 |
|
Санкт-Петербурзьний університет
У грудні 1783 р. У Санкт-Петербурзі було засновано Головне народне училище і при ньому Вчительська семінарія. Саме від Учительскої семінарії веде свій початок Санкт- Петербурзький університет. Перший набір складав 150 осіб, які закінчили духовні училища.
Всі навчальні предмети в Учительскій семінарії підрозділялися на фізико-математичні та історичні науки, до останньої відносилась також і природна історія. Упродовж 18 років Вчительська семінарія займалася підготовкою вихователів, а в 1803 р. Її було перетворено у гімназію. 16 квітня 1804 р. Учительську семінарію було перейменовано у Педагогічний інститут, в якому було утворено 10 кафедр, викладання здійснювалося професіоналами-професорами, в тому числі і запрошеними з-за кордону. 12 кращих студентів першого випуску було відправлено за кордон для підвищення їхньої кваліфікації.
У 1806 р. професор природної історії А. М. Теряєв звернувся до конференції Педагогічного інституту з проханням розділити курс природної історії на три самостійних курси – мінералогії, ботаніки та зоології. У такому вигляді інститут проіснував до 1816 р., коли було прийнято статут, згідно з яким його було перейменовано у Головний педагогічний інститут. До цього навчального закладу входило три факультети: філософський і юридичний, фізичний і математичний, історичний і словесних наук. Викладання здійснювалося 21 кафедрою. Перший курс на початку 1817 р. Зібрав 100 студентів (майже усі вони були випускниками духовних училищ), які закінчили навчання в 1823 р. Уже як студенти університету, тому що V, лютого 1819 р. Було видано наказ про перетворення Головного педагогічного інституту в Санкт-Петербурзький університет. Як і Головний педагогічний інститут, університет мав три факультети. Першим ректором університету був професор М. А. Балуг'янський, один із учасників комісії Сперанського з упорядкування Зведення законів Російської Імперії.
Зі сказаного вище випливає, що університети мають давню і багату подіями історію. І хоча за віком вони істотно поступаються найстаршим університетським центрам Європи і Латинської Америки, їх традиції освячені довгим розвитком, цілеспрямованими зусиллями, самовідданою працею багатьох поколінь.
В останні роки кількість вищих навчальних закладів, названих університетами, невпинно зростає. Переважно, це не нові, щойно відкриті внз, а старі (іноді дуже старі) навчальні заклади, які поспішно перетворені в університети. Втім, як правило, таке перетворення не можна назвати необґрунтованим: мова йде про інститути, які мають широкий і багатогранний профіль підготовки спеціалістів, накопичили величезний досвід педагогічної (а часто і наукової) діяльності та об'єднали у своїх стінах колектив висококваліфікованих викладачів. Цей процес загалом відповідає стрімкому зростанню університетських центрів, починаючи з XIII ст., який проходив у Європі, а з XIX ст. – і у Сполучених Штатах Америки.
Бурхливе зростання кількості університетів у світі, яке ознаменувало кінець XX ст., не є випадковим. Цей процес було закладено ще два з половиною століття тому (і навіть раніше) видатними просвітителями і далекоглядними політиками.