Здавалка
Главная | Обратная связь

Соціальна зумовленість мовних явищ. Суспільний характер мовної норми



Соціальною є не тільки мова як система взаємо­пов'язаних і взаємозумовлених одиниць, що має чітку ієрархічну структуру, соціальним є й мовлення. Мов­лення — це передусім акт спілкування людей, тобто комунікативний акт, соціальний за своєю суттю. Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову й демон­струвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб пе­редати позамовну інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту.

Соціальна природа мовлення виявляється і в тому, що мовці намагаються дотримуватися наявних у сус­пільстві вимог щодо вимови, слововживання тощо. Зрештою, соціальна природа мовлення підтверджуєть­ся тим, що воно є частиною соціальної діяльності лю­дини і всього суспільства.

Будь-яка мова має конкретно-історичну соціальну норму.

Мовна норма — сукупність найбільш стійких, традиційних елемен­тів системи мови, історично відібраних і закріплених суспільною мовною практикою; сукупність колективних реалізацій мовної сис­теми, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлених ним як правильні, зразкові.

Теорія мови

Мовна норма існує в будь-якому колективі, оскільки в кожному колективі є свій мовний еталон, зразок, і лю­ди не є байдужими до того, як вони говорять. Таким еталоном чи «мовним ідеалом» (термін О. М. Пєшков-ського) можуть бути найрізноманітніші категорії: «як у школі», «як по радіо», «як усі», «як наші», «як пан Іван», «як доярка Дуся» тощо. Психологічно мовні нор­ми є обов'язковими для всіх членів колективу, при цьому такі норми можуть не збігатися з літературними. На­приклад, в одному з населених пунктів Львівщини, де порядковий числівник від семи звучить як семий, сіма, семе, предметом насмішки стала вимова цих числівни­ків жителями сусіднього села (сьомий, сьома, сьоме), хоч саме така вимова відповідає літературній нормі: усіх мешканців цього села стали обзивати сьомами (Пішов (пішла) сьома). Порушення традиційних для певної спільноти мовних норм може викликати психологічні труднощі, стати сигналом відокремлення від свого ко­лективу. Люди, яким доводиться спілкуватися у двох колективах із різною нормативною чи мовною орієнтаці­єю, змушені постійно «переключатися» з однієї мовної норми на іншу. Так, російська селянка розповідає: «Ф Куйбьішьіви я уьіварю «тибе», а домой приеду — «табе» і пояснює, що якщо в селі говорити «по-городс-кому «тибе» — «смиятца будуть» або скажуть: «Вьібра-жат ана». В одній із повістей Л. Жуховицького моло­дий журналіст запитує знайому жінку: «Ира, вьі где работаете?», але, побачивши її здивування (обоє ще ра­ніше зрозуміли, що психологічно вони «свої люди»), поспішає виправитися: «Старуха, тьі где ишачишь?» (приклади запозичено з [Общее язьшознание 1983: 38]).

Мовна норма характеризується трьома властивостями: вибірковістю, стійкістю (усталеністю) і обов'язковістю. Вибірковість виявляється в тому, що кожна мовна норма по-своєму реалізує можливості мови. Так, із двох варіантів напасть і напасть, новий і новий, екскурс і екскурс, експерт і експерт, донька і донька, глядач і глядач, виразник і виразник, будемо і будемо, феномен і феномен, вогкий і вогкий, ходжу і ходжу, зіставити і співставити, вчинок і поступок, пору­шити питання і підняти питання, заллє і залиє, убо­лівальник і болільник, захід і міроприємство, післяпла­та і накладна плата, на виплат і в розстрочку, перед­плата газет і підписка газет лише перший у кожному наведеному прикладі є нормативним.

Мова і суспільство

Стійкість (синоніми: усталеність, традиційність) — це збереження мовних традицій («так у Шевченка», «так говорять усі»), обмеження хитань і варіантів, по­силання на авторитетні джерела вживання.

Обов'язковість полягає в тому, що все визнане сус­пільством вважається правильним і його повинні до­тримуватися мовці.

Між нормою літературної мови і нормою нелітера-турних варіантів мови є відмінності. Літературні норми стійкіші та диференційованіші (тенденція до усунення нефункціональних варіантів, дублетів, їх стилістичне розмежування). Вони кодифіковані (викладені в слов­никах, підручниках, довідниках з культури мови). Час­то в лінгвістичній літературі під мовною нормою розу­міють лише норми літературної мови, що визначаються як стабільність форми мовних одиниць, яка ґрунтуєть­ся на авторитеті зразкової літератури і закріплена зако­нодавчими актами. Таким чином, мовна норма, особли­во літературна, є одночасно і власне лінгвістичною, і соціальною категорією. Соціальність норми виявляєть­ся як у відборі і фіксації мовних явищ, так і в оціню­ванні мовних фактів як нормативні чи ненормативні. Мовна норма як соціально-історична категорія входить до загальних норм і звичаїв суспільства.

Усталеність і обов'язковість літературної норми не заперечує диференційованого комплексу мовних засо­бів, їх варіативності та синонімічних способів виражен­ня. Це забезпечує функціонально-стилістичну дифе­ренціацію літературних мов.

Між літературною нормою і реальним вживанням мови можуть бути розходження, що залежить від ба­гатьох суспільних і мовних чинників (рівень розвит­ку літературної мови, соціальна структура суспільс­тва, особливості мовної ситуації тощо). Особливо ці розходження помітні між писемною й усною мовами. Так, наприклад, сильний розрив існує між писем­ним і усним варіантами чеської мови. Чеська літе­ратурна мова, розвиток якої був перерваний експан­сією в XVII—XVIII ст. німецької мови, відродилася наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на основі літератури XVI—XVII ст., що зумовило її книжний характер і значну віддаленість від розмовної мови (оЬеспа сеШпа), яка за походженням є інтердіалектом, що відрізняється від літературної мови помітними структурними особливостями на всіх рівнях. Цікавою

Теорія мови

є мовна ситуація в німецькомовних кантонах Швейца­рії. Тут німецьку літературну мову використовують лише вписемній реалізації. В усному спілкуванні ви­користовують, як правило, швейцарські говори німець­кої мови, оскільки німецька усна літературна мова сприймається як штучна, манірна.

Отже, мовна норма в усіх своїх різновидах має сус­пільний характер. Варіювання мовної норми поясню­ється не тільки і не стільки часовим чинником, скіль­ки соціальними умовами. Кожне суспільство (держава) кодифікує літературну норму і захищає її через школу та інші освітні й адміністративні інститути.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.