Проміжні рівні мови
нема є узагальненням найменшої сегментної одиниці мови, а морфонема не є особливою сегментною одиницею, а тією самою фонемою, тільки розглянутою під іншим кутом зору. Очевидно, це стало причиною того, що деякі мовознавці заперечують існування такої одиниці загалом. Так, скажімо, О. О. Реформатський уважав поняття морфонеми фікцією. На його погляд, те, що називають морфонемою, власне є фонемою, розглянутою у складі морфеми. Фонологія і морфонологія вивчають одну й ту саму сегментну одиницю. Як стверджує С. В. Семчинський, вони мають один об'єкт дослідження, але різний предмет вивчення [Семчинський 1996: 188]. Предметом сучасної морфонології є вивчення функцій фонем у морфемах, дослідження спеціалізації фонологічних чергувань у різних ділянках граматики (у словозміні іменних частин мови чи дієслова, у словотворенні тощо); встановлення того, які групи фонем залучаються до чергування, в якій позиції слова (на початку, в середині чи в кінці) відбуваються чергування, якими вони є — історичними чи живими, продуктивними чи непродуктивними. Предмет вивчення морфонології є дуже перспективним, оскільки привертає увагу до нових проблем, передусім до проблеми фонетичного чергування як додаткового способу вираження певного граматичного значення. Функція морфонологічних явищ полягає в посиленні диференціації форм на морфологічному рівні. Наприклад: вузький — вужчий, низький — нижчий; показати — покажчик, пекти — піч; лука — на луці, берег — на березі, луг — луже, день — дня, вогонь — вогню; рухати — рушу, крутити — кручу, возити — вожу. Тут чергування фонем є допоміжним засобом вираження таких граматичних значень, як ступінь порівняння, частиномовне категоріальне значення (дія — предметність), відмінкові значення та значення особи. Наведені чергування не зумовлені фонетичним оточенням (хоча колись вони були фонетично зумовленими: виникли ще в доісторичний період як наслідок І та II палаталізацій і переходу передньоязикових приголосних у шиплячі перед [і]). Зумовлені фонологічним оточенням чергування не належать до морфонології. У сучасних мовах морфонологічні явища виявляються при зіставленні форм одного парадигматичного або словотвірного ряду: укр. сіль, солі, солі, сіль, сіллю, Теорія мови солі; водити, воджу, водиш; рос. хочу, хочешь, хочеш, хо-тим, хотите, хотят; нім. Байт — Байте, Напй — Напйе, Біаіі — Віаііег, Вогі — В'дгіег, Сиі — Сйіег, іга£еп — Іга£І, пеНтеп — пітті — пакт — £епоттеп, Ьаскеп — Ьаскі — Ьиск — §еЬаскеп; укр. село — сільський, веселий — весілля, страх — страшний — страшити, сон — сонний — снитися, жати — женці — жнець. Однак не всі типи чергувань, які виконують морфологічну функцію, відносять до морфонології. Так, зокрема, не існує єдиного погляду щодо тих чергувань, які представляють внутрішню флексію, як, наприклад, англ. ґооі «нога» — іееі «ноги», іооік «зуб» — іееік «зуби», нім. Уо£еІ «птах» — Уд§еІ «птахи», Вгийег «брат» — Вгийег «брати», Тоскіег «дочка» — Тдскіег «дочки». Одні вважають, що морфонологія вивчає всі типи чергувань із морфологічним навантаженням (ті, що служать єдиним засобом граматичного розрізнення форм, і ті, які функціонують разом з іншими граматичними засобами — суфіксами, закінченнями тощо), інші — лише ті, які є допоміжним засобом. Оскільки в останньому випадку чергування є основним і єдиним способом вираження граматичного значення числа, то, на думку прибічників другої точки зору, їх не можна віднести до морфонологічних явищ. Дискусійним залишається і питання про належність до морфонологічних засобів наголосу (у мовах із нефіксованим і рухомим наголосом нерідко зміна граматичної форми слова за допомогою афікса чи флексії супроводжується зміною наголосу): укр. земля— землі, молодий— молодь; рос. село — сельський, профессор — профессора тощо. Морфонологічні явища характерні не для всіх типів мов. Вони властиві тільки тим мовам, у яких морфеми мають варіанти і де це варіювання пов'язане з суто фонетичними причинами. Так, морфонологія не характерна для аглютинативних мов, у яких морфеми є незмінними, стабільними, і на їх стику не відбуваються фонетичні зміни. Морфонологія найбільш характерна для фузійних мов, у яких морфемні шви чітко не виявляються. Хоча термін морфонологія, на відміну від терміна морфонема, загальноприйнятий, деякі мовознавці не визнають проміжного статусу морфонології. Є. Кури-лович, наприклад, уважає, що майже всі проблеми морфонології належать до компетенції фонології, лише окремі — до морфології. На думку французького мо- ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|