 |
|
Нормування вмісту хімічних елементів у ґрунті
Принцип нормування вмісту шкідливих речовин в ґрунті базується на тому, що потрапляння їх в організм проходить, переважно, через контактуючі з ґрунтом середовища (рослини, повітря, вода). Нормативи ГДКг розроблені для речовин, які можуть мігрувати в атмосферне повітря або ґрунтові води, знижувати врожайність або погіршувати якість сільськогосподарської продукції. Тому, для характеристики забруднювальних речовин вводяться відповідні міграційні показники, що визначені експериментально:
МА - міграційний повітряний показник шкідливості, що характеризує здатність забруднювальної речовини переходити із орного шару ґрунту в атмосферу;
МВ - міграційний водний показник шкідливості, що характеризує перехід забруднювальної речовини із орного шару ґрунту в ґрунтові води або поверхневі водні об’єкти;
ТЛ - транслокаційний міграційний показник шкідливості, що характеризує здатність забруднювальної речовини переходити із орного шару ґрунту через кореневу систему в зелену масу і плоди рослин.
Крім того, вводиться загальносанітарний показник шкідливості, що характеризує здатність забруднювальної речовини впливати на самоочисну здатність грунтів та ґрунтовий мікробіоценоз. Для грунтів, як для повітря та водойм, у випадку, коли для речовини не встановлено ГДКг, внаслідок недостатності інформації про метаболізм і токсичність речовин, встановлюється тимчасово допустима концентрація (ТДКГ) хімічної речовини в орному шарі грунту розрахунковим шляхом. Ключовим питанням нормування антропогенного навантаження на грунти є оцінка їх забрудненості. За величиною зон та рівнем забруднення виділяють фонове, локальне, регіональне і глобальне забруднення ґрунтів. Фоновим вважається такий вміст забруднювальних речовин в ґрунті, який відповідає або є близьким до природного хімічного складу ґрунту. Локальним вважається забруднення ґрунту поблизу одного або сукупності декількох джерел забруднення. Регіональним є таке забруднення ґрунтів, яке виникає внаслідок переносу забруднювальних речовин на відстань не більше40 кмвід техногенних і не більше10 кмвід сільськогосподарських джерел забруднень. Глобальним називають таке забруднення ґрунтів, яке виникає внаслідок дальнього переносу забруднювальних речовин на відстань понад1000 кмвід будь-яких джерел забруднення.
За ступенем небезпеки хімічні речовини, що потрапляють в ґрунти, поділяють на три класи:
1 клас - високо небезпечні речовини;
2 клас - помірно небезпечні речовини;
3 клас - малонебезпечні речовини.
За ступенем забрудненості грунти поділяють на сильно забруднені, середньо забруднені і слабко забруднені. В сильно забруднених грунтах вміст забруднюючих речовин в кілька разів перевищує ГДКг. Для таких ґрунтів характерна низька біологічна продуктивність та істотні зміни їх фізико-хімічних, хімічних і біологічних характеристик. Це є причиною того, що при вирощуванні сільськогосподарської продукції на цих ґрунтах, в рослинах спостерігається перевищення норми вмісту токсичних речовин. Для середньо забруднених ґрунтів характерне незначне перевищення ГДКг забруднюючих речовин, що не призводить до помітних змін їх властивостей. В слабко забруднених ґрунтах вміст шкідливих речовин не перевищує ГДКг, але перевищує їх фонову концентрацію. Оцінка рівня хімічного забруднення ґрунтів проводиться за показниками, які розроблені при спряженні геохімічних і гігієнічних досліджень навколишнього природного середовища. Існують індивідуальні і інтегральні показники забруднення. Важливим критерієм нормування якості ґрунтів є їх санітарний стан. Санітарний стан ґрунтів оцінюють, також, за такими показниками:
- санітарно-хімічні оцінка: санітарне число, кислотність, БПК, окислювальність, вміст сульфат- і хлорид-іонів, тощо;
- санітарно-ентомологічна оцінка: чисельність комах, які пов’язані із житлом, перед усім мух;
- санітарно-гельмінтологічна оцінка: чисельність гельмінтів;
- санітарно-бактеріологічна оцінка: бактерії кишкової групи та інші мікроорганізми, які можуть викликати захворювання людини або домашніх тварин.
39. Екологічні функції ґрунту.
Ґрунти є природними утвореннями, які характеризуються родючістю - здатністю забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їх життєдіяльності, а також накопиченими водою і повітрям. Крім того, ґрунти також є багатофункціональними системами, які виконують такі екологічні функції:
- середовища існування;
- акумулятора і джерела речовини й енергії для організмів;
- проміжного ланцюга між біологічним і геологічним кругообігами;
- захисного бар'єра;
- умов нормального функціонування біосфери в цілому.
Названі функції ґрунтів утворюють їх екологічний потенціал. Його складником є агроекологічний потенціал, тобто здатність ґрунтів виконувати функцію сільськогосподарських угідь, створювати оптимальні умови для росту і розвитку сільськогосподарських рослин, а також підтримувати екологічну рівновагу в агроландшафтах і природному середовищі. Агроекологічний потенціал ґрунтів визначається за такими основними показниками:
- потужністю гумусного шару ґрунту;
- вмістом поживних речовин (фосфор, калій);
- рівнем і мінералізацією ґрунтових вод;
- біотичним потенціалом або біопродуктивністю земельних угідь (середньорічним продуктивним зволоженням, періодом вегетації, середньорічним радіаційним балансом);
- стійкістю ґрунтів до забруднення (сумою активних температур, крутизною схилів, кам'янистістю, структурністю, питомим опором, механічним складом, вмістом гумусу, типом водного режиму, реакцією рН, ємністю іонів, залісненістю, розораністю, господарською освоєністю);
- забрудненістю радіонуклідами (цезій, стронцій, плутоній, америцій), важкими металами (валовий вміст у ґрунті бору, молібдену, марганцю, цинку, кобальту, нікелю, міді, хрому, свинцю та ін.) пестицидами і мінеральними добривами з урахуванням природних особливостей ґрунтів;
- несприятливими природно-антропогенними процесами (ступенем ураженості територій яружною і площинною ерозією, зсувами, суфозією лесових порід, дефляцією, карстом, селями, засоленням, підтопленням, просіданням і обваленням над гірничими виробками тощо).