнозів, і шляхом збору реальної інформації. Планування реалізації бізнес-проекту й складання бюджету включають наступні основні завдання:
- визначення типу робочих завдань на підприємстві й поза ним, рішення яких необхідне для реалізації бізнес-проекту;
- визначення логічної послідовності подій у робочих завданнях;
- підготовку графіка реалізації, що визначає положення робочих завдань коректно в часі й враховуючи відповідний час для завершення кожного індивідуального завдання;
- визначення ресурсів, необхідних для рішення індивідуальних завдань і відповідних витрат;
- підготовку бюджету реалізації й потоків коштів, які забезпечать фінансування на всьому протязі процесу реалізації й експлуатації бізнес-проекту;
- документування усіх даних реалізації, що дозволяє коректувати плани й бюджет реалізації, так само як і прогнози, зроблені під час складання бізнес-плану.
3. Методи планування витрат підприємства
У практиці планування витрат використовуються декілька методів: кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний. Традиційним методом, що його широко застосовують у поточному плануванні, є кошторисний. У спеціальних таблицях плану складаються кошториси витрат відповідно до їх статей за культурами (групами), видами тварин (групами) і т. д. Витрати розраховуються на основі технологічних карт або планових нормативів за елементами витрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції. Головним недоліком цього методу є велика трудомісткість планових розрахунків.
Цього недоліку немає у нормативного методу, за яким планування витрат і собівартості продукції базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах. Удосконалення економічного механізму господарювання в сільськогосподарських підприємствах, ефективне функціонування противитратного механізму потребують створення відповідної нормативної бази. Вона має включати сукупність обґрунтованих трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних за рівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та інших розрахунків.
У перспективному плануванні поряд з наведеними вище застосовують розрахунково-конструктивний метод. Він базується на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) витрат за рахунок впливу певних техніко-економічних факторів. При цьому виділяють такі групи факторів:
1) підвищення технічного рівня виробництва за рахунок впровадження нової технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування нових сортів рослин, порід худоби, більш ефективних добрив, пестицидів тощо;
2) поліпшення організації виробництва і праці (удосконалення управління виробництвом, спеціалізації і концентрації, збільшення норм навантаження і виробітку, скорочення втрат робочого часу, ліквідація непродуктивних витрат, скорочення втрат від браку);
3) зміни обсягів і структури виробництва (відносне скорочення умовно-постійних витрат у разі збільшення обсягів виробництва продукції перш за все за рахунок підвищення врожайності й продуктивності худоби, зміни структури вироблюваної продукції);
4) вплив народногосподарських і галузевих факторів (зміни цін на матеріальні засоби та зміни в оплаті праці; зміни в розміщенні споживачів сільськогосподарської продукції і постачальників матеріально-технічних засобів).
4. Необхідність проведення планування в умовах ринку
Планування на нинішньому етапі є економічною основою ринкових відносин всіх господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності. Чим більше самостійності надається підприємствам, тим актуальнішою стає потреба в плануванні. Для них важливо не виправляти помилки або компенсувати отриманий збиток, а запобігти можливому невдалому результату в майбутньому.
В умовах невизначеності зовнішнього середовища однією з головних завдань керівництва будь-якого господарюючого суб'єкту є найбільш точне визначення того, що саме виготовляти та продавати на ринку. Отже планування є основою організації діяльності та управління підприємством, служить базою для розробки та прийняття життєво важливих для нього рішень. Чим вище рівень невизначеності, що породжується нестабільністю, тим значніше роль планування.
Необхідність планування в умовах ринку стосується різних аспектів діяльності підприємства.
1. Виробнича програма. Її розробка базується на інформації про попит юридичних і фізичних осіб на продукцію підприємства. На цьому етапі планування необхідно враховувати ступінь ризику, розглядати доцільність гнучкості організації виробництва, передбачити резервування частини потужностей для можливих маневрів при зміні кон'юнктури ринку.
2. Потреба в ресурсах для забезпечення виконання виробничої програми. Головним аспектом тут є розробка нормативної бази планування, яка б відповідала ринковим критеріям функціонування та розвитку економіки, забезпечувала оптимальну кількість ресурсів та їх ефективне використання.
3. Доходи та витрати. Управління коштами повино базуватися на плановому балансі доходів і витрат підприємства. При організації руху грошових і матеріальних потоків необхідне одночасне забезпечення максимуму надходжень коштів в одиницю часу та найбільш ефективне використання наявних коштів.
4. Собівартість, прибуток, рентабельність. Собівартість продукції в умовах ринку повинна бути оптимальною на відміну від прагнення до мінімуму витрат при директивно-плановій системі. Критерієм оптимізації виступає максимум прибутку на одиницю витрат. Однією з особливістей планування собівартості й прибутку в сучасних умовах є необхідність врахування прогнозованих темпів інфляції.
Призначення планової діяльності - це сприяння рішенню найрізноманітніших завдань управління в умовах рухливого зовнішнього середовища, а це надає процесу планування в ринкових умовах певних особливостей:
· необхідність забезпечення при плануванні швидкого просування інформації різними рівнями планово- управлінської структури;
· неможливість визначення остаточних значень планових завдань на певну дату;
· процес прийняття планових рішень повинний спиратися на підприємницький стиль управління;
· вміле поєднання дослідницького та нормативного планування.
Основне завдання планування - це відповідь на питання, якими повинні бути економічні показники для забезпечення бажаних результатів та що для цього необхідно зробити. При невідповідності бажаного й реального станів в процесі планування розробляються необхідні заходи, спрямовані або на пошук нових більш ефективних рішень, або на корегування цільових показників з подальшою розробкою плану перспективних заходів.
5. Сутність та особливості стратегічного планування
Стратегічне планування – це процес моделювання ефективної діяльності підприємства на певний період функціонування з визначенням його цілей і їх змін в умовах нестабільності ринкового середовища, а також знаходження способу реалізації цих цілей і задач відповідно до його можливостей [4].
Цілі стратегічного планування розглядає У. Бреддік:
1. затвердити організаційну структуру зі стратегічного розвитку, у якій можуть акумулюватися думки, нові ідеї, концепції;
2. визначити сприятливі зовнішні фактори та ті, що загрожують бізнесу;
3. підготувати план для оцінювання сильних і слабких сторін корпорації;
4. затвердити основну лінію розвитку, орієнтуючись на яку можна перевіряти різні стратегії;
5. уважно відстежувати тенденції, що виникають і можуть виявитися життєво важливими для бізнесу;
6. привчати людей мислити більш точно;
7. розробити короткострокові рішення в рамках стратегічного плану [1].
Основними функціями стратегічного планування в умовах ринкової економіки є моделювання майбутніх змін господарської системи і її середовища з погляду якогось бажаного стану й координація дії всіх елементів системи для досягнення цього бажаного стану [1].
Процес стратегічного планування зазвичай складається з таких етапів:
1) визначення місії;
2) визначення цілей підприємства;
3) створення стратегічних господарських підрозділів;
4) проведення ситуаційного аналізу;
5) розробка загальної стратегії та стратегії маркетингу;
6) реалізація тактики;
7) спостереження за результатами [3].
Можна виділити такі завдання стратегічного планування: формулювання цілей організації й напрямів діяльності; виявлення об’єктивно складних тенденцій господарювання; аналіз потенціалу підприємства й визначення рівня ресурсів, виявлення альтернатив розвитку; визначення проблем, що потребують прийняття стратегічних рішень; передбачення можливих змін зовнішнього середовища й пристосування до них шляхом вироблення оптимальної стратегії підприємства [1].
Основне призначення стратегічного планування полягає у виявленні оптимального з усіх можливих альтернативних варіантів розвитку підприємства в майбутньому. Стратегічне планування являє собою організаційно-економічну систему, що забезпечує безперервний процес прийняття рішень, у ході яких установлюються і уточнюються за часом цілі й завдання розвитку підприємства; визначаються стратегії їх досягнення; розробляються детальні плани, що відображають різні сторони господарської діяльності. Один з найважливіших принципів планування – створення єдиної планової системи, що забезпечує взаємозв’язок стратегічного і тактичного планування, безперервність планового процесу.
6. Особливості планування продуктивності праці на підприємстві
Для оцінки рівня продуктивності праці у планових розрахунках застосовуються три методи:
1) натуральний (умовно-натуральний);
2) трудовий;
3) вартісний.
При цьому найчастіше застосовуються два показники: виробіток й трудомісткість.
При натуральному методі оцінки продуктивності праці розраховуються виробіток в натуральному вираженні та в умовних одиницях.
При трудовому методі оцінки продуктивності праці розраховуються виробіток в нормо-годинах та трудомісткість виготовлення.
При вартісному методі оцінки продуктивності праці розраховується виробіток у грошовому вираженні.
У плануванні прийнято розрізняти такі види трудомісткості:
- повна трудомісткість;
- виробнича трудомісткість;
- технологічна трудомісткість;
- трудомісткість обслуговування виробництва;
- трудомісткість управління та ін.
Повна трудомісткість виготовлення продукції включає суму витрат праці всіх категорій працівників промислово-виробничого персоналу.
Виробнича трудомісткість включає витрати праці всіх основних та допоміжних робочих.
Технологічна трудомісткість визначається як сума витрат праці основних робочих-відрядників та витрат праці основних робочих-погодинників.
Трудомісткість обслуговування виробництва включає суму витрат праці допоміжних робітників основних цехів та робітників допоміжних цехів і служб, зайнятих обслуговуванням виробництва.
Трудомісткість управління визначається як сума витрат праці у сфері управління виробництвом.
Відносний показник зміни продуктивності праці, що визначає динаміку її зростання у відсотках порівняно з попередніми періодами (∆ПП), розраховується за формулою
,
де Вп, Вб – виробіток на одного працюючого у плановому та базисному (звітному) періодах.
7. Мета розробки плану транспортно-складської системи підприємства
Метою планування діяльності підрозділів виробничої інфраструктури є: обґрунтування виробничої програми підрозділу на один рік, квартал, місяць; розрахунок потреби в персоналі; обґрунтування витрат виробництва в умовах швидкозмінної ринкової кон’юнктури.
Під час аналізу та планування виробничої інфраструктури необхідно відокремлювати її функціонально-галузеву структуру, тобто такі ланки, як транспортно-складську, інформаційно-комунікаційну чи сферу технічного обслуговування (ремонтне, інструментальне, енергетичне).
В умовах невизначеної та швидкозмінної ринкової кон’юнктури база розрахунку основних розділів річного плану не є сталою та може часто змінюватися. Тому річні плани за деякими розділами потрібно складати за збільшеними показниками. У цих умовах основним терміном планування повинні бути плани на квартал. Це стосується насамперед таких підрозділів, як інструментальний, транспортний цехи, матеріально-технічне забезпечення.
У короткостроковому періоді розробляють оперативні плани, вони мають вузьку спрямованість, високий ступінь деталізації та характеризуються різноманітністю прийомів і методів.
Складом називається виробниче приміщення або виробнича площа, призначені для тимчасового розміщення матеріальних цінностей, зберігання нормативних запасів сировини і матеріалів та виконання виробничо-господарських операцій з підготовки цих категорій до виробництва.
Складське господарство включає комплекс складів, спеціалізованих за видами матеріальних ресурсів і організованих з урахуванням вимог щодо їх зберігання і переробки.
Склад є одним з основних елементів логістичної системи, тому він повинен розглядатися не ізольовано, а лише як інтегрована складова частина всієї системи логістики, яка і формує організаційні, технічні та економічні вимоги до складської системі, встановлює цілі та критерії її оптимального функціонування, диктує умови переробки вантажу.
Транспортне господарство виконує великий обсяг транспортно-складських, вантажно-розвантажувальних робіт з виконання внутрішнього і зовнішнього вантажооборотів.
Основними завданнями транспортного господарства є:
1) забезпечення чіткого і безперервного функціонування виробничого процесу;
2) оптимальне використання всіх видів транспортних засобів;
3) механізація і автоматизація навантажувально-розвантажувальних робіт;
4) підвищення продуктивності праці робітників транспортного господарства;
5) зниження собівартості транспортних операцій.
Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту: зовнішнього; міжцехового; виутрішньоцехового.
Організація діяльності транспортного господарства включає такі етапи:
1) складається відомість і схеми вантажопотоків;
2) вибирається система організації роботи транспорту;
3) розраховується необхідна кількість транспортних засобів;
4) складається графік роботи транспорту.
8. Система показників, що використов. при плануванні діяльності підпр.
При розробці планів використовують систему показників, які можна поділити на натуральні та вартістні, абсолютні та відносні, кількісні та якісні.
Показник - форма кількісного відображення економічної категорії, процесу або явища.
Натуральні показники встановлюються у фізичних та умовних одиницях виміру (тонах, метрах, штуках, у тисячах умовних банок, у тонах умовного палива і т.д.) та використовуються при плануванні обсягів виробництва, потреби в ресурсах, наприклад: кількість одиниць продукції в штуках, кількість матеріалів у метрах (тонах) та ін.
Вартісні показники визначаються в грошовому вимірі та використовуються для обчислення загальних обсягів виробництва різних видів продукції (м'ясо, молоко, консерви), визначення собівартості продукції, розрахунку доходу та прибутку тощо.
Кількісні показники оцінюють абсолютні обсяги виробництва та ресурсів: обсяг виготовленої продукції, кількість працівників, фонд заробітної плати тощо.
Якісні показники характеризують ефективність використання ресурсів та діяльності підприємства: продуктивність праці, фондовіддача, рентабельність тощо.
Абсолютні показники характеризують абсолютні величини тих чи інших чинників, без порівняння з іншими. Наприклад, в плановому році передбачається виготовити 10 тис. одиниць продукції.
Відносні показники - характеризують динаміку відповідних величин у часі (темпи росту та приріст), ступінь використання ресурсів (продуктивність праці, фндовіддача).
9. Сутність оперативного планування
Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства як цехове (міжцехове), а для окремих цехів — у розрізі дільниць і робочих місць (внутрішньоцехове).
Міжцехове оперативне планування має на меті забезпечити скоординовану діяльність і необхідні виробничі пропорції між цехами підприємства згідно з послідовністю технологічних процесів (заготівельних, обробних, складальних) та з урахуванням цехових функцій — основні, допоміжні, обслуговуючі, побічні.
Внутрішньоцехове оперативне планування включає розробку календарних планів виробництва для дільниць та контроль їхнього виконання, розподіл робіт за дільницями, доведення до робочих місць, оперативне регулювання виробничих процесів.
У практиці господарювання розрізняють три основні системи оперативного планування: подетальну, комплектну та на замовлення.
Подетальна система за планово-облікову одиницю бере деталь певного найменування. Залежно від особливостей інших елементів та організації самого процесу оперативного регулювання найпоширенішими різновидами подетальної системи є:
складська система,коли рівень завантаження та рівномірність випуску продукції визначаються через наявність складських запасів певних розмірів. Ця система корисна за великої кількості застосовуваних для виготовлення продукції стандартних (уніфікованих) вузлів та деталей;
система планування за нормами технологічних запасів,якапередбачає встановлення постійної насиченості всіх стадій виробничого процесу необхідними запасами напівфабрикатів (деталей, вузлів) і суворе дотримання розрахункового рівня цих запасів для кожного цеху.
система планування за строками подачі,в основу якої покладаються встановлені строки запуску та випуску партій деталей з урахуванням технологічних запасів і строків міжцехових подач.
система планування за тактом потокубазується на синхронізації діяльності всіх виробничих підрозділів і встановленні єдиного такту випуску готової продукції.
Комплектна система відрізняється від інших тим, що в ній за планово-облікову одиницю беруть об'єднаний за певними ознаками комплект деталей (вузлів). Найбільш поширеними її підсистемами є комплектно-вузлова, комплектно-групова, машинокомплектна.
Комплектно-вузлова підсистемаза планово-облікову одиницю бере вузловий комплект, до якого входять деталі одного складального вузла. Ця система характерна для виробництва складної продукції з тривалим виробничим циклом.
Комплектно-групова підсистемаможе застосовуватись тоді, коли виготовляються деталі (вузли), що обробляються за такою самою технологією, мають таку саму періодичність запуску-випуску та ті самі строки подачі на наступну стадію.
Машинокомплектна підсистема— є найпростішою, тому що її планово-обліковою одиницею є машинокомплект, тобто повний комплект деталей, що їх виробляє той або той цех для певного виробу (машини).
Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням конкретних строків запуску-випуску виробів за кожним замовленням.