Главная | Обратная связь

Источники романо-германского права.

Закон — це нормативно-правовий акт, який володіє вищою юридичною силою і приймається представницькими (законодав­чими) органами державної влади в особливому порядку. Він регулює найбільш важливі суспільні відносини, наприклад права і обов'язки особи, відносини власності, устрій держави тощо. Закон приймається за особливою процедурою, яка має назву законодавчого процесу.

Конституція визначає основи політичного і економічного ус­трою, правотворчу компетенцію різних державних органів, струк­туру державних органів, проголошує основні права і обов'язки людини і громадянина. Зміст конституцій дозволяє говорити про них як про основу всієї правової системи держави, оскільки ряд їх норм є основоположним, не тільки конституційного, але й ад­міністративного, фінансового, цивільного, трудового та інших га­лузей права.

Конституційними визнаються закони, які регулюють основопо­ложні сфери життєдіяльності держави і суспільства, тому, згідно із законодавством цих держав, за ними закріплюється вища юри­дична сила, прирівняна до конституції.

У романо-германській правовій сім'ї, окрім конституції і кон­ституційних законів, розрізняють звичайні закони, які мають різновиди. У Франції, на відміну від інших держав, виділяються також у конституційному порядку програмні закони, що визна­чають цілі економічної і політичної діяльності держави. В Іспанії виділяються органічні закони, що регулюють питання, пов'язані з основними правами і свободами людини, а також основами виборчої системи, що передбачені Конституцією Іспанії¹. В Італії виділяються спеціальні закони, які доповнюють існуючі кодекси, які регулюють різні сфери суспільних відносин.

Також серед законів розрізняють федеральні закони і феде­ральні конституційні закони (Росія), закони і органічні закони (Франція), конституційні, органічні і ординарні закони (Молдова, Румунія).

За своїм значенням у регулюванні різних суспільних відносин, що охоплюються цілими галузями права, за універсальним харак­тером регулювання, і закріпленням основоположних принципів правового регулювання, серед законодавчих актів виділяються кодекси.

Одними з перших кодексів у сучасному їх розумінні були 5 кодексів (Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільно-про­цесуальний і Кримінально-процесуальний), прийнятих у Франції з 1804 по 1810 pp. по основних галузях матеріального і проце­суального права.

На сьогодні поняттям кодексу охоплюється зібрання норм права, який групує і виражає в систематизованому і послідовному вигляді та регулює окремі сторони суспільного життя.

Практично в усіх державах романо-германської правової сім'ї прийняті і діють цивільні (цивільні або торгові), кримінальні, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні і деякі інші ко­декси.

Серед джерел романо-германського права значна роль від­водиться підзаконним актам: регламентам, президентським і урядовим декретам, декретам міністерств, адміністративним цир­кулярам та ін.

Зростання впливу та значення урядових й інших адміністра­тивних актів позначається на урядовій нормотворчості, що от­римала назву делегованого законодавства або регламентарної влади, ухвалення якого уповноважується парламентом при його офіційному контролі.

Згідно з Конституцією Франції 1958 p., акти делегованого зако­нодавства — це акти Президента, Прем'єр-міністра, міністерств, відомств та ін. Усі питання, що не входять у галузь законодав­чого регулювання, вирішуються в адміністративному порядку від­повідними нормативно-правовими актами. Серед такого роду актів значну роль відіграють ордонанси. Вони є актами Ради міністрів — уряду Франції, — що видаються з дозволу парламенту. Вони направлені на впорядковування відносин, які в основному ре­гулюються законодавством. Ордонанси підлягають затвердженню парламентом протягом певного строку, після чого вони набувають сили закону. їх зміна або скасування можливі лише за допомогою закону. Юридичної сили ордонанси набувають, згідно з консти­туцією, відразу ж після їх публікації, але втрачають ЇЇ, якщо законопроект про їх затвердження не внесений до парламенту до закінчення строку, указаного законом, що дозволив їх видання¹.

До джерел романо-германського права належать і звичай. Його роль і значення як джерела права в правових системах різних держав романо-германського права неоднакові, відповідно існує декілька концепцій щодо його ролі і значення як джерела романо-германського права. Згідно з концепцією «соціологічного плану», звичай займає головне місце в системі джерел права. Уважається, що саме він є основою права. Згідно із цією концепцією, звичаї виз­начають способи застосування і розвитку закону законодавцями, суддями і доктринами (у Швейцарії і Німеччині закон і звичай вважаються одними з основних джерел права).

Існує і протилежна концепція, так звана «позитивістська школа», згідно з якою звичай відіграє незначну роль у системі джерел романо-германського права.

Загальні правові принципи вважаються джерелом права і в деяких інших країнах романо-германського права, наприклад в Іспанії. Зокрема в Конституції Іспанії закріплено: принцип закон­ності; принцип, згідно з яким встановлюється і підтримується ієрархія нормативних актів; принцип відсутності зворотної сили у норм, що містять санкції, які не сприяють здійсненню особистих прав або обмежують їх і т. ін. Деякі загальні правові принципи, згідно з конституційним і цивільним законодавством Іспанії, визнаються як можливі джерела права².

У системі джерел романо-германського права досить значне місце займає правова доктрина. Термін «доктрина» уживається в декількох значеннях: як учення, філософсько-правова теорія; як думка учених-юристів із тих чи інших питань, щодо суті і змісту різних юридичних актів, із питань правотворчості і правозастосу-вання; а також як наукові праці найбільш авторитетних дослід­ників у галузі держави і права; і, нарешті, як коментарі різних кодексів, окремих законів.

Саме доктрина створює словник і правові поняття, якими користується законо­давча влада при здійсненні законотворчої діяльності. Незважаючи на те, що на сьогодні доктрина є допоміжним джерелом права, вона продовжує відігравати значну роль у процесі ухвалення і застосування законів, а також при тлумаченні права.

Завдяки розвитку міжнародних відносин та інтеграції в цій галузі великого значення для романо-германського права набу­вають міжнародно-правові акти як джерело права. У більшості держав, що належать до романо-германської правової сім і, виз­нається пріоритет норм міжнародних договорів та загальновиз­наних норм і принципів міжнародного права перед національним законодавством, і не допускається укладення міжнародних дого­ворів або приєднання до тих, норми яких не відповідають кон­ституціям цих держав. Проте Конституція Португалії встановила виняток для цього принципу. Але такого роду норми є винятком із загального підходу — визнання верховної сили конституційних норм і непридатності актів, що їм суперечать.

Багато принципів і норм міжнародного права стосуються не тільки зовнішньополітичної сфери діяльності держав, але й деяких аспектів внутрідержавного життя, наприклад загальновиз­нані принципи і норми в галузі прав людини.

Таким чином, романо-германське право характеризується єдиною стрункою схемою системи джерел права. Разом із тим, ця обставина не виключає істотного переміщення акценту в цій системі на користь того чи іншого джерела права.