Главная | Обратная связь

Понятийный апарат сравнительного правоведения.

Як і будь-яка інша юридична наука, порівняльне правознавство також розробляє свій понятійний апарат, що є системою компа­ративно-правових понять, термінів і категорій загальноправового, галузевого і спеціального характеру.

Формування власного понятійно-категоріального апарату є однією з найважливіших проблем сучасного порівняльного право­знавства. Одна з центральних проблем полягає в тому, що порів­няльному правознавству доводиться користуватися поняттями, запозиченими з інших дисциплін. Якість кожного поняття перевіряється емпіричним шляхом. У результаті залишаються лише ті поняття, які довели свою здатність забезпе­чити більш-менш достовірний прогноз подальших процесів розвитку.

Систему понять і термінів, що складають понятійний апарат порівняльного правознавства, умовно можна розділити на де­кілька груп.

Перша група складається з понять, вироблених у рамках са­мого порівняльного правознавства. Розглянемо деякі з них.

Компаративістика, яка ототожнюється з поняттям порівняль­ного правознавства, визначається як галузь юридичної науки, що вивчає правову панораму світу, що складається з правових систем різних держав, шляхом порівняльного аналізу різних де­ржавно-правових явищ.

Геоправовий простір — система стійких правових реалій і уявлень, що формуються на певній території в результаті співіс­нування, взаємодії і зіткнення різних правових культур, традицій і норм, ціннісних настанов.

Правова акультурація — це засвоєння і використання пра­вових цінностей, норм, інститутів, процедур, рішень, форм і видів юридичної діяльності, запозичених в інших правових культур, пра­вових систем, правових сімей.

Правова рецепція розглядається як різновид правової акультурації (глобальна правова акультурація), виражена в запозиченні компонентів чужої правової спадщини, при якій відбувається прин­ципова зміна своєї правової культури.

Під поняттям «правова панорама світу» маються на увазі всі національні правові системи, що існують на земній кулі. Для по­значення даної сукупності в компаративістській літературі вико­ристовуються різні терміни: «правова картина світу» (Ю.О. Тихо­миров); «правова карта світу» (В.О. Туманов); «юридична географія світу» (В. Кнапп); «співтовариство правових систем» (Ж. Сталєв) і так далі. Деякі компаративісти представляють правову панораму світу як наднаціональне світове право.

Другу групу формують ті поняття, терміни і категорії, які розробляються в рамках загальної теорії держави і права та інших теоретичних наук. Розглянемо деякі з них.

Під поняттям «правові традиції» мається на увазі ідея безперерв­ного зв'язку між минулим і майбутнім у правовій сфері, історичної безперервності і розвитку, тобто не просте повторення минулого, не формальна прихильність йому, а використання минулого досвіду для вирішення проблем сьогодення. Правові традиції — це сукуп­ність глибоко укорінених у свідомості людей і історично зумовлених відносин до ролі права в суспільстві, природи права і політичної ідеології, а також до організації і функціонування правової системи.

Кодекс — зведений законодавчий акт, в якому об'єднуються і систематизуються правові норми, що регулюють схожі між собою однорідні суспільні відносини. За загальним правилом кодекс нале­жить до певної галузі права (наприклад цивільний, кримінальний, сімейний, трудовий та ін.).

Кодифікація — це діяльність правотворчих органів держави зі створення нового, систематизованого нормативно-правового акта, що здійснюється шляхом глибокої і всесторонньої переробки чинного законодавства. У процесі кодифікації відкидається застарілий нормативно-правовий матеріал, формується структура кодифікаційного акта зі своїм специфічним змістом. Кодифікація завжди має офіційний характер.

Судовий прецедент — це винесене судом у конкретній справі рішення, обґрунтування якого стає правилом, обов'язковим для всіх судів тієї ж або нижчої інстанції при розгляді аналогічних справ. У деяких державах (в Англії, США, Канаді, Австралії та ін.) судовий прецедент визнається основним джерелом права і лежить в основі всієї правової системи.

Правова аксіологія — це учення про цінність права і правові цінності, їх ієрархії і види.

Власна цінність права знаходить своє вираження в тому, що право цінне саме по собі як антипод свавілля і синонім свободи, як альтернатива несправедливості.

Соціальна цінність права — це елемент соціальної сис­теми, що наділяється в індивідуальній або суспільній свідомості особливим значенням і служить регулятором поведінки людей. Соціальні цінності, що слугують мірою оцінок тих чи інших пред­метів (явищ), набувають якості соціальних норм.

До третьої групи понятійного апарату порівняльного право­знавства входять поняття, запозичені порівняльним право­знавством у галузевих юридичних наук. Кількість цих понять величезна.

Довірча власність (траст) — в англо-американському праві особлива форма власності, суть якої полягає в тому, що одна особа (довірчий власник) управляє майном, переданим йому іншою особою (засновником трасту). При цьому відбувається немов «розщеплювання» правомочностей, які полягають у праві власності.

Договір довірчого управління майном — це договір, за яким одна сторона (засновник управління) передає іншій стороні (довірчому керівникові) на певний строк майно в довірче управ­ління, при цьому інша сторона зобов'язується управляти цим майном на користь засновника управління або вказаної ним особи (вигоднабувачем).

Адміністративна юстиція — система спеціальних судових і квазісудових органів, що здійснюють контроль за дотриманням законності у сфері державного управління, а також (у вужчому розумінні) — особливий процесуальний порядок розгляду ад­міністративних справ і вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або юридичною особою, з одного боку, і ор­ганом державного управління — з іншого. В останньому значенні адміністративна юстиція представляє різновид судової діяльності, оскільки здійснюється з дотриманням основних елементів судо­вого розгляду. У ряді держав система органів адміністративної юстиції склалася ще в другій половині XIX ст. У теперішній час її органами є або спеціальні адміністративні суди (Франція, ФРН, Швейцарія та ін.), або суди загальної юрисдикції в поєднанні з відомчими адміністративними судами (США, Англія та ін.).

Понятійний апарат порівняльного правознавства збагачується і за рахунок тих понять, термінів і категорій, які розробляються в рамках міжнародного права. Вони складають четверту групу понятійного апарату порівняльного правознавства.

Гармонізація законодавства представляє собою діяльність з узгодження національних законодавств різних держав із нормами міжнародного права, що є досить складною і трудомісткою. При здійсненні процесу гармонізації використовуються такі прийоми, як рецепція позитивна і негативна. Це означає або включення в національне законодавство норм міжнародного права без змін, або виключення норм, що не відповідають міжнародним актам. Відмова від специфіки національних традицій права, що відобра­жають різноманітність і унікальність організації життя в різних державах, не є метою гармонізації законодавства.

Уніфікація правових норм означає або однакове регулювання суспільних відносин замість не співпадаючих національних зако­нодавств, або створення основи для їх однакового регулювання. Уніфікація права може проводитися шляхом укладення міжна­родних договорів, шляхом застосування примірних договорів між­народних організацій і використання міжнародних звичаїв.