Главная | Обратная связь

СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Державне управління – це процес реалізації виконавчої влади держави.

Державне управління - є видом діяльності держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного роз­витку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, ство­рення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод.

Дер­жавне управління є складовою політичного управління, тобто є процесом реалізації державної виконавчої влади як засобу функціонування будь-якої соціальної спільноти.

Виділяють такі риси державного управління, що розкривають його сутність:

1. Державне управління завжди являє собою певну організуючу діяль­ність, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за змістом від­носини.

2. Необхідною умовою їх виникнення є наявність суб'єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення управлінських функцій.

3. Для виникнення управлінських відносин, крім суб'єкта, у них пови­нен брати участь також і об'єкт (об'єкти), на діяльність якого спрямовуєть­ся управлінський вплив суб'єкта.

4. Характер відносин, які виникають між ними, завжди є владним, а в умовах державного управління - державно-владним, причому цими пов­новаженнями наділена завжди одна сторона - суб'єкт управління, а об'єкт управління є лише виконавцем вказівок і директив, що надходять від суб'єкта.

5. Організуюча діяльність державно-владного характеру полягає у ви­конанні та розпорядництві згідно з вимогами закону, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві.

6. Управлінський вплив, який виникає під час цієї організуючої діяль­ності і налагодження управлінських відносин, може мати різний за своїми параметрами характер: це і державне регулювання, і централізоване ке­рівництво, і оперативне управління.

7. Державне управління, функціонуючи у правовому полі чинного за­конодавства, у випадку його порушення, тягне за собою юридичну відпо­відальність.

Політичний аспект державного управління визначається тим, що воно здатне впливати на процеси економічного, соціального, духовного та ін­шого розвитку суспільства. Знаряддям здійснення влад­них повноважень є виконавча влада як вид єдиної державної влади, що здійснює владно-політичні та владно-адміністративні функції.

Можна виокремити такі найхарактерніші ознаки держав­ного управління: 1) виконавчо-розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність та універсальність; 4) ієрархічність; 5) організуючий ха­рактер.

Виконавчо-розпорядчий характер означає, що державне управління становлять два взаємопов'язаних аспекти: виконавча та розпорядча діяль­ність. Органи, які здійснюють державне управління, - це виконавчі струк­тури, що й відображено в їх назві (органи виконавчої влади). Основним їх призначенням є організація виконання законодавчих актів, прийнятих пар­ламентом, та актів глави держави. Разом з тим, реалізація даної функції є неможливою без здійснення певних розпорядчих дій. Розпорядча діяльність реалізується: по-перше, через видання загальнообов'язкових нормативно-правових актів (постанов, положень, наказів, розпоряджень тощо); по-друге, в організації виконання зазначених приписів; по-третє, в здійсненні контролю за їх виконанням.

Підзаконність державного управління розуміється як здійснення ви­конавчо-розпорядчої діяльності на основі правових норм, головне місце серед яких належить Конституції, законам, актам глави держави. Саме вони створюють правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування, головні засоби досяг­нення цілей.

Масштабність державного управління означає, що ця державно-управлінська діяльність є найоб'ємнішою в державі. Вона розповсюджу­ється на всю її територію та величезну кількість об'єктів управління. До сфери його безпосереднього відання належать правові, інфор­маційні, економічні, фінансові, технічні, організаційні, людські та інші ре­сурси, що є в наявності у держави.

Універсальність державного управління виражається через діяльність органів виконавчої влади, яка є безперервною, тобто вона неможлива без повсякденного і постійного управлінського впливу на суспільні відносини, охоплюючи всі, без винятку, сфери суспільного життя та здійснюється на всіх рівнях управління - від центру до регіонів та конкретних територій.

Ієрархічність полягає в тому, що система органів виконавчої влади по­будована на засадах чіткої підпорядкованості та субординації нижчестоящих органів вищестоящим.

Організуючий характер державного управління виражається через його управлінський вплив, спрямований на організацію спільної праці членів суспільства, соціальних колективів, організацій з метою забезпечення життєдіяльності держави та забезпечення добробуту її громадян із застосуванням для цього засобів ви­робництва, природних ресурсів, матеріальних та інших цінностей.

 

Суб'єкти та об'єкти державного управління

У системі державного управління об'єктом управління виступає суспільст­во, суспільна діяльність, а суб'єктом - органи виконавчої влади.

Головною рисою суб'єкта державного управління є наявність у нього певної компетенції і владних повноважень, які дають змогу втілювати свою волю у формі управлінських рішень, керівних команд, обов'язкових до виконання. Відповідно об'єкт державного управлін­ня зобов'язаний підкорятися владній волі суб'єкта і в обов'язковому по­рядку виконувати його рішення.

Суб'єкт управління - система, наділена певною компетен­цією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй вті­лювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'яз­кових для виконання, тобто це система, що управляє.

У державному управлінні до суб'єктів управління належать: органи ви­конавчої влади (уряд, міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керів­ний склад цих органів (політичні діячі; посадові особи; службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).

Об'єктом соціального управління є все суспільство, яке не може існувати поза ним, для якого управління є іманентним елементом. Основними об'єктами державного управління слід вважати підпоряд­ковані об'єктам органи виконавчої влади, сектори державного управління, галузі промисловості, державні установи, організації і підпри­ємства, підвідомчі органам виконавчої влади.

Об'єкт управління - це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто си­стема, якою управляють.

Суб'єкт і об'єкт управління перебувають у постійній динамічній взає­модії, в процесі якої виникають управлінські відносини. Взаємодіючи, суб'єкт і об'єкт утворюють процес управління.

Управлінські від­носини – це відносини людей стосовно здійснення функцій управління.

Державно-управлінські відносини - це особливий вид суспіль­них відносин, які виникають у процесі державного управління, діяльності свідомо-вольового та організаційного характеру.

Ці відносини типу «влада - підпорядкування» можуть мати різний ха­рактер залежно від повноважень суб'єкта, ступеня самостійності об'єкта управління та багатьох інших факторів. Вони можуть бути формальними (субординації) і неформальними (координації), галузевими (відносини в межах однієї галузі), міжгалузеви­ми (відносини між органами різних галузей), територіальними (у межах одного регіону), міжрегіональні (між органами різних регіонів); територіально-галузеві та ін.

Змістом управлінських відносин є особлива діяльність людей, що виступає у вигляді взаємодії суб'єктів та об'єктів управління. Між ними існує тісна взаємодія, що здійснюється за допомогою прямих (від суб'єкта до об'єкта) і зворотних (від об'єкта до суб'єкта) зв'язків. Практична реалізація цих зв'язків забезпечується завдяки руху інформації. Прямий зв'язок сприяє процесу ухвалення рі­шень і забезпечує їх доведення до виконавця - об'єкта управління. Зво­ротний зв'язок, який надає інформацію про стан об'єкта і його діяльність щодо виконання рішень, є базою формування відповідних впливів на об'єкт управління. Зворотний зв'язок дає можливість знахо­дити найбільш оптимальні шляхи і засоби організації процесу регулюван­ня діяльності об'єкта управління.

Узгодження (упорядкування) управлінських дій приводить до встанов­лення між ними вертикальних зв'язків - субординації, тобто підпорядку­вання одного інтересам іншого. Субординаційні відносини розрізняються за певними видами: пряме підпорядкування, непряме підпорядкування, подвійне підпорядкування, ієрархічне підпорядкування. Всі ці види субор­динації мають свої особливості та певний обсяг у конкретних системах управління залежно від методів, які використовуються у відносинах «суб'єкт-об'єкт».

Встановлення між ними горизонтальних зв'язків має назву координа­ції, тобто поєднання двох і більше однорівневих з точки зору визначеного критерію дій, що забезпечують досягнення запланованого результату. Координаційні відносини розрізняються за видами: узгодження, предмет­но-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія. Суборди­націю та координацію можна розглядати як двоєдине виявлення сутності управлінської діяльності, а також, як її базові форми. У процесі цієї діяль­ності вони доповнюють одна одну, причому, залежно від конкретної ситу­ації, переважає та чи інша.