 |
|
ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
ООП
1. Законодавча та нормативна база у сфері охорони праці
В Україні щорічно травмується близько 125000 працівників(у світі біля 2 млн. ),з них гине біяля 3000 в наслідок порушення правил охорони праці і БЖД. Біля 77% травм з організаційних причин: порушення вимог охорони праці, відсутність ЗІЗ, порушення трудового розпорядку.
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров‘я і працездатності людини в процесі праці.
Завдання охорони праці є зведення до мінімуму імовірності травматичного ушкодження або захворювання працюючих з одночасним забезпеченням комфортних умов праці при максимальній її продуктивності та ефективності.
Дисципліна «Охорона праці» має прикладну спрямованість, метою якої є вдосконалення існуючих умов праці шляхом розробки відповідних інженерних рішень, що стосується безпеки людини у сфері виробничої діяльності.
До основних законів та підзаконних актів, що регламентують правові відносини у сфері охорони праці відносяться:
Закон України «Про охорону праці», прийнятий у 1992 р. Верховною Радою України, остання редакція якого прийнята у 2002 р. Цим законом визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Законодавство про охорону праці базується на положеннях Конституції України, зокрема на статтях 43,45,46,49,50,53,56 і 64, якими гарантуються права громадян на працю, відпочинок, охорону здоров'я, медичну допомогу, страхування тощо.
Загалом правове і нормативне регулювання охорони праці здійснюється, крім Конституції України та Закону «Про охорону праці», Кодексом законів про працю (КЗпП) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (від 23.09.1999 p. № 1105 - XIV). Крім глави XI («Охорона праці»), у КЗпП ці питання містяться у главах «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю».
Окремі питання що до охорони праці регламентуються Цивільним, Кримінальним та Адміністративним кодексами.
Закони та нормативно-правові акти з охорони праці приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати.
Трудові відносини працівників з питань охорони праці та трудового законодавства регламентує Кодекс Законів про Працю (КЗпП).
У КЗпП зафіксовані питання трудового законодавства: право на працю, обов’язки та права працівників, умови укладання договорів про працю, тривалість робочого часу, обмеження щодо понадурочні роботи, охорона праці жінок та молоді, пільги працівникам, що поєднують роботу з навчанням і т. ін.
В окремих статтях КЗпП зазначено шляхи створення здорових і безпечних умов праці, дотримання вимог охорони праці під час будівництва й експлуатації будівель, споруд та обладнання; заборону введення в експлуатацію підприємств, нових машин та іншого обладнання які не відповідають вимогам охорони праці; обов’язки адміністрації щодо поліпшення умов праці; контроль за дотриманням вимог інструкцій з охорони праці; матеріальну відповідальність за збитки заподіяні працюючим ушкодження їх здоров’я і т. ін.
Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 25) визначає, що підприємство зобов'язане забезпечити своїм працівникам всі безпечні та нешкідливі умови праці й несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю.
Законом України «Про колективні договори і угоди» (ст. 7) передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо охорони праці.
Питання охорони праці та безпеки життєдіяльності закладені також у законах України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Основи законодавства України про охорону здоров'я».
Державна політика в галузі охорони праці базується на наступних принципах Закону (ст. 4):
• пріоритет життя та здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці;
• підвищення рівня промислової безпеки, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
• комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм;
• повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств і суб'єктів підприємницької діяльності;
• адаптація трудових процесів до можливостей працівника;
• використання економічних методів управління охороною праці;
• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій та об'єднань громадян під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
• використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.
Законодавчими актами, що визначають основні правовідносини у виробничій діяльності, є нормативно-правові акти про охорону праці (НПАОП).
Нормативні-правові акти про охорону праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано силу закону і які є обов’язковими для виконання.
Залежно від сфери впливу НПАОП можуть мати міжгалузеву та галузеву дію.
Міжгалузеві нормативні акти про охорону праці мають загальнодержавне значення, їх дія поширюється на всі підприємства незалежно від їх відомчої належності, форми власності та виду господарської діяльності.
Галузеві державні нормативні акти про охорону праці поширюються лише на підприємства, що належать до певної галузі.
НПАОП затверджують:
· Кабінет Міністрів;
· Держгірпромнагляд;
· органи санітарно-епідеміологічної служби МОЗ;
· органи державного пожежного нагляду МНС;
· органи нагляду за ядерною безпекою та ін.
Крім вказаних законодавчих актів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють підзаконні нормативні акти, укази і розпорядження Президента, рішення Уряду, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.
Залежно від сфери дії державні нормативні акти про охорону праці мають своє кодування.
Перелік чинних в Україні нормативних документів з охорони праці наведено в «Державному реєстрі міжгалузевих актів про охорону праці», який діє з 1995 р. і включає близько 2000 нормативних актів, а також 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 державних стандартів України (ДСТУ). Усі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій державі.
До найважливіших підзаконних нормативно-правових актів, що регламентують охорону праці, належать такі:
1. Порядок розслідування та введення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (постанова КМУ №1112 від 25.08.2004 р.);
2. Правила відшкодування власником підприємства шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків (№838 від 23.07.1993 р.);
3. Список виробництв, професій і робіт з важкими та шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом МОЗ (№ 256 від 29.12.1993 р.);
4. Постанова КМУ від 15.10.03 №1631 «Про затвердження порядку видачі дозволів Держнаглядохоронпраці та його територіальними органами»
5. Типове положення про навчання з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05 наказ Держнаглядохорон праці 25.01.2005 №15);
6. Положення про Державний Комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду затверджено ПКМУ від 23.11.2006 р. №1640.