 |
|
Криза підліткового віку та шляхи її подолання.
Тема 8. Психологічні особливості підліткового віку.
1. Криза підліткового віку та шляхи її подолання.
2. Розвиток психічних процесів, емоцій та волі підлітка.
3. Особливості спілкування у підлітковому віці.
4. Розвиток особистості підлітка.
Криза підліткового віку та шляхи її подолання.
Підлітковий вік – 12-16 років. В світовій психології категорію "підліток" не виділяють. Весь період називають періодом дозрівання, виключаючи наявність двох періодів підліткового та юнацького. Є один вік -"Тінейджери" – 13-19 років. У перекладних працях підлітковий вік іноді триває до 24 років.
В нашій країні: хлопці – 13 – 16 років, дівчата – 12 – 15 років. Це період статевого дозрівання, який ще називають пубертатним періодом. На півдні статеве дозрівання відбувається на 1-2 роки раніше. Також це залежить від харчування та побуту (особливо впливає на хлопців).
Кризу підліткового віку вперше обгрунтував Курт Левін. Він поділив все суспільство на дві множини: діти (до 11 років) і дорослі (після 21). Ті. хто в цих межах - "неприкаяні", вони самі не відносять себе до дітей, а оточуючі не відносять їх до дорослих. Підлітки вимагають привілей рівності. Ця нестабільність і породжує кризу. Найбурхливіше вона протікає в 13 р., потім іде на спад.
Окрім того, у підлітка зберігається статус учня. 13 р. – це 6 клас, ще тільки середня школа. Зберігається матеріальна залежність від дорослих, і докори про це принижують. Зберігається багато дитячих зовнішніх рис. Вони ще не вміють діяти самостійно – відступають у серйозних справах, приймають поспішні та неадекватні рішення, не вміють планувати та прогнозувати наслідки.
Конфлікти з батьками: у батьків зберігається сила звички керувати дитиною, а вона вже не така слухняна, як до 11 р, вона не хочебути слухняною, прагне до відносин рівності. Але вся моральна система виховання (особливо в нашому етносі) спрямована на виховання слухняності, а отже – пасивності, і тому дитина не готова до дорослості та рівності, якої прагне (західні діти виховані більш ліберально, вони самостійніші, часто починають заробляти самі в цьому віці).
Слухняність у дитинстві переходить у пасивність і несамостійність у юності та дорослості. Тому батькам треба поступово перелаштовувати свою свідомість і давати дитині більше самостійності.
Отже. криза п.в. є соціально зумовлена (в першу чергу). Основне новоутворення – виникнення почуття дорослості.
Маргарет Мід та Рут Бенедикт у середині ХХ ст. виявили два типу переходу від дитинства до дорослості:
1. Некризовий, безконфліктний. Характерний для середовища з низькорозвиненою економікою, бо там в дітей взагалі немає дитинства. Це суспільство, де до дитини і до дорослого висувають однакові вимоги. Дитина поступово засвоює вимоги суспільства.
2. Кризовий, дискретний. У розвиненому суспільстві, коли дитинство є і іноді надто довго. Це суспільство, де до дитини висувають принципово інакші вимоги ніж до дорослого.
Ця криза – більше проблема дорослих, ніж дітей. Вони важко переносять бунт дитини. Фізіологічне дозрівання загострює проблему але це не основна причина кризи.
Суть та причини підліткових конфліктів:
Конфлікти найчастіше відбуваються з дорослими.
- у дорослого і підлітка різні уявлення про права підлітка
- підвищена критичність дорослих стосовно підлітків (підліток, на думку дорослих не має право на проступки і взаємне звинувачення)
- нерозуміння чи ігнорування справжніх мотивів поведінки підлітка
- через різні типи темпераментів підлітка та батьків. Особливо однієї статі.
Мати, тато (холерик) – донька, син (флегматик).
Подолати ці конфлікти можна тоді, коли:
- дорослі проявляють ініціативу в перебудові стосунків, не чекаючи дій підлітка
- позбавити підлітка від дріб’язкової опіки
- проявляти більше терпіння
- рахуватись з новими потребами підлітка