Главная | Обратная связь

Системний характер мови

Уведення поняття системи щодо мови пов'язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча пріоритет у цьому нале­жить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в об­ґрунтуванні системного підходу до мови відіграли пра­ці українського мовознавця О. О. Потебні.

Ф. де Соссюр називав мову системою знаків, які виражають ідеї. Усі частини мовної системи, за Соссю-ром, можливо і необхідно розглядати в їх синхронічно­му зв'язку. Що ж стосується діахронії, то Соссюр запе­речував її системність.

Поняття системи мови базується на взаємозалеж­ності її елементів. Системні відношення не є чимось зов­нішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику. Не­рідко відмінність системних відношень є єдиною осно­вою розрізнення й самих елементів.

Теорія мови

Пор.: англ. Іоие, Іоие'з, ^ез, ^ез⁹ і Іоие, Іоиез, Іоиесі, Іоиіп£, де в другому випадку (ряді) /оие — дієслово зі зна­ченням «любити», а в першому випадку (ряді) Іоие — іменник зі значенням «любов». Таке розрізнення тут можливе на основі системних відношень (у першому випадку Іоие — член іменникової парадигми, у друго­му — дієслівної). На основі принципу системності мо­ви базується й таке граматичне поняття, як нульова морфема (вода, води, воді, воду, водою, воді, води, вод0, во­дам, води, водами, водах). Відсутність закінчення в ро­довому відмінку множини за його наявності в усіх інших відмінках набуває граматичного значення, а оскільки відмінкові значення виражаються закінчен­нями (флексіями), то в даному разі наявна нульова флексія.

Положення про системний характер мови застосо­вується в сучасній лінгвістиці до мови загалом, але найбільшою мірою — до фонетичних одиниць. На­приклад, фонеми будь-якої мови не можна розглядати ізольовано, поза фонологічною системою, а тим більше зіставляти ізольовані фонеми однієї мови з ізольова­ними фонемами іншої мови, незважаючи на їх позір­ну подібність. Фонему можна визначити лише стосов­но певної мови. Кожна з мов має свою систему фонем і свою систему протиставлення фонем (фонологічних опозицій). Як зауважив Генрі Глісон, наше тверджен­ня, що англійська мова і мови лома, луганда й кіова подібні, позаяк вони мають фонему <в>, буде рівно­значне твердженню, що цей капелюх, сукня, пара ту­фель однакові, якщо вони всі позначені одним розмі­ром. Значеннєвість кожної фонеми визначається її місцем у фонологічній системі певної мови.

Необхідно розрізняти системоутворювальні і сис-темонабуті властивості мовних одиниць. Системоут­ворювальні властивості формують системні зв'язки і відношення. Мовні одиниці їх мають ще до входжен­ня в систему. Системонабуті — це ті властивості, якими система і системні відношення наділяють об'єкт (одиницю, елемент) і яких цей об'єкт не має поза сис­темою. Для наочного пояснення понять системоутво-рювальних і системонабутих властивостей скористає­мося з прикладу, наведеного Т. П. Ломтєвим. Якщо сім'ю з двох людей розглядати як систему, а членів сім'ї як елементи цієї системи, то можна констатува-

Структура мови

ти таке: для того щоб сім'я могла утворитися, необ­хідно, щоб дві особи мали властивості бути чоловіком (особою чоловічої статі) і жінкою (особою жіночої ста­ті). Узявши шлюб, вони набувають властивості бути чоловіком (мужем) і дружиною. Властивість бути жін­кою і бути чоловіком (особами різної статі) є системо-утворювальною, вона не створюється сімейними сто­сунками, але реалізується в них. Властивості бути чо­ловіком і дружиною (подружжям) набувають у системі завдяки встановленим між цими елементами відношен­ням (шлюбним стосункам) і характеризують ці елемен­ти як члени даної системи. Такі властивості назива­ються системонабутими, або структурно зумовленими.

Звернемося до мовних прикладів. Так, зокрема, фор­ми співаю, співаєш, співає є системоутворювальними, бо формують систему особових форм дієслова теперіш­нього часу однини. Форма співала у виразах я співала, ти співала, вона співала є системонабутою, вона репре­зентує то першу, то другу, то третю особу однини в ми­нулому часі. Якщо речення Пісня виконується діть­ми розглядати як систему, то системоутворювальними є властивості слів як частин мови, системонабутими є властивості бути підметом, присудком чи додатком (певним членом речення).

Мова — це система систем, які взаємозумовлені й пов'язані в одне ціле: зміна в будь-якій із цих систем викликає зміни в інших системах. Так, зокрема, фоне­тичний закон відкритого складу, який діяв ще в сло­в'янській мові доісторичного періоду, призвів до інте­грації відмін іменників з основами на б і й (гаЬбз —> рабь; зйпйз —> сьінт>)₉ оскільки відпав приголосний, а [б] і [й] перейшли в один звук [т>] і названі форми переста­ли розрізнятися, а це з часом і зумовило зближення й уніфікацію парадигм цих іменників.

Унаслідок того, що окремі англійські слова у пері­од скандинавського завоювання мали скандинавські паралелі, відбулося розщеплення звукової форми дея­ких спільних за походженням слів: зсігі «спідниця» і ст. англ. зНігі «сорочка», е§£ «яйце» і ей§е <— ес§ «край»; ігайіііоп (лат. ігасііііо) «традиція» і ігеазоп (ст. фр. ігаізоп <— лат. ігасііііо) «зрада». Те ж спостері­гаємо в нім. Кпарре «зброєносець» і КпаЬе «хлопець».

Стимулювання в англійській мові аналітичних тен­денцій пов'язане з тим, що зредуковані закінчення вия­вилися нездатними виражати з достатньою чіткістю гра-

Теорія мови

матичні відношення слів. Суто фонетичний процес зумо­вив нові не тільки морфологічні, а й синтаксичні явища. Системи бувають матеріальні й ідеальні, відкриті й закриті, статичні й динамічні, гомогенні й гетерогенні. Так, зокрема, В. М. Солнцев подає таку класифікацію систем:

Ідеальні

Системи

т

Природні

Матеріальні

і

Первинні

І

Вторинні

Штучні

т~і—

Динамічні

органічні неорганічні | несаморегулювальні | саморегулювальні

Матеріальні системи складаються з елементів, які мають матеріальну субстанцію. Розрізняють пер­винні і вторинні матеріальні системи. Первинні мате­ріальні системи — це системи, елементи яких значен­нєві самі собою, тобто представляють у системі самих себе. Матеріальні системи, в яких матеріальні елемен­ти мають значення для системи не стільки завдяки своїм субстанціональним властивостям, скільки зав­дяки приписаним їм властивостям, називаються вто­ринними матеріальними системами.

Ідеальні системи — це системи, елементами яких є ідеальні об'єкти — поняття або ідеї, пов'язані з певними взаємовідношеннями. Так, наприклад, якщо взяти сис­тему понять будь-якої науки, то там зафіксовані ідеальні об'єкти, а не власне субстанція. На відміну від матері­альних ідеальні системи завжди виникають тільки зав­дяки мисленнєвій діяльності людей. Вони не існують по­за якоюсь матеріальною субстанцією, вони породжують­ся нею. Ідеальні системи становлять собою системи певних видів інформації. Семантична інформація закріп­люється в якійсь матеріальній субстанції, яка стає її но­сієм. Тут матеріальні елементи представляють не самих себе, а щось, що існує поза ними. Вони мають значення не стільки в силу своїх фізичних властивостей, скільки в силу приписаних їм властивостей вказувати на щось.

Структура мови

Закритою є система, яка складається зі строго ви­значеної кількості одиниць, і цей кількісний склад є не­змінним. Відкритою є система з непостійним, змінним числом елементів. Мова є відкритою системою, оскіль­ки вона поповнюється новими елементами, що забезпе­чує їй здатність завжди бути комунікативно придатною в різні періоди історичного й економічного розвитку на­роду — носія мови. Мова не існує ізольовано від сус­пільства, а розвивається водночас із суспільством і мисленням. Цим мовна система різниться від біологіч­них, кібернетичних та ін. Вона відкрита для мислення. Говорячи про відкритість мовної системи, не слід забува­ти, що фонологічна, граматична і лексико-семантична системи мають неоднаковий характер відкритості. Якщо фонологічна система має закритий характер (українсь­ка мова після XII ст. не поповнилася жодною фонемою, як і не втратила хоча б однієї фонеми), морфологічна система належить до мал овід критих, то лексико-семан­тична система є найбільш відкритою (щодня мова по­повнюється новими словами, а також час від часу втра­чає застарілі функціонально непридатні слова).

З відкритістю пов'язана така властивість мовної системи, як динамічність₉ яка виражається в постій­ній зміні, постійному розвитку мови, пристосуванні до умов існування. У динамізмі й відкритості мовної сис­теми виявляється її потенційність, яка полягає не тіль­ки в тому, що в мові є, але й у тім, що в ній можливе. Якщо б мова вичерпала всі свої можливості, вона пе­рестала б задовольняти суспільство, не могла б вирази­ти нові явища, перестала б бути засобом спілкування. Дехто з мовознавців навіть уважає, що мова має здат­ність до саморегулювання.

Гетерогенність мови полягає в тому, що вона складається з неоднорідних одиниць, які розпадаються на підсистеми й утворюють структуру.

Отже, мова є відкритою динамічною гетерогенною матеріальною функціональною системою.