Здавалка
Главная | Обратная связь

Суспільний характер мовної норми



Соціальною є не тільки мова як системавзаємопов’язаних і взаємозумовлених одиниць, що має чіткуієрархічну структуру, соціальним є й мовлення.
Мовлення — це передусім акт спілкування людей, тобто комунікативний акт, соціальний за своєю суттю. Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову й демонструвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб передати позамовну інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту.
Мовна норма — сукупність найбільш стійких, традиційних елементів системи мови, історично відібраних і закріплених суспільною мовною практикою; сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлених ним як правильні, зразкові. Мовна норма існує в будь-якому колективі, оскільки в кожному колективі є свій мовний еталон, зразок, і люди не є байдужими до того, як вони говорять. Таким еталоном чи «мовним ідеалом» (термін О. М. Пєшков- ського) можуть бути найрізноманітніші категорії: «як у школі», «як по радіо», «як усі», «як наші»,

Мовна норма характеризується трьома властивостями: вибірковістю, стійкістю (усталеністю) і обов’язковістю.
Вибірковість виявляється в тому, що кожна мовна норма по-своєму реалізує можливості мови. Стійкість (синоніми: усталеність, традиційність) — це збереження мовних традицій Мовна норма як соціально-історична категорія входить до загальних норм і звичаїв суспільства. Отже, мовна норма в усіх своїх різновидах має суспільний характер

Мова і культураМова і культура взаємопов'язані. Загально­визнаним є твердження, що культурні процеси вплива­ють на мову, а мова на культуру. Культурою Зумовлена форма літературної мови, її зв'я­зок з народно-розмовною мовою./ Очевидним е вплив культури на стилістичну диференціацію мовних засобів (історія писемності, літератури, школи, народного сві­тогляду, різних суспільних ідеологічних течій тощо). Цей вплив не так помітний, як у лексичній системі, він прихований, але має значно глибший характер.

21.Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми. Мовна ситуація. Мовна політика.
Соціолінгвістика— наука, яка вивчає проблеми, пов’язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом
впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.
Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у загальному вигляді можна звести до таких питань: 1) як соціальний чинник впливає на функціонування мов;
2) як він відображається в мовній структурі; 3) як мови взаємодіють.
Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розділи: психолінгвістику, етнолінгвістику й інтерлінгвістику. На сучасному етапі розвитку мовознавства намітилась тенденція до виокремлення цих розділів у самостійні науки.
Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна політика.
Мовна ситуація — сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні іфункціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень.Іншими словами, це взаємовідношеннят використовуваних на певній території різних мов чи різних мовних варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні умови функціонування мови, сферу і середовище вживання мови, форми її існування.Мовну ситуацію описують за кількісними, якісними й оцінними критеріями.
До кількісних критеріїв належать:
а) кількість мов у певній мовній ситуації;
б) кількість мовців, що говорять певною мовою;
в) кількість комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова.
Якісними критеріями є:
а) характер мовних форм: різновиди однієї мови чи різні мови (одномовність і багатомовність);
б) структурно-генетичні відношення між мовами (споріднені і неспоріднені, морфологічний тип мови);
в) функціональна рівнозначність — нерівнозначність мов;
г) характер панівної мови (місцева чи іноземна).
Під оцінними критеріями розуміють внутрішню і зовнішню оцінку мов. Внутрішня оцінка — це оцінка споконвічними носіями мови її комунікативної придатності, естетичної престижності тощо, тобто ступінь прихильності мовців до рідної мови.

Зовнішняоцінка — це характеристика названих параметрів мови носіями інших мов. На основі цих критеріїв будується типологія мовних ситуацій. Усі мовні ситуації поділяють на прості (одномовні) і складні (багатомовні). При білінгвізмі дві мови співіснують у межах одного колективу, який користується двома мовами в різних комунікативних сферах залежно від соціальної ситуації та інших параметрів комунікативного акту. Крім двомовності, в сучасному світі непоодинокі випадки тримовності, рідше трапляється чотиримовність і навіть п’ятимовність. Залежно від того, як співвідносяться між собою функції окремих мов чи варіантів мови, розрізняють збалансовані і незбалансовані мовні ситуації. У разі збалансованої ситуації мови виконують однакові суспільні функції, а в незбалансованих мовних ситуаціях суспільні функції мов не збігаються.
Одним із конкретних випадків незбалансованого білінгвізму є диглосія. Диглосія — це одночасне існування в суспільстві двох мов або двох форм (варіантів) однієї мови з функціональним їх розподілом. Вибір мови диктує комунікативна ситуація, і він не залежить від етно-мовної належності мовців. На відміну від білінгвізму диглосія передбачає свідому оцінку мовцями певної мови за шкалою «високий —низький

Мовна політика — свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах її застосування; сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв’язання мовних проблем у соціумі, державі; сукупність політичних і адміністративних заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного спрямування.
Термін мовна політика має два значення:
1) мовна політика як сукупність заходів, спрямованих на певний мовний розвиток (уведення нових або збереження старих мовних норм, уніфікація і стандартизація літературних форм, реформи в галузі орфографії і пунктуації тощо);
2) мовна політика як частина національної політики певної держави (зміна чи збереження наявного функціонального розподілу мов у багатомовному суспільстві). Щодо другого значення в мовознавстві і політології вживають термін національно-мовна політика. Національно-мовна політика спирається на певне теоретичне й ідеологічне обґрунтування, на вироблені в суспільстві концепції з національного питання.
Держава впливає на мовну ситуацію через ідеологічні, законодавчі, адміністративні, фінансово-економічні важелі. Вона визначає соціальний статус і соціальні функції мов. Вплив мовної політики держав у всі епохи зводився до нав’язування скореним народам мови завойовників, до ігнорування прав на розвиток і функціонування мов національних меншин, до орієнтації країн, які звільнилися від колоніальної залежності, на мови колишніх метрополій. Не була винятком національно-мовна політика і в радянській імперії, де поступово звужувалися суспільні функції всіх національних мов унаслідок функціональної експансії російської мови. Отже, вплив суспільства на мову обмежується впливом на взаємовідношення мов у багатомовній державі і
впливом на нормативно-стилістичну систему мови, термінологію, графіку й орфографію. Суспільство не може вплинути на зміни структурних рівнів мови

 

22. Мова як явище що історично розвивається. Синхронія і діахронія. Зовнішні і внутрішні причини мовних змін.

Мова постійно змінюється. Історична змінність мови — її суттєва ознака, внутрішня властивість. Змінність мови забезпечує її відповідність змінним потребам комунікативної і пізнавальної діяльності людини. Однак людина за своє життя не помічає змін у мові. Як наголошував В. Гумбольдт, а пізніше О. О. Потебня та Г. Пауль, мова є діяльністю і продуктом цієї діяльності. Так було започатковано розрізнення статичного і динамічного аспектів мови. В. Гумбольдт, зокрема, розрізняв «вивчення мов у стані їхнього розвитку» і «вивчення організмів мов» . Згодом це розрізнення вилилося в соссюрівську дихотомію синхронії і діахронії.
Синхронія (від грец. зупспгопоз «одночасний») — стан мови в певний момент її розвитку; сукупність взаємопов’язаних і

взаємозумовлених елементів мови, які наявні й функціонують у певний умовно виділений період. Цей термін вживається і в іншому значенні: синхронія — це вивчення мови як системи в абстрагуванні від її змін і часового чинника.
Діахронія (від грец. біа «через» і спгопоз «час») — історичний розвиток мови, а також дослідження мови у процесі її історичного розвитку. Ф. де Соссюр протиставляв синхронію як вісь одночасовості і діахронію як вісь послідовності і вважав, що це протиставлення відповідає протиставленню статики і динаміки, системності і безсистемності. На його думку, є дві абсолютно різні лінгвістики —синхронічна і діахронічна.Статика мови — це лише окремий випадок її динаміки або, швидше, її кінематики» Як зазначав Бодуен де Куртене, діахронічне вивчення мови важливе і дуже потрібне для розуміння та пояснення кожного її синхронічного зрізу. До такої ж думки дійшли представники Празької лінгвістичної школи, а також А. Сеше, Е. Косеріу та ін.
На сучасному етапі загальновизнаним стало твердження, що синхронічний і діахронічний підходи до вивчення мови доповнюють і збагачують один одного, хоч трапляються випадки, коли неврахування діахронії, тобто один синхронічний аспект, є самодостатнім. Отже, кожна мова на будь-якому синхронічному зрізі — це єдність стійкого і змінного. Кожен стан мови є її динамічною рівновагою. Якщо б мова змінювалася швидко і в усіх ділянках одночасно, вона б стала комунікативно непридатною. Стійкість мови необхідна для того, щоб вона була зрозумілою мовцям, зберігала і передавала досвід попередніх поколінь, а змінність —щоб фіксувати і позначати нові явища зовнішнього і внутрішнього світу людини, тобто виражати нові думки. Немає сумніву, що всі мовні зміни здійснюються самими носіями мови. Однак вони не залежать від волі людей, а мають об’єктивни характер.
Переважна більшість мовних змін починається з варіювання. У мові на кожному історичному етапі поряд зі старими елементами існують їх нові варіанти, наприклад, укр. префікси од- і від-, форми корисний і корисний, ім’я й імення, Мовні зміни не відбуваються спонтанно, довільно. Вони завжди мають причину. Розрізняють зовнішні і внутрішніпричини мовного розвитку. До зовнішніхналежать ті імпульси, що надходять із зовнішнього середовища, а до внутрішніх — тенденції розвитку, які закладені в самій мові. Не всі вчені визнають паралельний вплив на мову зовнішніх і внутрішніх причин. Так, А. Мартіне, Є. Курилович та інші визнають тільки внутрішні, а А. Мейє, А. Соммерфельт, Б. Го- ловін — тільки зовнішні причини. Очевидно, не варто абсолютизувати якісь з них, хоч потрібно пам’ятати, що всі мовні зміни в підсумку визначаються суспільними
потребами.

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Найпотужнішими з них єрозвиток матеріальної і духовної культури, продуктивних сил, науки, техніки тощо. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов безпосередні й опосередковані; між спорідненими і неспорідненими мовами; з однобічним і обопільним впливом; маргінальні (на суміжних територіях) і внутрішньорегіональні (на одній і тій самій території); казуальні (випадкові) і
перманентні (постійні); природні (безпосереднє спілкування), штучні (навчання в школі) і змішані (природно-штучні).
Контактування мов може зумовити такі процеси: 1) запозичення лексики і фразеології. 2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови. 3) зміну наголосу. У латиській мові раніше наголос був нефіксований, вільний, не закріплений за певним складом слова. Під впливом фінно-угорських мов характер наголосу змінився4) зміни у граматичній будові мови. У всіх тюркських мовах є шість відмінків. У якутській мові, яка належить до тюркської сім’ї, їх дев’ять. Помітним є вплив мовних контактів на зміни в
синтаксисі. 5) зміни у словотворі. Поширеним явищем є запозичення суфіксів та префіксів. Запозичення— найпоширеніший результат взаємодії мов. Фонологічні запозичення менш поширені, ніж лексичні. Морфологія порівняно з іншими мовними рівнями, характеризується найвищим ступенем непроникності. Вважають, що контактування мов не збагачує, а спрощує морфологію. Синтаксис на відміну від морфології характеризується високим ступенем проникності. Саме в тому вбачають причину подібності синтаксичної структури речення в багатьох мовах світу. Мовні контакти — один із найсильніших зовнішніх
чинників розвитку мови. Тривале й інтенсивне контактування мов може призвести до асиміляції однієї з мов, тобто до її втрати, але втрачена мова не зникає безслідно. Сліди витісненої мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат.
Субстрат (термін Дж. Асколі) — мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди мови коріннихжителів у мові-переможниці чужинців; сліди витісненої місцевої мови.
Суперстрат (термін В. Вартбурга) — мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців у мові-переможниці корінних жителів. Сучасний стан будь-якої мови — це результат її довговічної історії, де різноманітні мовні впливи відбилися в ній у вигляді субстратних, суперстратних та адстратних нашарувань.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.