Главная | Обратная связь

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі 12 страница

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, ета­пами реалізації злочинного наміру і тому можуть бути тільки у злочинах, учинених з прямим умислом. Ступінь реалізації умислу відображається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим

¹ Докладніше про це див.: Тихий, В. П. Стадії вчинення злочину [Текст] : конспект лекцій / В. П. Тихий. - X., 1996.

Стадії злочину

більше реалізований умисел, тим більшою мірою вчинено злочин, тим більшу шкоду може заподіяти чи заподіює винний. Наприклад, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший, ніж тоді, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом закін­чення злочинного діяння. Воно може бути закінчено винним, але його вчинення може не вдатися і через це припинитися на попередніх стадіях (готування до злочину або замаху на злочин). Якщо злочин закінчений, він поглинає попередні етапи (стадії) його вчинення, вони не мають само­стійного значення і не впливають на його кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, коли злочин незакінчений з причин, які не залежали від волі винного. У цих випадках його діяння кваліфіку­ються відповідно як готування до злочину чи замах на злочин.

Стадії злочину як інститут кримінального права мають значення для застосування багатьох норм КК, зокрема про добровільну відмову від злочину, про наявність чи відсутність злочину, про момент учинен­ня злочинного посягання і чинності кримінального закону в часі, в тому числі його зворотної дії, про місце вчинення злочину і чинності кри­мінального закону в просторі, про співучасть у злочині, добровільну відмову співучасників, повторність та сукупність злочинів, про необ­хідну оборону, затримання особи, яка вчинила злочин, крайню необ­хідність, звільнення від кримінальної відповідальності, наприклад, при амністії, призначенні покарання тощо.

2. Види стадій злочину. КК визнає злочинними та караними три стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину (ст. 14 КК); 2) замах на злочин (ст. 15 КК) та 3) закінчений злочин (ч. 1 ст. 13 КК). Перші дві стадії — готування до злочину та замах на злочин — мають наймену­вання (назву) «незакінчений злочин» і є його видами (ч. 2 ст. 13 КК), їх ознаки передбачені відповідно у статтях 14 та 15 КК. Закінчені злочини сформульовані у диспозиціях статей Особливої частини КК.

§ 2. Закінчений злочин

1. Поняття закінченого злочину. Закінченим злочином визнаєть­ся діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого від­повідною статтею Особливої частини КК (ч. 1 ст. 13 КК).

Розділ XI

Стадії злочину

 

У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Це завершальна (остання, підсумкова) стадія вчинення злочину. Вона поглинає попередні стадії вчинення злочину і останні не мають значення для кваліфікації, якщо не створюють склад іншого злочину, оскільки всі стадії одного і того самого злочину мають єдиний (один і той самий) об'єкт посягання. У закінченому злочині винний повною мірою реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об'єктивну сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту. Момент закінчення злочину є різним залеж­но від конструкції складу злочину, опису ознак злочинного діяння в законі.

2. Момент закінчення злочинів із матеріальними, формальними та усіченими складами. За моментом закінчення злочини поділяють­ся на три види: злочини з матеріальним складом, злочини з формальним складом та злочини з усіченим складом.

Злочини з матеріальним складом — це такі злочини, для об'єктивної сторони яких КК потребує наявності як діяння (дії або бездіяльності), так і настання або створення небезпеки (загрози) заподіяння суспільно небезпечних наслідків. Тому злочин з матеріальним складом вважаєть­ся закінченим з моменту, коли настав зазначений у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок або небезпека його заподіяння. Наприклад, крадіжка, грабіж, знищення або пошко­дження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матері­альної) шкоди власності (статті 185, 186, 194 КК), вбивство — з мо­менту заподіяння смерті іншій людині (статті 115-119 КК), тілесні ушкодження — з моменту спричинення різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125, 128 КК), терористичний акт — з моменту створення небезпеки для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 258 КК).

У злочинах із матеріальними складами, якщо не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільно небезпечні наслідки, у тому числі наслідок у вигляді створення небезпеки (загрози) заподіяння певної шкоди, то може йтися про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на злочин) або ж про відсутність злочину.

Злочини з формальним складом — це такі злочини, для об'єктивної сторони яких КК вимагає наявності тільки діяння (дії чи бездіяльнос­ті). Тому злочин із формальним складом визнається закінченим з мо-

менту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно не­безпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328 КК) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Настання чи ненастання злочинних наслідків при вчиненні зло­чинів із формальним складом не впливає на факт наявності складу закінченого злочину, але має враховуватися при призначенні покаран­ня винному.

Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є закінченими також з моменту вчинення самого діяння. їх особливість полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, коли винний ще не виконав усіх дій для заподіяння шкоди об'єкту. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідаль­ність за замах на злочин, а іноді за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. Але тут створення умов (небезпеки) за­подіяння шкоди об'єкту кваліфікується як закінчений злочин. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з ме­тою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, розбій (ст. 187 КК) є закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном, а вимагання (ст. 189 КК) — з моменту, коли пред'явлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готування до злочину чи замах на злочин і розглядати стадію готування до зло­чину як замах на злочин, а замах на злочин — як закінчений злочин.

При вчиненні злочину з усіченим складом винна особа, як правило, не зупиняється на стадії юридично закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, які охоплюються цим же складом злочину, спрямовані на той самий об'єкт, заподіюють йому шкоду і тому не вимагають додаткової кваліфікації. Розбіжність між юридич­ним і фактичним закінченнями злочину має значення при вирішенні низки питань, зокрема про визнання своєчасності необхідної оборони, коли злочин юридично закінчено, а фактично посягання продовжуєть­ся, а також про можливість співучасті у злочині аж до завершення посягання на об'єкт, який перебуває під охороною закону, тощо. На­приклад, розбій (ст. 187 КК) є закінченим з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном. Пособництво ж розбою може бути вчине-

Розділ XI

Стадії злочину

 

но не тільки в процесі нападу, а й після нього для заволодіння май­ном.

Деякі особливості притаманні моменту закінчення триваючих і про­довжуваних злочинів. Триваючий злочин — це діяння (дія або бездіяль­ність), ознаки якого передбачено однією статтею або частиною статті КК і яке (це діяння) безперервно вчиняється (триває) протягом невизна-ченого часу. Тут має місце дія або бездіяльність, які пов'язані з наступ­ним тривалим невиконанням обов'язків, покладених на винного законом, під загрозою кримінального переслідування. Прикладом таких злочинів можуть бути: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), втеча з місць позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК), носіння, зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК), дезертирство (ст. 408 КК) та ін.

Триваючі злочини є закінченими з моменту припинення вчинення діяння або з моменту настання події, яка виключає його вчинення (на­приклад, добровільне виконання винним своїх обов'язків, з'явлення з повинною, затримання органами влади тощо).

Продовжуваний злочин — це діяння, ознаки якого передбачено од­нією статтею або частиною статті КК і яке складається з двох або більше тотожних злочинних дій, що мають єдиний злочинний намір (єдиний умисел та загальну мету) і утворюють у своїй сукупності єдиний злочин (ч. 2 ст. 32 КК) (наприклад, крадіжка майна частинами, в декілька прийомів).

Продовжуваний злочин є закінченим з моменту вчинення остан­нього злочинного діяння.

§ 3. Незакінчений злочин та його види

1. Поняття незакінченого злочину. Закінчений та незакінчений злочини — це суперечні поняття, тому з визначення закінченого зло­чину та вказівки ч. 2 ст. 13 КК на те, що незакінченим злочином є го­тування до злочину та замах на злочин (види незакінченого злочину), випливає, що незакінчений злочин — це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не містить усіх ознак складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, у зв 'язку

з тим, Щ° злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК). У літературі незакінчений злочин на­зивають і такими термінами, як попередня злочинна діяльність, неза­вершений злочин, невдала діяльність у вчиненні злочину тощо.

Саме найменування законодавцем готування до злочину та замаху на злочин незакінченими злочинами свідчить про те, що хоча вони і незакінчені, але є злочинами з усіма наслідками, що випливають з цього. Тобто поняттям злочину охоплюється не тільки закінчений злочин, а й незакінчений злочин як діяння суспільно небезпечне. При цьому згідно з ч. 2 ст. 14 КК готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Встановлення відповідальності за незакінчений злочин дає змогу припиняти злочинну діяльність на більш ранніх стадіях, стадії готу­вання до злочину чи діянь, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, і тим самим запобігти заподіянню шкоди охоронюваним кри­мінальним законом цінностям. Порівняно із закінченим злочином незакінчений злочин за характером учинених дій і моментом їх при­пинення має особливості та відмінності, а внаслідок цього й особли­вості відповідальності. До того ж добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині (статті 17,31 КК), бо тільки в цьому разі особа може ліквідувати (припинити) створену нею небез­пеку заподіяння шкоди об'єкту.

У незакінченому злочині умисел винного повністю не реалізовано, об'єктивну сторону не розвинуто, не виконано, шкоду об'єкту не за­подіяно.

Незакінчений злочин — це нездійснена можливість заподіяння шкоди об'єкту посягання, умисел на злочин не доводиться до кінця з причин, незалежних від волі винного. Злочинна діяльність припиня­ється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта. Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та зазначені у вироку суду. Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, можуть бути різноманітними, але в усіх випадках вони не залежать від волі винного і свідчать про те, чому йому не вдалося завершити злочин. Це, наприклад, недосвідченість, невміння, нерішучість, недостатня наполегливість (суб'єктивні при­чини) або опір потерпілого, затримання винного, втручання об'єктивно випадкових обставин, які не дозволили довести злочинний намір до

_

Розділ XI

Стадії злочину

 

кінця (об'єктивні причини). Якщо ж злочин не доведено до кінця з власної волі особи, то вона не підлягає кримінальній відповідальнос­ті внаслідок добровільної відмови від злочину (статті 17, 31 КК).

Незакінчений злочин може бути вчинено шляхом як активної по­ведінки — дією, так і пасивної — бездіяльністю. Спільним для них є те, що вони (ці діяння) спрямовані на вчинення закінченого злочину, заподіяння шкоди об'єкту і створюють для нього небезпеку.

З об'єктивної сторони при готуванні до злочину особа створює умови для його вчинення, а при замаху на злочин здійснює діяння, яке безпосередньо спрямоване на вчинення злочину.

Із суб'єктивної сторони незакінчений злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Тут завжди є певна мета, а саме — вчинення закінченого злочину. Якщо особа не бажає вчинення злочину, вона не може готуватися до нього і спробувати вчинити його. Відповідаль­ність за незакінчений злочин можлива тільки при умислі на вчинення певного конкретного злочину.

Якщо мотив та (або) мета є обов'язковими ознаками складу закін­ченого злочину, вони повинні бути і в незакінченому злочині. Якщо певні час, місце, спосіб дії також є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони мають бути щонайменше в меті особи, яка вчинила незакінчений злочин. Суб'єкт незакінченого злочину також повинен мати ознаки, обов'язкові для суб'єкта закінченого злочину.

Згідно з КК кримінальна відповідальність за незакінчений злочин настає за статтями 14 або 15 Загальної частини КК і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин (ст. 16 КК), а при призначенні покарання за незакінчений зло­чин суд, керуючись загальними засадами призначення покарання, об­ставинами, які пом'якшують або обтяжують покарання (статті 65-67 КК), враховує ступінь тяжкості вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведе­но до кінця (ст. 68 КК). Визначення ступеня тяжкості вчиненого особою діяння при незакінченому злочині таке саме, як і при закінченому. Інші обставини, а саме ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, характерні лише для незакінченого злочину і є додатковими критеріями визначення ступе­ня його суспільної небезпечності. Ступінь здійснення злочинного на­міру визначається стадією незакінченого злочину (готування до зло­чину чи замах на злочин), на якій злочин припинено, а так само про-

явом самої стадії — ступінь самого готування чи замаху (закінчений чи незакінчений замах).

При готуванні до злочину ступінь здійснення злочинного наміру вимагає з'ясування, якою мірою реально були створені умови для вчинення злочину, який ступінь його підготовки, наскільки реальними та вагомими були самі підготовчі дії, які обрані засоби тощо.

При замаху на злочин встановлення ступеня здійснення злочинно­го наміру дає можливість визначити вид замаху, ступінь близькості настання суспільно небезпечного наслідку, реально заподіяну шкоду таін.

За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (ч. 2 ст. 68 КК).

За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (ч. З ст. 68 КК).

2. Види незакінченого злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 13 КК ви­дами незакінченого злочину є готування до злочину та замах на зло­чин.

§ 4. Готування до злочину

1. Поняття готування до злочину. Частина 1 ст. 14 КК передбачає, Що готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинен­ня злочину. При цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

Готування до злочину є початковою стадією вчинення злочину, одним о видів незакінченого злочину. При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою складу злочину. З об'єктивної сторони готування до злочину може про­являтися у різноманітних діяннях, але спільним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення конкретного закінченого зло-

 

 

Розділ XI

Стадії злочину

 

чину. Проте він не доводиться до кінця, припиняється з причин, що не за­лежали від волі винного. Наприклад, останнього затримали органи влади чи інші обставини перешкодили завершити злочин.

Із суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з пря­мим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови з метою вчинення певного злочину і бажає створити такі умови. При цьому він має намір не обмежуватися тільки готуванням до злочину, яке може бути закінченим і незакінченим, а вчинити такі дії, які призведуть до закін­чення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел, зробити це, довести злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.

2. Види готування до злочину. Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готу­вання до злочину виявляється в таких формах: а) підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; в) підшукування співучасників; г) змова щодо вчинення злочину; д) усунення перешкод; є) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину — це будь-які дії щодо придбання, одержання, тимчасового запозичення, купівлі, по­шуку, винайдення тощо засобів чи знарядь для вчинення злочину. Спосіб підшукування засобів та знарядь учинення злочину може бути як зло­чинним, так і незлочинним. Під засобами вчинення злочину слід розу­міти предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення. Наприклад: підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування та ін.

Знаряддя вчинення злочину — це предмети, призначені для безпо­середнього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Зокрема, під знаряддям злочину щодо корисливих посягань на власність слід розу­міти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення чи приховування злочину. Транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовува­лися для безпосереднього вилучення майна чи заволодіння ним, а й тоді, коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

 

Автомобіль або інший транспортний засіб може визнаватися зна­ряддям викрадення майна, якщо він був одним із необхідних засобів учинення викрадення, коли значна кількість майна могла бути вилуче­на і переміщена тільки за його допомогою. Якщо при провадженні досудового слідства не визнано знаряддям злочину предмет, який ви­користано для досягнення злочинної мети, це питання вирішується судом у стадії віддання обвинуваченого до суду.

Засоби та знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені тільки для злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбив­ства) або також можуть використовуватись і для інших цілей (напри­клад, папір та фарби — для фальшування грошей і живопису).

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину — це будь-які дії щодо виготовлення або зміни предметів, унаслідок чого вони стають придатними, більш зручними або більш ефективними для відповідного застосування.

Підшукування співучасників — це будь-які дії щодо притягнення, залучення до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або пособника. Як готування до злочину кваліфікуються і невдалі підмова та пособництво, що мають місце в тих випадках, коли особа не сприймає, відкидає пропозицію підмовника чи пособника вчинити злочин. Наприклад, вона не дає згоду бути ви­конавцем убивства. У такій ситуації немає згоди на спільне вчинення злочину, тому немає і співучасті. Тут діяльність підмовника чи пособ­ника являє собою створення умов для вчинення злочину у вигляді підшукування співучасників.

Змова на вчинення злочину — це попередній зговір двох або більше осіб з метою спільного вчинення злочину.

Усунення перешкод — це ліквідація перешкод, позбавлення від пере­пон, які заважають учиненню злочину, здійсненню злочинного наміру.

Інше умисне створення умов для вчинення злочину — це найрізно­манітніші дії, що створюють можливість для вчинення злочину. На­приклад: підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховуван­ня викраденого, запобігання розкриттю запланованого злочину, бо вони роблять можливим його вчинення, тощо.

Підшукування або пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, Усунення перешкод — ці дії також охоплюються поняттям «створення Умов для вчинення злочину», бо є їх різновидами, але, враховуючи їх

Розділ XI

Стадії злочину

 

поширення, законодавець виділяє їх у самостійні види готування до злочину.

3. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу.

Готування до злочину слід відмежовувати від виявлення умислу. Під виявленням умислу розуміють прояв особою в той чи інший спосіб (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Від­повідно до ст. 11 КК злочином визнається передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), учинене суб'єктом злочину. Воно посягає на об'єкт, який перебуває під охоро­ною закону. Тому і початкова стадія вчинення злочину може бути про­явлена лише в суспільно небезпечній дії чи бездіяльності. При вияв­ленні умислу відсутні самі дія чи бездіяльність, тому виявлення умис­лу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством (ст. 129 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК), погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали (ст. 266 КК), погроза щодо працівника правоохоронного органу (ч. 1 ст. 345), щодо державного чи громадського діяча (ч. 1 ст. 346 КК), щодо захисника чи представника особи (ч. 1 ст. 398 КК), щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ч. 1 ст. 350 КК), щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ч. 1 ст. 377 КК), щодо начальника (ч. 1 ст. 405 КК), погроза вчинення на­паду на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також погроза викрадення або позбавлення волі цих осіб з метою впливу на характер їх діяльності або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень (ч. 2 ст. 444 КК). У цих випадках карається не сам умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза), навіть якщо у того, хто погрожує, і не було наміру в подальшому реалізувати по­грозу, бо тут заподіюється безпосередня шкода безпеці життя, здоров'ю, громадській безпеці, безпеці осіб, зазначених у законі, тощо.

§ 5. Замах на злочин

1. Поняття замаху на злочин.Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК за­махом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, пе-192

редбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не за­лежали від її волі.

Замах на злочин є проміжною стадією його вчинення, видом неза-кінченого злочину. Об'єктивні ознаки замаху на злочин такі: а) вчи­нення діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недо-ведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти таке діяння (дію або бездіяльність), що безпосередньо посягає на об'єкт, який перебуває під охороною закону, створює без­посередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут не створюються умови для вчинення злочину, а вже починається виконання об 'єктивної сторони злочину і найчастіше вчиняються діяння, передбачені дис­позицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнен­ня в житло з метою крадіжки майна, спроба запустити двигун з метою незаконного заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність об'єктивної сторони злочину. Вона не одержує свого повного розвитку, тобто пов­ною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, убивця не встиг завдати удару потер­пілому чи натиснути на курок; винному не вдалося створити злочинну організацію (ст. 255 КК), банду (ст. 257 КК), терористичну організацію (ч. 1 ст. 258³ КК), не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК), здійснити напад на об'єкт, на якому є пред­мети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК), виготувати зброю (ст. 263 КК), незаконно перевезти на повітряному судні вибухові або легкозаймисті речовини (ст. 269 КК) та ін.), або ж не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала, бо вбивця промахнувся чи завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — це невдала спроба посягання на об'єкт; діяння не заподіює шкоди або хоча і заподіює, але не в тому обсязі, на який був умисел у винного. Наприклад, якщо при викраденні чужого майна Умисел було спрямовано на вилучення майна в значних, великих або особливо великих розмірах і не було здійснене з причин, що не зале­жали від волі винного, скоєне необхідно кваліфікувати відповідно як замах на викрадення в значних, великих або особливо великих роз­мірах незалежно від кількості фактично викраденого.

⁷ Кримінальне право України 193

Замах на злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежали від волі винного, припиняється, переривається, не завершується всу­переч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведено до кінця з власної волі особи, кримінально караний замах на злочин відсутній унаслідок добровільної відмови (ст. 17 КК). Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані. У разі визнання підсудного винним у замаху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких зло­чин не було доведено до кінця.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.