Главная | Обратная связь

Склад ґрунту та рівні його організації

Грунти утворюються під впливом клімату, живих організмів, складу і будови материнських гірських порід, рельєфу місцевості і віку території. Від клімату залежить кількість опадів, що впливає на розвиток рослинності, життєдіяльність мікроорганізмів, розчиння різних сполук у грунті та їх переміщення. Температура впливає на перебіг хімічних і біохімічних реакцій. У результаті взаємодії багатьох складних процесів формується хімічний склад грунту. Грунт складається з різноманітних мінеральних, органічних та органо-мінеральних сполук. Найважливішою складовою частиною грунту є гумус – перегній. Він утворюється з органічних рослинно-тваринних рештов, які щорічно потрапляють у грунт і під впливом життєдіяльності мікроорганізмів розкладаються й синтезуються. Хімічний склад грунту суттєво впливає на його родючість, на його фізичні та біологічні властивості. Рослинний опад в лісах і відмерла трав’яна рослинність після розкладу мікроорганізмами дають багато органічної речовини, збільшуючи потужність грунту. Частково гумус мінералізується і знову під впримом мікроорганізмів переходить в доступні рослинам мінеральні сполуки. Грунт містить мікроелементи (азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірку, залізо та ін.) і мікроелементи (бор, марганець, молібден, мідь, цинк та ін.), які рослини споживають у невеликих кількостях. Їх співвідношення і визначає хімічний склад грунту. Він залежить від вмісту елементів в материнській породі, кліматичних факторів, рослинності. Чим більше зволожений грунт, тим переважно бідніше мінеральними сполуками її верхні горизонти. Хімічний склад грунту постійно видозмінюється під впливом життєдіяльності організмів, клімату, діяльності людини. При внесенні добривами грунт збагачується живильними речовинами.

Морфологічна організація грунту як природного тіла скла­дається з п’яти рівнів. І рівень - ґрунтовий профіль, тобто верти­кальна послідовність горизонтів. IIрівень - ґрунтові горизонти - шари, на які диференціюється вихідна материнська гірська порода (грунтоутворююча порода) у процесі педогенезу. Ґрунтовий горизонт також не є однорідним. Він складається з морфологічних елементів IIIрівня - морфонів. Це внутрішньогори-зонтні морфологічні елементи, відокремлені тріщинами або натічни­ми потоками верхнього матеріалу, який складається зі структурних відокремлень. Крім того, у ролі морфонів виступають включення й новоутворення. Однорідний ґрунтовий горизонт може являти собою єдиний морфон, який не поділяється на структурні відокремлення. Наприклад, суцільний глейовий горизонт (G1) не поділяється на мор-фони, оскільки він виступає фактично одним морфонем. Отже, виді­лення морфонів у межах генетичного горизонту можливе не в усіх ґрунтах і не в усіх горизонтах. На IVрівні морфологічної організації виділяються ґрунтові аг­регати (педи, структурні відокремлення), на які ґрунт розпадається в межах генетичних горизонтів або їх морфонів. Ґрунтові агрегати можуть бути різних порядків (наприклад, брили, які складаються з крупних призм, що поділяються на горіхуваті відокремлення), проте всі вони складають один морфологічний рівень. Будова педів теж дуже складна. Вони сформовані з мікроагре-гатів (мінеральних, органічних та органо-мінеральних), первинних “механічних елементів”, включаючи мінеральні зерна, мікроконкреції, та з інших мікроскопічних новоутворень. Vрівень морфологічної організації ґрунтів - їх мікробудова, яку можна виявити та дослідити лише за допомогою мікроскопа на надтонких зрізах, шліфах. Його вивченням займається мікромор-фологія ґрунтів. Основна особливість мікроморфології в тому, що дослідник у роботі завжди має справу з ґрунтом у непорушеному стані, тобто едафотоп розглядається як єдине ціле, в якому в дета­лях проглядаються всі складові в їх характерних формах і взаємно­му розташуванні. У мікроморфологічній будові немає нічого ви­падкового, тому мікроморфолог має змогу діагностувати почат­кові стадії будь-яких процесів, прояв яких на макроморфологічно-му рівні ще не спостерігається. За мікроморфологією майбутнє у питаннях діагностики ґрунтоутворення.

Основні заходи:

1.розширення застосування ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту;

2.здійснення заходів щодо попередження забруднення ґрунтів важкими металами, промисловими викидами, пестицидами та іншими агрохімікатами;

3.здійснення державного контролю за проведенням заходів щодо охорони та відтворення родючості ґрунтів;

4.підвищення відповідальності власників землі та землекористувачів за раціональне використання і охорону земель;

5.оптимізація структури посівних площ і сівозмін з метою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, попередження ерозійних процесів та відтворення родючості ґрунтового покриву;

6.забезпечення підвищення родючості ґрунтів шляхом реалізації програми сприяння розширення вітчизняного виробництва і поставок сільгоспвиробникам мінеральних добрив, засобів захисту рослин та хімічних меліорантів;

7.впровадження контурно-меліоративну організацію території землекористування з урахуванням грунтово-ландшафтних чинників;

8.забезпечення зацікавленості сільгоспвиробників у максимальній біологізації системи підтримки родючості грунтів за рахунок збільшення їх органічного удобрення, розширення посівів багаторічних трав, бобових культур і сидератів, застосування гумусозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур в науково-обгрунтованих сівозмінах

Захист грунтів від забруднення важкими металами базується, в першу чергу, на вдосконаленні технологій і принципів організації виробництва. Створення замкнутих технологічних систем, організація безвідходного виробництва веде до різкого, майже повного скорочення надходження в едафотоп продуктів техногенезу. Крім запобіжних заходів, важливе значення мають заходи по ліквідації існуючого забруднення.
При атмосферному забрудненні грунтів важкими металами й іншими токсичними компонентами, коли вони у великих кількостях концентруються у верхніх горизонтах грунту, можливе вилучення цього шару і поховання його. У даний час отриманий ряд хімічних речовин, що здатні інактивувати важкі метали чи понизити їх токсичну дію. Це іонообмінні смоли, що утворюють хелатні сполуки з важкими металами. Іонообмінні смоли вносять у грунт у дозах, обумовлених рівнем забруднення. Негативною властивістю речовин-інактиваторів є їхня обмежена ємність.
Найбільш доступний, але не завжди найефективніший спосіб закріплення важких металів та радіонуклеїдів у грунті – внесення вапна й органічних добрив, що адсорбують важкі метали і токсини. Внесення органічних добрив у високих дозах, використання зелених добрив, борошна з рисової соломи і т.п. знижує надходження кадмію і фтору в рослини, а також токсичність важких металів. Регулювання складу і доз мінеральних добрив може зменшити токсичну дію низки елементів. Внесення підвищених доз фосфору знижувало токсичну дію свинцю, міді, цинку і кадмію.