Главная | Обратная связь

Фонологічна система мови

Передумови фонології

Найнижчим рівнем мовної структури, як уже за­значалося, є фонологічний. Основною одиницею фоно­логічного рівня є фонема.

Поняття фонеми обґрунтував І. О. Бодуен де Курте-не. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимось чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті люди­ни він назвав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні «мовний звук». Вважають, що його ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 р., а потім використовував Ф. де Соссюр. У Сос-сюра цей термін запозичив Бодуен де Куртене, надавши йому нового змісту. Він, зокрема, акцентуючи на не­збігу фізичних і функціональних властивостей звука, чітко протиставляє звук як «минуще фізично-акус­тичне явище» і фонему як стійке уявлення про звук, «психічний еквівалент звука» [Бодузн де Куртенз 1963а: 351]. Отже, Бодуен де Куртене розглядав фоне­му не як носія певного смислу, а скоріше як організа­ційний центр, навколо якого групуються в нашій сві­домості звуки мовлення, що виконують у мові тотожні функції.

Учень Бодуена де Куртене Л. В. Щерба розвинув і суттєво збагатив теорію фонеми. Психічний підхід до фонеми він об'єднав з функціональним. Смислороз-різнювальна роль фонеми виходить на передній план: «Фонемою називається найкоротше спільне фонетич­не уявлення даної мови, здатне асоціюватися зі смис­ловими уявленнями і диференціювати слова» [Щерба 1971: 121]. У своїй праці «Фонетика французької мови» (1937) він пише: «У живому мовленні вимовля­ється значно більша, ніж ми це звичайно думаємо, кількість різноманітних звуків, які в кожній мові об'єднуються в порівняно невелике число звукових типів, здатних диференціювати слова та їх форми, тобто служити цілям людського спілкування. Ці зву­кові типи мають на увазі, коли говорять про окремі звуки мови. Ми будемо називати їх фонемами. Різні звуки, які реально вимовляють, є тим конкретним, у якому реалізується загальне (фонема), будемо назива­ти відтінками фонем» [Щерба 1974: 132].

Праці Бодуена де Куртене і Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вва-

Теорія мови

жають М. С. Трубецького. У ґрунтовній новаторській праці «Основи фонології» (вийшла в 1939 р. в Пра­зі німецькою мовою, а російською мовою в Москві в 1960 р.) він виклав свою теорію фонем. Зі структур­но-семантичного і функціонального підходів автор дав визначення таких важливих фонологічних по­нять, як фонема, фонологічна опозиція, диференційна ознака, встановив три класи фонологічних ознак (во-калічні, консонантні, просодичні), увів поняття нейт­ралізації, архіфонеми (абстрактна одиниця, яка об'єд­нує фонеми, що нейтралізуються, наприклад, <д/т> і <а/о>), розробив детальну класифікацію фонологіч­них опозицій.

Трубецькому належить уведення терміна фоноло­гія і виокремлення фонології в окрему науку, яка ви­вчає структурні й функціональні закономірності звуко­вої будови мови. Фонологія відрізняється від фонети­ки, що вивчає звучне мовлення в його фізичному, акустико-артикуляційному аспекті. Фонологію ще на­зивають функціональною фонетикою.

У фонології розрізняють два рівні — сегментний і суперсегментний (просодичний). Сегментний рівень складається з одиниць, які виділяються на основі сег­ментації. Суперсегментний рівень складається з оди­ниць, які виділяються відносно сегментних одиниць (просодія складу, слова, фрази). Основною одиницею сегментного рівня більшості мов світу є фонема_у в дея­ких мовах Південно-Східної Азії — силабема.

Поняття фонеми

Слова різняться між собою звучанням. Для того щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і про­тиставити. Протиставлення, або опозиція, — основне поняття фонології. Опозиції бувають релевантні, тоб­то такі, які служать для розрізнення значеннєвих оди­ниць, і нерелевантні — які не служать для розріз­нення значеннєвих одиниць мови. Наприклад, опо­зиція <а>, <и>, <у> у словах дам — дим — дум є релевантною, бо саме цими протиставленими одини­цями різняться наведені слова і відповідно їхні значення. Опозиція [у] — [г] в російській мові є не-релевантною, бо не впливає на розрізнення смислів: [уол] — [гол].

Фонологічна система мови

Фонема (від грец. рііопета *звук, голос») — мінімальна одиниця звукової будови мови_г яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць — морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них — і для розпізнан­ня та розрізнення слів.

Опозиція приголосних на початку таких слів, як біг — ліг — ніг — ріг — фіг (у фонетичній транскрипції [б'іг] — [л'іг] — [н'іг] — [р'іг] — [ф'іг]) засвідчує наяв­ність в українській мові фонем <б'>, <л'>, <н'>, <р'>, <ф'>, а протиставлення голосних у словах рос. стол [стол] — стал [стал] — стул [стул], англ. Ьеі [Ьеї] «би­тися об заклад» — Ьиі [Ьлі] «але» — Ьіі \ЬЩ «кусок» — Ьеаі [Ьі:і] «бити», «удар» — Ьоидкі [Ьо:1] «разі від Ьиу «купувати» — Ьаі [Ьаеі] «кажан» — Ьооі [Ьи:і] «чере­вик» засвідчує наявність у російській мові фонем <о>, <а>, <у>, а в англійській — <е>, <л>, <і>, <і:>, <о:>, <ае>, <и:>.

Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й роз­різнення морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну функції фонем. Конс­титутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна — з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (роз­пізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'яза­ні відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної — відношенням опозиції. Дехто сигніфікативну функцію поділяє на смислорозрізнювальну і форморозрізнюваль-ну. Але таке розмежування не має принципового зна­чення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.

Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фо­нем. Делімітативна (розмежувальна) функція пов'я­зана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали). Це є можливим завдяки наяв­ним обмеженням на появу певних елементів у мовлен­нєвому ланцюжку. Так, зокрема, в чеській мові наголос завжди є сигналом початку слова; [г|] в англійській — сигналізує про відсутність перед цією фонемою мор­фемної (словесної) межі; в японській — алофон [д] можливий тільки на початку слова і тим самим вказує на межу слова, а в інших позиціях фонема <д> реалі­зується в алофоні [ті].

Теорія мови

Кульмінативна функція полягає в забезпеченості цілісності та виділеності слова, що досягається завдя­ки наголосу і сингармонізмові.