Главная | Обратная связь

Структура романо-германского права.

Поділ права на публічне і приватне є стрижнем романо-германської правової сім'ї.

Як відомо, поділ права на публічне і приватне зародився в Стародавньому Римі для диференційованого правового регулю­вання суспільних і приватних інтересів. Публічне право — це сукупність галузей і інститутів, які визначають статус і по­рядок діяльності органів держави.

Разом із тим, публічне право не можна зводити тільки до забезпечення державних інтересів. Воно пов'язане з публічним, суспільним інтересом і об'єднує приватних осіб у рамках єдиної державної влади в єдиний колектив. Це спільні інтереси людей різного роду співтовариств, об'єднань, тобто політичні, професійні і ін. Стосовно публічного права маються на увазі потреби, відно­сини, інтереси, без яких неможливе як задоволення приватних, так і публічних інтересів суспільства в цілому. Галузями публіч­ного права є: конституційне право; адміністративне право; фінан­сове право; міжнародне публічне право та ін.

Приватне право регулює переважно відносини, пов'язані з правами і свободами людини і громадянина. Воно не тільки за­безпечує особі умови і можливості самореалізації, але й гарантує права і свободи шляхом покладання на державні органи, посадових осіб і всі суспільні інститути обов'язку сприяти їх реалізації.

Приватне право орієнтоване на окремих індивідів і зв'язує при­ватних осіб у процесі захисту своїх особистих інтересів. Для нього характерне встановлення приватного статусу фізичних і юридичних осіб, забезпечення їх рівності у відносинах між собою, договірне регулювання, свобода економічної й іншої діяльності і творчості. Приватне право включає цивільне право, торгове право, цивільно-процесуальне та ін. У правовій системі Франції кримінальне право належить до приватного права, тоді як правова система Німеччини включає кримінальне право у сферу публічного права.

Є і галузі, де норми приватного і публічного права переплі­таються: сільськогосподарське право; авторське право; повітряне право; гірниче право; транспортне право; страхове право; між­народне приватне право, яке визначає становище іноземців, роз­глядає колізії права. Публічне і приватне право органічно пов'язані і взаємодіють між собою.

Структура романо-германського права визнає галузеву класи­фікацію, тобто система права розділяється на галузі, серед яких базовими вважаються конституційна, адміністративна, цивільна, кримінальна, а також цивільно-процесуальна і кримінально-про­цесуальна галузі та ін.

Правовий дуалізм виявляється в одночасному існуванні двох неза­лежних галузей приватного права — цивільного і торгового. Націо­нальні правові системи пішли в основному по двох напрямах регулю­вання приватноправових відносин: у рамках цивільного, або разом із цивільним правом, також торгового права як особливої галузі.

Галузі права, у свою чергу, поділяються на інститути. Зокрема, галузь цивільного права підрозділяється на такі інститути, як зобов'язальне право, речове право та ін.

Зобов'язальне право є одним з основоположних специфічних інститутів усіх національних правових систем, що входять у ро-мано-германську правову сім'ю, і є системою норм, розрахованих на врегулювання відносин двох суб'єктів права з приводу взаємних вимог, що виникають між ними та пов'язані з реалізацією їхніх господарських цілей, а також інших особистих інтересів неполі-тичного характеру. У рамках зобов'язання одній особі належить право вимагати від іншої особи здійснення якої-небудь дії або утримання від певної дії. Зобов'язання класифікуються, перш за все, за підставами їх виникнення. Виділяється декілька головних підстав виникнення зобов'язань — договір, одностороння угода, заподіяння шкоди (делікт), ведення чужих справ без доручення, необґрунтоване збагачення і закон.

Ще одним специфічним інститутом романо-германського права є інститут речового права, що регулює відносини з приводу майна, під яким розуміються предмети навколишнього світу. Основним речовим правом, звичайно, уважається право власності. Різні європейські законодавства вкладають у зміст права влас­ності різні компоненти (правомочність): володіння, користування, розпорядження, право на дохід і тому подібне.

Торгово-правові відносини регулюються законодавчими ак­тами, такими як Французький торговий кодекс 1807 р. і Гер­манське торгове уложення 1897 p., що містять визначення по­нять «комерсант», «торгова фірма», «торговий представник», правила ведення торгових книг, загальні положення про торгові товариства, поняття і різновиди торгових операцій, регулювання морського права та ін. Крім того, Французьким торговим ко­дексом визначено порядок формування і компетенцію торгових судів, а також регулюються процедури судового розгляду в них та ін.

Законодавчі положення, що регулюють сімейно-правові відно­сини, які містяться у Французькому цивільному кодексі і Гер­манському цивільному уложенні, були істотно змінені і доповнені, особливо статті, що допускали нерівність статі і позашлюбних дітей щодо законнонароджених.

Спадково-правові відносини регулюються в основному нор­мами Французького цивільного кодексу і Германського цивільного уложення, а також прийнятим згодом законодавством, наприклад у Франції ордонансами 1958 p. і законом 1972 р.

Згідно з цими нормами передбачається спадкування згідно із законом і за заповітом. Установлено таку черговість спадкування згідно із законом. Особливо обу­мовлені права того подружжя, хто пережив іншого: визнається одним зі спадкоємців першої черги. Допускаються різні форми за­повіту: нотаріальна, письмова, а також усна у присутності трьох свідків. При спадкуванні за заповітом забезпечуються права дітей і батьків спадкодавця і того з подружжя, хто пережив іншого, які можуть бути позбавлені своєї частки спадку лише з обґрун­тованих мотивів.

Останнім часом простежується тенденція обмеження кола спадкоємців згідно із законом близькими родичами і того з по­дружжя, хто пережив іншого. При спадкуванні за заповітом у законі обумовлені права на обов'язкову частку дітей спадкодавця, зокрема позашлюбних.

Правове регулювання соціальної сфери завжди перебувало в центрі уваги в системі романо-германського права.

У рамках Ради Європи в 1961 р. було прийнято Європейську соціальну хартію, яка після ратифікації в 1965 р. п'ятьма держа­вами вступила в дію. Гарантовані нею права діляться на три категорії: перша — щодо умов праці, друга — соціального захисту населення, третя — спеціального захисту поза робочим середовищем.

Згідно з Європейською соціальною хартією, усі держави-учасниці зобов'язані використовувати всі засоби національного і між­народного характеру для ефективної реалізації основних прав і принципів у соціальній сфері: право на справедливі і безпечні умови праці, на справедливу винагороду, право на об'єднання в організації для захисту економічних і соціальних інтересів, право на соціальне забезпечення, право на рівні можливості і рівне від­ношення у сфері зайнятості, право на соціальний захист, право на захист від бідності, право на житло та.ін.

Соціальні послуги за змістовним принципом можна поділити на консультаційні, лікарські, інформаційні, правові і організаційні. Функціонує розвинена система соціального страхування і забез­печення. Головна роль системи законодавства в цій галузі — це соціальний кодекс Німеччини, що складається з десяти книг, які набули чинності в 1975—1982 pp.

Співвідношення загального і особливого в національних пра­вових системах держав, що входять у романо-германську правову сім'ю, можна прослідкувати і на прикладі співвідношення цивіль­ного і трудового законодавства. Спільним для всіх держав є те, що на перших етапах розвитку буржуазного суспільства трудові відносини дуже стисло регламентувалися декількома статтями цивільних кодексів (договір особистого найму)¹. Але поступово картина змінилася, і в результаті тривалої еволюції трудове право стало самостійною галуззю. При цьому у більшості країн романо-германської правової сім'ї трудове право не кодифіковане, воно складається з великої кількості декретів, законів і настанов, що стосуються різних питань.

За останні десятиліття дуже активно розвивається рух із за­хисту навколишнього середовища від забруднення, що викли­кається, перш за все, вихлопними газами автомобілів і відходами промислового виробництва. Під впливом прихильників цього руху виникла самостійна галузь законодавства, що регулює сферу охо­рони навколишнього середовища. Згідно із законом, прийнятим у ФРН в 1974 p., утворено Федеральне міністерство у справах навколишнього середовища.

Основи регулювання кримінально-правових відносин закла­дено Французьким кримінальним кодексом 1810 р. і Германським кримінальним уложенням 1871 р., в яких було закріплено ос­новний принцип, згідно з яким караються тільки ті діяння, які заборонені законом у момент їх учинення. Усі вони підрозділялися на злочини, проступки та порушення — залежно від тяжкості передбачених за них законом покарань.