Главная | Обратная связь

Место сравнительного правоведения в системе юридических наук.

Для порівняльного правознавства як наукової дисципліни, як і раніше, актуальним є загальнотеоретичне завдання її розвитку: з одного боку —- це відокремлення від дисциплін, які стали для неї початковими, а з іншого — інтеграція з тими науковими дис­циплінами, які довели свою ефективність при проведенні наукових досліджень.

Кожна юридична наука виступає складовим елементом за­гальної структури юридичної науки, як відносне самостійне нау­кове формування.

Щоб з'ясувати, як взаємодіє порівняльне правознавство з ін­шими юридичними науками, необхідно з'ясувати, що представляє собою система юридичних наук. її можна уявити у вигляді піраміди, розділеної на наступні рівні. Традиційно виділяють:

- теоретико-історичні дисципліни — теорію держави і права, історію держави і права, історію політичних і правових вчень, порівняльне право­знавство та ін.;

- галузеві — кримінальне право, цивільне право, конституційне право та ін.;

- дисципліни, що вивчають міжнародне право (міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, космічне право, міжнародне гуманітарне право та ін.);

- спеціальні юридичні науки, що вивчають діяльність відповідних державних органів (правоохоронні органи і т. ін.),

- прикладні, такі, що використовують дані інших наук (криміналістика, судова медицина, судова психологія і т. ін.).

СП и ТГП. На думку О.Ф. Скакун, завданням порівняльного правознавства є деталізація основних сімей правових систем, їх груп, правових засобів регу­лювання суспільних відносин у порівняльно-правовому аспекті. Тобто ці дві науки звертаються до одних і тих же юридичних категорій і понять, акцентують увагу на кодифікації, правотворчості, застосуванні права, тлумаченні права, правовідношенні і т. ін. Тільки в науці теорії держави і права вказані категорії є основними об'єктами вивчення в узагальненому вигляді при спиранні, як правило, на національний матеріал. А в науці порів­няльного правознавства головним є розкриття в узагальненому і цілісному вигляді специфічності правових систем світу, їхніх типів (сімей); тут матеріал, як правило, зарубіжний, хоча при використанні одних і тих же категорій застосовується і націо­нальний матеріал.

СП и государствоведение. Предметом вивчення якого є виникнення і тенденції розвитку держави та взаємо­відношення з іншими суспільними структурами, і, нарешті, функції, методи здійснення діяльності і структура держави. Іншими словами, державознавство є системою знань про державність в її різних зв'язках і опосередкуваннях. На цій підставі В.Є. Чиркін виділяє порівняльне державознавство. Характеризуючи взаємовідношення порівняльного державо­знавства і порівняльного правознавства, він відзначає, що, незважаючи на те, що кожна із цих двох дисциплін має свій предмет вивчення, їх не можна відривати одну від одної, як не можна вивчати державність тільки крізь призму права. У зв'язку із цим, на його думку, існують проблеми, вирішення яких потребує об'єднання обох підходів.

СП и зарубежное право. Порівняльне правознавство аналізує дві або більше правові системи шляхом зіставлення різних аспектів із метою виявлення спільних і відмінних властивостей. Зарубіжне ж право вивчає тільки одну зарубіжну правову систему, не порів­нюючи її з іншими правовими системами. Дослідження зарубіжного права є основою проведення порів­няльно-правових досліджень.

СП и история гос и права. Порівняльне право­знавство та історія держави і права — загальнотеоретичні, узагальнювальні науки, що мають один об'єкт дослідження в цілому, але порівняльне правознавство не в такому ступені приділяє увагу хронології і деталізації подій, як історія держави і права. Порівняльне правознавство не обмежується вивченням націо­нальної правової системи. Воно встановлює закономірності функ­ціонування і розвитку правових систем. Результат же досліджень історії держави і права — виявлення ряду подій і фактів, причин і їх аналіз. Історія держави і права представляє різноманітний історико-правовий матеріал для порівняльного правознавства. Без пізнання історичного розвитку права неможливо досліджувати правові системи, які значною мірою є продуктом історичних умов, запозичень і взаємовпливу правових систем у минулому. Порівняльний метод в історико-правових дослідженнях засто­совується у двох видах. Перший вид — це одночасне (синхронне) порівняння об'єктів дослідження в минулому. Наприклад, порів­няння римського права з правом інших античних держав. Другий вид — порівняння одного або декількох об'єктів дослідження в різний час (діахронне порівняння).

СП и международное частное право. Необхідно відзначити, що порівняльно-правові дослідження займають важливе місце у вивченні питань, що входять до сфери інтересів міжнародного приватного права, наприклад, всі системи вирішення колізій за­коном передбачають застосування в ряді випадків зарубіжного законодавства. Природньо, що норми національного права зістав­ляються з правовими нормами інших держав.

СП и муждународное публичное право. Для порівняльного правознавства як напряму досліджень дуже важлива міжна­родно-правова проблематика. Воно надає в розпорядження між­народного публічного права інструментарій, що дозволяє вивчити багато його науково-прикладних проблем. Порівняльний метод широко застосовується і в самому міжнародному публічному праві, наприклад, у дослідженні взаємодії міжнародної і націо­нальної правових систем при уніфікації міжнародних матеріально-правових норм, в утворенні міжнародно-правових звичаїв і за­гальних принципів міжнародного публічного права та ін. Крім того, методологія порівняльно-правових досліджень досить ак­тивно використовується при тлумаченні міжнародних договорів, концепцій і інститутів, які безпосередньо стосується міжнародного права.

СП и отраслевые науки. Якщо останні значно розширюють проб­лематику порівняльного правознавства, то воно, у свою чергу, постачає матеріал галузевим юридичним наукам для теоретичних узагальнень на більш високому рівні. Про це свідчить існування таких наукових напрямів, як порівняльне конституційне право, порівняльне цивільне право, порівняльне трудове право та ін., які є результатом взаємозбагачення, взаємовпливу порівняльного правознавства і галузевих юридичних наук. Більша частина всіх досліджень проблематики порівняльного правознавства, стосу­ються і основ галузевих наук.