 |
|
Війна Опору в Індокитаї (1946-1954). Женевські угоди
В роки Другої світової війни країни Французького Індокитаю - В'єтнам, Лаос, Камбоджа - були загарбані Японією. Після капітуляції Франції перед гітлерівською Німеччиною профашистський уряд маршала Петена погодився на японську окупацію Індокитаю за умови збереження там французької колоніальної адміністрації.
Японія встановила в країнах Індокитаю свій «новий порядок». Вона вивозила рис, кукурудзу, вугілля, апатити, залізну і марганцеву руду тощо. Були скорочені посівні площі під продовольчі культури і примусово введене вирощування бавовни і джуту, яких гостро потребувала японська промисловість. За рахунок різкого збільшення податків з населення утримувалась окупаційна армія. Звичайним явищем стали репресії проти мирних громадян, екзекуції, страти.
Народи В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі зробили свій внесок у боротьбу проти японських загарбників. Важливу роль у цій боротьбі відіграла Комуністична партія Індокитаю на чолі з Хо Ші Міном, яка виступала під патріотичними лозунгами. 2 вересня 1945 р. була проголошена Демократична Республіка В'єтнам, в якій встановився комуністичний режим.
Після закінчення Другої світової війни Франція прагнула відновити колоніальні порядки в країнах Індокитаю. Вона ввела війська в Лаос і Камбоджу, окупувала південь В'єтнаму. Робилися спроби відвовити в повному обсязі діяльність колоніальної адміністрації. Патріотичні сили В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі піднялися на боротьбу за національну незалежність.
В 1945-1946 рр. комуністичний уряд ДРВ, королівські уряди Лаосу і Камбоджі вели складні переговори з Францією, добиваючись визнання суверенітету своїх країн. Особливу активність виявив король Камбоджі Нородом Сіанук (1941-1955), який
кілька разів особисто їздив у / Париж, зустрічався з французь- / ким президентом, з політиками різних рангів і поглядів. Спо- і чатку Франція зробила певні, поступки. В березні 1946 р. вона підписала з ДРВ попередню угоду, яка ще підлягала ратифікації. Франція визнавала незалежність ДРВ у рамках Французького Союзу. ДРВ одержала право мати свій парламент, уряд, армію, фінанси. Питання про статус Південного В'єтнаму, окупованого Францією, мав вирішити всенародний референдум, результати якого Франція зобов'язувалась визнати. ДРВ погоджувалась прийняти фран-
"'v""- ' цузькі війська терміном на п'ять років у кількості 15 тис.
чол., які розміщувались не лише на півдні, але й на півночі В'єтнаму. Представники Лаосу і Камбоджі також одержали обнадійливі обіцянки.
Проте незабаром політична ситуація у Франції змінилась.
Велика буржуазія вимагала від уряду більш жорсткого курсу і збереження колоній. Франція порушила попередні зобов'язання. У грудні 1946 р. вона розв'язала колоніальну війну в Індокитаї, яка дістала назву війна Опору (1946-1954). Народи Індокитаю вели її спільно. Справедливу боротьбу у В'єтнамі очолювала Ліга незалежності В'єтнаму (В'етмінь), у Лаосі - Фронт визволення Лаосу (Нео Лао Ітсала), у Камбоджі - Єдиний національний фронт Камбоджі (Кхмер Іссарак). Пізніше був організований Єдиний національно-визвольний фронт (1951) для спільних дій.
У важко доступних районах створювались визволені райони
й опорні бази патріотів. Їх основною тактикою була партизанська. Бої набули затяжного характеру, французькі війська, проводячи операції в джунглях, несли значні втрати. В лютому 1949 р., прагнучи надати своїм діям видимість законності, Франція створила маріонеткову Державу В'єтнам, очолювану імператором Бао Даєм, від імені якого подавались тепер ті чи інші, рішення. В'єтнам оголошувався привілейованою сферою вкладення французьких капіталів.
1949 р. став переломним у війні Опору. Після виникнення,^
КНР змінилось співвідношення сил у регіоні, комуністи;
П я
Індокитаю одержали вагому підтримку. До ситуації в цій частині світу все більшу зацікавленість стали проявляти великі держави, виходячи зі своїх інтересів. У січні 1950 р. ДРВ була визнана СРСР та іншими прорадянськими державами, в лютому 1950 р. баодаевський режим визнали СІЛА і Англія. З 1951 р. патріотичні сили спільними зусиллями перейшли в наступ. Намагаючись закріпитись у більш розвиненому В'єтнамі, Франція вимушено визнала незалежність Лаосу і Камбоджі (1953). В 1954 р. французькі війська були наголову розбиті біля в'єтнамського міста Д'єнб'енфу. Військовий, політичний і моральний крах колоніальної політики в Індокитаї, героїчна боротьба за незалежність його народів примусили Францію визнати свою поразку. За період війни вона втратила в Індокитаї 460 тис. чол.
З 26 квітня по,21 липня 1954 р. в Женеві відбувались переговори міністрів закордонних справ Франції, Великобританії, СІЛА, СРСР і КНР щодо Індокитаю, які закінчились підписанням відповідних документів. Делегація СІЛА не поставила свій підпис під Женевськими угодами, а лише заявила, що в цілому їх підтримує. Бойові дії у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі припинялись, французькі війська виводились. Створювалась міжнародна комісія з представників Канади, Індії і Польщі по спостереженню і контролю за припиненням стану війни. Передбачалось, що ДРВ, Держава В'єтнам, Лаос і Камбоджа не будуть входити ні в які військові союзи, на їхній території не буде іноземних військових баз. В заключній декларації учасники наради зобов'язались поважати суверенітет В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі і не втручатись у їхні внутрішні справи. В 1955 р. в Лаосі і Камбоджі намічалось провести вільні вибори. У В'єтнамі встановлювалась тимчасова демаркаційна лінія по 17-й паралелі. В 1956 р. передбачалось провести загальні вибори в обох частинах і відновити територіальну цілісність В'єтнаму на демократичній основі.
Женевські угоди стали важливим кроком на шляху ослаблення міжнародної напруженості. Вони відкривали для країн Індокитаю можливість самостійно вирішити свою долю, побудувати свої суверенні національні держави. Ці перспективи не були реалізовані внаслідок втручання у внутрішні справи В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі великих держав - СРСР і СІЛА. Їх суперництво на міжнародній ареаі та ідеологічна експансія виявились у підтримці антагоністичних сил і призвели до затяжного збройного конфлікту в Південно-Східній Азії.