Главная | Обратная связь

Основные этапы становлення и развития сравнительного правоведения.

З Приводу відповіді на запитання, з якого моменту починається формування порівняльного правознавства, серед дослідників, що займаються даною проблематикою, немає єдиної точки зору. Якщо розглядати всі існуючі точки зору з даної проблеми, то можна вийти на дві найбільш яскраво виражені.

1.Порівняльне правознавство своїм корінням сягає в глиб століть, а точніше в період античності, коли мислителі використовували порівняння як прийом у своїх дослідженнях. Окрім цього, даний прийом був затребуваний і серед законодавців. Прикладом можуть служити ста­рогрецькі закони Солона і Лікурга, розроблення в Стародавньому Римі Законів XII таблиць, утворення римського права. На думку багатьох дослідників, саме в цей період зароджуються порів­няльно-правові ідеї. У середні віки, у період формування і роз­витку національних правових систем Франції, Німеччини й Англії, дані ідеї отримали подальший розвиток.

Значна роль у розвитку порівняльного правознавства відво­диться також великим представникам епох Відродження і Про­світництва, що складали плани суспільних реформ на основі природно-правової доктрини. їх застосовували вчені і мислителі минулих століть, коли зіставлення державних установ і інститутів давало яскравішу картину. Ш. Монтескье, розробляючи теорію поділу влад, глибоко вивчав досвід стародавніх республік і особ­ливо англійський парламентаризм¹.

Прихильники даної точки зору пов'язують форму­вання порівняльного права з використанням порівняння як при­йому при проведенні різних досліджень.

2. Порівняльне правознавство по­чало формуватися в другій половині XIX ст., а саме — в 1869 р. і пов'язано із заснуванням французького Товариства порівняль­ного законодавства. На думку інших, воно зародилося в 1900 р. і пов'язано з проведенням І Міжнародного конгресу порівняльного права.

Дж. Майда виділяє чотири умовні стадії розвитку порівняль­ного правознавства.

1.(приблизно друга половина XIX — початок XX ст.) набули значного поширення ідеї Е. Ламберта і Р. Салейла, що послужили своєрідним імпульсом для міжнародної уніфікації права.

2. (20-ті—40-ві pp. XX ст.) характеризується як стадія розвитку і досить значного поширення серед учених-компаративістів думки про те, що порівняльне правознавство — це не окрема наука, не самостійна галузь знань, а лише особливий порівняльно-правовий метод дослідження.

3. (кінець 40-х—50-ті pp. XX ст.) робляться посилені спроби дослідження його в практичному плані, як «інструменту» виконання повсякденних практичних завдань, і одночасно приді­ляється підвищена увага порівняльно-правовій освіті, особливо в Європі й Америці.

4. (60-ті pp. XX ст.) відрізняється, перш за все, тим, що безпосередньо асоціюється із цілеспрямованим розробленням компаративістами різних країн, і в першу чергу відомим фран­цузьким ученим Р. Давидом, доктрини «великих систем» — правових сімей.

На думку О.Ф. Скакун, наука порівняльного правознавства пройшла три етапи свого безпосереднього розвитку:

1) виникнення як юридичної науки, тобто нагромадження і систематизація юридичних знань про проблеми застосування порівняльно-правового методу, вивчення загальних, особливих і одиничних рис різноманітних правових систем світу;

2) становлення як самостійної галузі юридичних знань, що має власний предмет, методи, понятійний апарат і т. ін.;

3) оформлення юридичної компаративістики як системи знань, методів, прийомів порівняльно-правових досліджень у цілісну систему, тобто в теорію правових систем (теорію компаративістики), зростання значущості і визнання результатів цих досліджень.

Підбиваючи підсумок вищевикладеним періодизаціям історії формування, розвитку порівняльного правознавства, необхідно відзначити, що компаративісти мають підстави для того, щоб почати історію порівняльно-правових досліджень із праць античних авторів. Дійсно, порівняння як прийом вивчення права й удоско­налення законодавства існує з незапам'ятних часів. Проте широке і свідоме застосування порівняльно-правового методу і визнання порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму все ж таки наледать до другої половини XIX ст. І на цій підставі можна виділити такі етапи його становлення і розвитку:

1) етап формування ідей порівняльного правознавства — спочатку як порівняльно-історичний напрям досліджень, а потім як практико-прикладний напрям (1800—1900);

2) етап формування порівняльного правознавства і його становлення як визнаного наукового напряму — І Міжнародний конгрес порівняльного права (1900) і подальший його розвиток (1900—1945);

3) етап інтенсифікації розвитку порівняльного правознавства після другої світової війни (1945 - 80-ті роки XX ст.);

4) сучасний етап розвитку порівняльного правознавства.