Главная | Обратная связь

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ, ЙОГО ОСНОВНІ РИСИ

Під державним уп­равлінням треба розуміти специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперерв­но, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.

Держáвне управлíння — це процес діяльності органів державної влади, який спрямований на регулювання суспільних відносин, шляхом зовнішнього і матеріального впливу на них. Зміст влади виявляється у державному управлінні. Державне управління необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні державне управління охоплює органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури та інші органи державної влади. У вузькому розумінні - тільки органи виконавчої влади

Термін "державне управління" широко використову­ється у законодавстві (в тому числі й конституційному), а також у науковій та навчальній літературі колишнього СРСР і ряду зарубіжних країн. Після розпаду СРСР ви­никли незалежні держави, які почали будувати свої право­ві системи на нових принципах.

Найважливішим з них став принцип здійснення дер­жавної влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, який закріплено у ст. 6 Конституції України. З урахуванням цього у тексті останньої вживаються терміни "органи виконавчої влади" (ст. 106), "місцеві органи вико­навчої влади" (ст. 120). Термін же "державне управління" не використовується.

То ж постає питання: чи правомірним є застосування терміна "державне управління" і чи не треба замінити його на термін "державна виконавча влада"? Оскільки будь-який термін є словом або словосполученням, яким визна­чається певне поняття, важливо встановити, чи викорис­товується у чинному законодавстві поняття, означене да­ним терміном.

Аналіз нормативних актів однозначно засвідчує, що по­няття "державне управління" існує і є правомірним. Так, у чинній Конституції України є така норма: "Громадяни мають право брати участь в управлінні державними спра­вами" (ст. 38); у Законі України від 24 січня 1997 р. "Про державний матеріальний резерв" зазначено, що його об­слуговування забезпечується уповноваженим центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління дер­жавним резервом (п. 1 ст. 4); у Законі України від 4 липня 1996 р. "Про залізничний транспорт" підкреслено, що уп­равління залізницями здійснюється органом управління залізничним транспортом — Державною адміністрацією л. залізничного транспорту України (ст. 4); у Законі України \^ від 16 жовтня 1997 р. "Про електроенергетику" прямо за­фіксовано, що державне управління в електроенергетиці здійснюють органи державної виконавчої влади, уповно­важені Кабінетом Міністрів України (ст. 8). Термін "сис­тема державного управління" вжито і в Указі Президента України від 7 липня 1997 р. "Про Державну комісію з про­ведення в Україні адміністративної реформи".

Будучи частиною соціального управління, державне управління зберігає його характеристики. Водночас, воно має численні особливості, що відображають його спе­цифіку і дозволяють детермінувати як самостійний вид управління.

Ці особливості дістають вияв у основних компонентах системи державного управління (суб'єкті, об'єкті, керую­чому впливі) та інтегративних властивостях, що притаман­ні йому як системному управлінню.

Головна особливість суб’єкта – це те, що ним є держава в цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, держаних органів.

Особливості останніх, як безпосередніх суб'єктів держав­ного управління, такі: по-перше, вони формуються держа­вою (з волі держави), по-друге, наділені державно-владни­ми повноваженнями, по-третє, здійснюють управлінські функції від імені держави.

Головна особливість об'єкта — те, що ним є організо­ване суспільство в цілому. Безпосередніми об'єктами, на які справляє вплив той або інший конкретний суб'єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління.

Визначальними особливостями керуючого впливу є те, що йому притаманний державно-владний характер (він містить веління держави, обов'язкове до виконання), діс­тає вияв у правовій, переважно адміністративно-правовій формі (система норм, система актів, пов'язаних з їх засто­суванням, сукупність повноважень учасників управлін­ського процесу), а також має безперервний характер.

Головна інтегративна якість системи — реалізація у повному обсязі загальнодержаних інтересів у сфері соці­ального управління.

Усі основні компоненти державного управління мають складну структуру, тобто складаються з окремих частин. Тому воно являє собою управлінські підсистеми з особли­вими властивостями, місцем і роллю в управлінському процесі.