Здавалка
Главная | Обратная связь

Росія за Тимчасового уряду. Двовладдя



За неповних вісім місяців існування Тимчасовий уряд пережив чимало драматичних моментів, здійснив ряд серйозних перетворень, припустився прикрих помилок і прорахунків. Він не був послідовним у своїй діяльності, як не була позбавлена зигзагів і сама епоха, у якій він діяв.

Серед перших демократичних перетворень Тимчасового уряду був ряд важливих заходів, реалізація яких мала вперше в історії Росії зробити її демократичною країною.

При цьому найважливіші питання повинні були отримати схвалення Установчих зборів Російської республіки, що мали бути скликані восени.

Утворення рад разом з Тимчасовим урядом створило ситуацію, що отримала назву двовладдя. Влада робітників та солдатів була реалізована у радах, а владу ліберальної інтелігенції, промисловців, частини землевласників уособлював Тимчасовий уряд.

Влада булв в руках двох органів, чиє ставлення один до одного було досить складним і коливалось від суперництва до співробітництва.

Історичне значення двовладдя полягало в тому, що в Росії з'явилась можливість мирного переходу від самодержавства до демократичного республіканського устрою при забезпеченні широкої демократії для народу. Практично всі політичні партії Росії, за винятком крайніх правих (монархісти) та крайніх лівих (анархісти, ліві есери та більшовики) співпрацювали з Тимчасовим урядом як законним і єдиним органом державної влади.

3 квітня 1917 р. зі Швейцарії через територію Німеччини, давши підписку не вести антивоєнну діяльність, у Росію в опломбованому німецькому вагоні прибув Володимир Ленін. Діставшись Петрограда, він виголосив так звані «Квітневі тези» - програму підготовки до соціалістичної революції. Проте тоді він не був підтриманий іншими лідерами більшовиків, і партія висунула гасло «Вся влада Радам!», сподіваючись здобути в радах більшість і використати це проти Тимчасового уряду.

1.4 Квітнева та червнева кризи Тимчасового уряду.

У квітні Тимчасовий уряд пережив кризу. Міністр закордонних справ Павло Мілюков опублікував ноту до союзників, у якій говорилось про «війну до переможного кінця», чим спричинив вибух невдоволення у країні. У результаті ініціатор ноти змушений був залишити уряд.

Революція в Росії викликала переживання союзників Росії у війні. Тому країни Антанти вимагали ясності від Тимчасового уряду в питанні про участь Росії у війні. 19 квітня газети надрукували ноту міністра закордонних справ Мілюкова урядам країн Антанти, в якій говорилось, що Росія буде вести війну до переможного кінця.

Ця нота викликала хвилю протестів, яка призвела до урядової кризи. У червні 1917 р. в Петрограді проходив перший з'їзд рад. Одним з головних питань, що обговорювалися на з'їзді, було питання про ставлення рад до Тимчасового уряду. Яскравим епізодом у роботі з'їзду стала відповідь лідера більшовиків - Леніна на заяву меншовика Церетелі про відсутність в країні партії, яка була б готова взяти в свої руки політичну владу. Саме тоді із залу пролунали слова Леніна: "Є така партія!". Це не було прийнято всерйоз, хоча і означало, що є сили, які прагнуть до політичної влади.

З'їзд прийняв документи, які забезпечували створення основ парламентаризму в Росії. З'їзд обрав також виконавчий орган рад - Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет у складі представників меншовиків, есерів, більшовиків та ін.

В країні невпинно загострювалось соціально-економічне становище. Народ вимагав реформ і припинення війни. У червні 1917 р. по країні, а особливо в столиці, прокотилась хвиля маніфестацій протесту. Назрівала нова урядова криза. На цей раз її вдалося відвернути, організувавши наступ на фронті. Проте це не вирішило проблеми, а лише відклало її. Провал наступу викликав загострення політичного становища, яким намагались скористатись кадети, щоб позбавити уряд опіки з боку рад, а також більшовики, які спробували дістатись до влади.

У Росії було створено коаліційний уряд на чолі зі Львовим, до якого Петроградська рада дозволила увійти 5 соціалістам з числа есерів, меншовиків і народних соціалістів. Майбутній прем'єр-міністр Олександр Керенський став військовим міністром.

18 червня 1917 р. на Південно-Західному фронті Першої світової війни російська армія розпочала невдалий наступ, всіявши поле битви 60 тис. трупів. В умовах загального обурення невдачею 3-5 липня у Петрограді сталися сутички між урядовими військами і озброєною 500-тисячною маніфестацією під гаслом «Вся влада Радам!». З Кронштадта більшовики привели 10 тис. моряків. У результаті зіткнень 50 чоловік було вбито та 650 поранено.

Тимчасовий уряд поклав відповідальність за кровопролиття на більшовиків і видав наказ про арешт В. Леніна та інших лідерів партії. В. Леніну було пред'явлене звинувачення у шпигунстві на користь Німеччини й організації заколоту. Проте на суд той не з'явився й переховувався у Фінляндії.

Після липневих подій Г. Львов подав у відставку, а «уряд порятунку вітчизни» очолив О. Керенський, якому Виконавчий комітет рад надав право самостійно добирати міністрів. Становище у країні було неспокійним і хистким. Монархічні та інші праві сили не приховували свого незадоволення демократизацією Росії, вважаючи, що лише «сильна рука» може запобігти сповзанню країни до «анархії». У серпні 1917 р. їхній фаворит, герой війни Верховний головнокомандувач генерал Лавр Корнілов здійснив спробу військового перевороту. Він направив О. Керенському ультиматум про відставку Тимчасового уряду і передачу влади йому, Л. Корнілову.

Для походу на Петроград було споряджено спеціальний загін під командуванням генерала О. Кримова. Проте через тиждень ця акція провалилася через узгоджені дії демократичних сил країни, а також відмову корніловців воювати проти уряду. У розпачі генерал О. Кримов наклав на себе руки, а генерал Л. Корнілов після короткотермінового арешту опинився на Дону.

На хвилі популярності О. Керенського як «переможця заколотників», з одного боку, і розколу серед урядової коаліції (лідери партії конституційних демократів таємно підтримували заколот), з іншого, на початку вересня за погодженням з радами було утворено уряд у скороченому складі - Директорію (Раду п'яти) на чолі з О. Керенським.

Тим часом у радах провідну роль стали відігравати більшовики; Петроградську раду очолив Лев Троцький. В. Ленін, переховуючись від суду, постійно закликав партію готуватися до захоплення влади, але не мав підтримки серед більшості членів більшовицького центрального комітету. На Демократичній нараді, що відбулася у середині вересня, більшовицькі делегати підтримали ідею загальнодемократичного соціалістичного уряду.

Наприкінці вересня в Росії було сформовано третій і, як виявилося, останній коаліційний уряд О. Керенського.

 

1.5 Початок розпаду Російської імперії.

Тимчасовий російський уряд успадкував від монархії гасло «єдиної і неподільної Росії». Починаючи з лютого 1917 р. у неросійських частинах колишньої імперії став швидко наростати національно-визвольний рух, який очолила національна демократична інтелігенція.

В Україні Українська Центральна Рада, створена на початку березня 1917 р., проголосила курс на автономію краю. Перший Універсал Центральної Ради (червень 1917 р.) та переговори у липні в Києві делегації Тимчасового уряду, яку очолював О. Керенський, призвели до урядової кризи в Росії - праві партії вийшли з уряду на знак протесту проти «поступок» Україні. Починаючи з серпня Центральна Рада перейшла в опозицію до Тимчасового уряду й зосередила зусилля на розбудові Української держави.

Білорусь на перших порах наслідувала «український варіант». У березні 1917 р. Білоруський національний з'їзд висловився за федералізацію Росії й утворив Білоруський національний комітет. У серпні того ж року постала Білоруська Рада, проте їй не вдалося стати такою могутньою силою, якою була Рада українська.

Фінляндія крім березневого акта Тимчасового уряду про відновлення «дарованої» свого часу Олександром І Конституції Великого Князівства Фінляндського більш нічого не отримала. Задоволення вимог фінського сейму надати країні автономію відкладалося до скликання Установчих зборів. Коли ж у липні у Фінляндії було прийнято закон про верховні права сейму в усіх справах за винятком військових і зовнішніх, Тимчасовий уряд розпустив його.

У Латвії, Естонії, Литві, Грузії, Вірменії, Азербайджані було утворено національні ради, у Бессарабії - Сфатул Церій, у Криму і в Башкирії - курултаї.

У Середній Азії національному руху був притаманний східний колорит. Наприклад, у Туркестані, як і повсюди в Російській імперії, швидко встановилася влада Тимчасового уряду. Проте вже у вересні 1917 р. Ташкентська рада здійснила переворот і перебрала владу до себе. Прикметно, що революційний рух не торкнувся етнічних узбеків, а зосередився в російських поселеннях. Коли ж у Коканді розпочалося мусульманське повстання, Ташкент придушив його.

Проте непоступлива національна політика Тимчасового уряду вже не могла спинити процесу розпаду Російської імперії.

Домашнє завдання:

1. Як розвивалися події в Петрограді в лютому березні 1917 р.?

2. З’ясуйте причини й завдання революції в Росії.

3. Які періоди вирізняють у розвитку Російської революції?

4. Коли, як і за яких обставин утворились органи влади, породжені революцією?

5. На які політичні сили та прошарки суспільства спиралися Тимчасовий уряд і Петроградська рада?

6. Що таке двовладдя? Чому так називають період Російської революції?

7. Охарактеризуйте кризи Тимчасового уряду, їхні причини і способи виходу з них.

8. Яка роль партії більшовиків та її лідерів у революції?

 

Запам’ятайте дати:

27 лютого 1917 р. Початок революції в Росії

2 березня 1917 р. Утворення Тимчасового уряду

Серпень 1917 р. Заколот генерала Корнілова

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.1Політична криза

 

Восени 1917 р. криза в Росії поглибилася: закривалися підприємства, вулиці заповнювали безробітні, порівняно з довоєнним періодом реальна зарплата скоротилася вдвічі, зовнішній борг країни становив 16 млрд золотих рублів. На селі селянський рух охопив 9/10 повітів європейської частини Росії.

1 вересня Тимчасовий уряд оголосив Росію республікою й призначив вибори до Установчих зборів, проте більшість людей вимагала роботи, зарплати і виходу країни з війни.

У кризових умовах значно активізувалися більшовики, їхнім ідеалом і кінцевою метою була світова комуністична революція. За теорією комунізму К. Маркса, така революція могла відбутися й перемогти лише одночасно в усіх чи принаймні більшості країн світу. У роки Першої світової війни В. Ленін скоригував ідеї К. Маркса: така революція може спочатку перемогти в одній країні, а потім уже поширитись на весь інший світ. Він бачив такою країною саме Росію. Переховуючись від Тимчасового уряду, В. Ленін надсилав своїй партії листи із закликом готуватися до повстання, щоб перетворити демократичну революцію в соціалістичну.

Більшість російських соціалістів, зокрема й більшовиків, вважали, що Росія через свою відсталість не дозріла до соціалізму. Тому більшість членів Центрального комітету більшовицької партії не погоджувалися з В. Леніним щодо збройного повстання. Так, Л. Троцький пропонував дочекатися II Всеросійського з'їзду Рад, відкриття якого мало відбутися 20 жовтня, де й вирішилося питання про владу. В. Ленін не вірив у те, що з'їзд підтримає більшовиків, і добивався повстання до початку його роботи, щоб поставити з'їзд перед фактом падіння Тимчасового уряду.

Більшовики на чолі з Володимиром Леніним декларували відстоп ювання інтересів робітничого класу, який мав бути головною рушійною силою соціалістичної революції та встановити диктатуру пролетаріату. Сама ж партія більшовиків бачила себе «політичним авангардом», воєніп зованим керівним центром робітничого руху проти буржуазії.

Ряд більшовицьких груп вибрав специфічну форму терористичної діп яльності- «революційну експропріаб цію», займаючись грабунками «для збирання коштів на потреби ревоп люції». Експропріацією займалась, зокрема, більшовицька бойова группа під керівництвом Л. Красіна. Найгучнішими акціями були пограп бування банків у Тифлісі (Грузія), Варшаві (Польща), Гельсінгфорсі (Фінляндія), а також у Прибалтиці та на Уралі. Під час «ексів» часто страждали безневинні прості люди, заради яких начебто боролися з влап дою революціонери. Інколи прапором «експропріації» просто прикривались кримінальні наміри заволодіти гроп шима та цінностями.

Експропріація - позбавлення власності тих, хто її мав. Більшовицька ідея «експропріювати експропріаторів» тлуї мачилася як перерозподіл власності (на заводи, фабрики тощо). З точки зору марксистів, у ході історичного розвитку буржуазія «відібрала» у робітників власі ність, і тому її треба було «повернути» труїдящим під гаслом «грабуй награбоване».

Цікаві подробиці

Є відомості, що одробиці«експропріацією» займався і молодий революціонер Йосип Джугашвілі (Сталін). Однак, після встаї новлення сталінської диктатури колишні «революціонериісоратники» вождя в Закавказзі були ліквідовані і нічого вже не могли розповісти про свого товариша.

У середині вересня відбулося засідання ЦК РСДРП(б), на яке В. Ленін надіслав листи «Більшовики повинні взяти владу», «Марксизм і повстання». У них він вимагав розпочати підготовку до повстання. Більшість членів ЦК відхилила його вимоги і тоді В. Ленін, погрожуючи вийти з ЦК, звернувся безпосередньо до більшовиків Москви та Петрограда із закликом брати владу. На початку жовтня відбулося друге засідання, на якому після гострих дискусій більшістю голосів було прийнято рішення про підготовку до повстання й створено спеціальний орган - Політичне бюро з семи чоловік (Л. Троцький (Бронштейн), В. Ленін, Йосиф Сталін (Джугашвілі), Леонід Каменєв (Розенфельд), Г. Зінов'єв (Радомисльський) та ін.). Проте невизначеність ще залишалася.

Наполегливість В. Леніна поступово схилила шальки терезів у бік збройного захоплення влади, але два впливові більшовики: Л. Каменєв і Г. Зінов'єв виступили проти, мотивуючи свою незгоду тим, що партія ще не має більшості в масах і передчасний виступ призведе до її розгрому. Вони пропонували зачекати до Установчих зборів і там вирішити питання про владу. Крім того, ці двоє зважились на те, щоб у меншовицькій газеті «Новая жизнь» надрукувати заяву про незгоду з ЦК з питання про переворот. Відтак Тимчасовий уряд довідався про таємний план В. Леніна, а двох «розкольників» виключили із ЦК.

У середині жовтня більшовицький ЦК створив Військово-революційний комітет (ВРК). Скоро ВРК установив контроль над військовими частинами, замінюючи комісарів Тимчасового уряду своїми представниками. Комісари ВРК мали право скасувати рішення командирів військових частин, де активно працювали більшовицькі агітатори; озброювалася Червона гвардія.

Після того як Всеросійський центральний виконавчий комітет переніс відкриття II з'їзду Рад на 25 жовтня, більшовики почали готуватися до виступу.

Намагаючись випередити більшовиків, Тимчасовий уряд вранці 24 жовтня наказав підрозділу юнкерів захопити редакцію більшовицької газети «Рабочий путь». Останнє полегшило більшовикам завдання, бо тепер у них з'явився привід для дій. Вони вирішили стежити за діями Тимчасового уряду поштовим зв'язком. Також було надіслано представників до Москви й розпочато переговори з лівими есерами про спільні дії. У разі непередбачених обставин створювався запасний штаб повстання в Петропавловській фортеці.

Протягом 24-25 жовтня військові загони ВРК без жодного пострілу зайняли в столиці мости, електростанцію, Державний банк, Центральну телефонну станцію, вокзали. Крейсер «Аврора» наблизився до Зимового палацу, де засідав Тимчасовий уряд, який крім Зимового палацу контролював ще Головний штаб та Марийський палац.

Тоді ж відбувалося засідання більшовицького ЦК за участю В. Леніна. Було ухвалено склад майбутнього більшовицького уряду, який за пропозицією Л. Троцького назвали «Радою народних комісарів» (РНК). Ще до повалення Тимчасового уряду В. Ленін написав відозву «До громадян Росії», де повідомлялося, що Тимчасового уряду більше не існує

Уранці 25 жовтня О. Керенський на автомобілі під прикриттям аташе США відбув на Північний фронт до Пскова за військами. Потім, після падіння уряду, він перейшов кордон і залишив Росію з паспортом сербського полоненого.

Майже у ті ж хвилини, коли О. Керенський залишав столицю, розпочав роботу II з'їзд Рад, більшість делегатів якого становили більшовики і ліві есери. В. Ленін на вранішньому засіданні не був присутнім. Меншовик Ф. Дан запропонував утворити єдиний коаліційний уряд усіх лівих сил, а ряд делегатів у знак протесту проти захоплення більшовиками влади демонстративно залишили з'їзд.

Тим часом ВРК наказав штурмувати Зимовий палац, який, за винятком Першого Петроградського жіночого батальйону (136 жінок), двох рот юнкерів школи прапорщиків інженерних військ, 2000 юнкерів у самому палаці, панцерника «Ахтирець» у воротах та 6 гармат, захищати було нікому.

Штурм Зимового палацу розпочався після холостого пострілу з «Аврори» в ніч з 25 на 26 жовтня і тривав трохи більше чотирьох годин. Близько другої години ночі 26 жовтня Тимчасовий уряд було заарештовано.

 

Під час штурму Зимового палацу II з'їзд Рад не переривав роботу. Меншовики та їхні прихильники звинуватили більшовиків у зраді революції й у розв'язанні громадянської війни, а меншовики-інтернаціоналісти залишили з'їзд. Л. Каменєв оголосив про повалення Тимчасового уряду, після чого було зачитано написану В. Леніним відозву «Робітникам, солдатам та селянам!» про перехід влади до II з'їзду Рад.

 

На вечірньому засіданні виступив В. Ленін, який запропонував делегатам прийняти декрети про мир та про землю. Декрет про мир проголошував негайне перемир'я на фронті з Німеччиною, початок переговорів з воюючими державами; укладення миру без анексій і контрибуцій.

Декрет про землю, основні положення якого були запозичені у популярних серед селян есерів, проголошував націоналізацію та конфіскацію усіх поміщицьких земель і передання їх радам селянських депутатів для зрівняльного розподілу, передання селянам реманенту та худоби з поміщицьких садиб, скасування селянського боргу на суму 3 млрд руб.

З'їзд також обрав вищі органи державної влади: Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК) з більшовиків та лівих есерів і РНК на чолі з В. Леніним (ліві есери спочатку відмовилися увійти до нього, але на початку грудня п'ять лівих есерів все ж таки стали народними комісарами).

Після шестиденних запеклих сутичок, в яких загинула 1 тис. чоловік, на початку листопада більшовики перемогли в Москві. На початок 1918 р. радянська влада поширювалася лише на Москву, Петроград та близько 400 км навколо цих міст.

Уже в листопаді 1917 р. більшовики ледь не втратили владу. Всеросійський виконавчий комітет профспілки залізничників (ВВКЗ) пригрозив паралізувати залізничний рух, якщо не буде виконано три його умови: утворити «однорідний» соціалістичний уряд без В. Леніна і Л. Троцького, ліквідувати ВЦВК і РНК й утворити «Народну раду» без В. Леніна і Л. Троцького. ЦК більшовиків знову розколовся: одні, зокрема В. Ленін та Л. Троцький, були проти поступок залізничникам, а Л. Каменєв, Г. Зінов'єв та інші зголошувалися прийняти вимоги і віддати в новому уряді половину місць меншовикам і есерам. Шляхом численних змін у РНК, до якого увійшли п'ять лівих есерів, більшовикам вдалося досягти порозуміння з ВВКЗ.

Другою подією, яка могла повернути колесо історії, стало скликання Установчих зборів. Власне, вибори до них відбулися ще до приходу до влади більшовиків, й ідея Установчих зборів була дуже популярною серед населення.

Після гострих суперечок у ЦК РСДРП(б) про те, скликати Установчі збори чи ні зійшлися на першому варіанті. РНК призначила перше засідання на 5(18) січня 1918 р., попередньо оголосивши кадетів ворогами народу. Багатьох із них було кинуто до в'язниці, кілька депутатів убито. 3(16) січня ВЦВК схвалив проект «Декларації прав трудящого і експлуатованого народу», яка узаконювала нову владу.

5(18) січня у Таврійському палаці почали працювати Установчі збори. Головою було обрано есера В. Чернова. Після 12-го-динних дискусій він поставив більшовицьку «Декларацію» на голосування. Результати голосування були для більшовиків і лівих есерів невтішними: «за» - 138, «проти» - 237. У знак протесту проти рішення більшості засідання спочатку залишили більшовики, а за ними й ліві есери.

Начальник караулу Таврійського палацу матрос-анархіст А. Желєзняков оголосив про те, що депутати повинні розійтися, оскільки... караул стомився. Було оголошено перерву на 12 годин, але Установчі збори більше ніколи так і не зібралися. У ніч з 6 на 7 січня ВЦВК оголосив про їхній розпуск і виставив варту при вході до Таврійського палацу. Через три дні Червона гвардія розігнала також III Всеросійський селянський з'їзд, який протестував проти розпуску Установчих зборів.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.