Здавалка
Главная | Обратная связь

У що вірить людство, починаючи з 1945 р.



У середині XX століття в серці Європи німці протягом трьох років (з осені 1941 р. по осінь 1944 р.) таємно від усього світу вбили від 5 до 6 млн. жидівських чоловіків, жінок і дітей. В основі такого знищення цілого народу лежав диявольський, ретельно продуманий націонал-соціалістським (НС) урядом план. Більша частина жертв, на думку різних істориків, – від 2 до 5 і більше мільйонів - була знищена невідомим до того часу способом, а саме в газових камерах (ГК) і в автомобілях за допомогою вихлопних газів.

Масові вбивстві відбувалися в шести розташованих на території Польщі таборах смерті: в Освенцімі, Майданеку, Бельжеці, Собіборі, Треблінці та Хелмно. В останньому з названих таборів як знаряддя вбивства використовувалися газові автомобілі, у п'яти інших - стаціонарні ГК.

Освенцім і Майданек були комбінованими - трудовими та винищувальними - таборами. Придатні до роботи жиди відбиралися тут для примусової праці, а непрацездатні негайно, без реєстрації відправлялися до ГК.

Що стосується Треблінки, Собібору, Бельжеця та Хелмно, то вони були цілковитими фабриками смерті, де, за винятком жменьки жидів, що обслуговували табір, всіх їх без зволікання, не реєструючи, знищували за допомогою газу. Трупи вбитих спалювали вщент - якихось у крематоріях, інших на відкритому повітрі. Крім зазначеної кількості, німці знищили також у СРСР від 1 до 2 млн. жидів за допомогою газових автомобілів і розстрілів. Вбивства там робили спеціальні війська, що складалися з одних душогубів, - так звані "айнзатцкоманди".

Доцільно також врахувати півмільйона, чи не більше, жидів, що померли в гетто та робочих таборах від поганого поводження, хвороб, недоїдання. Вони хоча й входять до загального числа 6 млн., але їхня смерть не була результатом цілеспрямованої політики знищення. Їх не можна назвати прямими жертвами "голокосту", але для простоти їх зараховують до таких.

З моральної точки зору "голокост" – що більш ніж півстоліття втлумачують ЗМІ всього світу - не може бути зіставлений із жодним злодіянням минулого. Німці пішли на "голокост" не тому, що жиди являли для них якусь реальну або потенційну небезпеку, а тільки тому, що жиди були жидами. Отже, через суто расову ненависть німці, як проголошує обвинувачення, винищили цілий народ. Через расову ненависть вони вбивали не тільки дієздатних чоловіків, але й літніх людей, жінок, дітей, а навіть малят. Тільки тому, що вони називалися жидами.

"Голокост" як релігія

Клод Ланцман, постановник 9-годинного фільму "Шоа", в одній з його сцен, де "очевидці" описують процес знищення в таборах смерті, наводить висловлення, яке не потребує коментарів: "Якщо Освенцім - це не просто жах історії, якщо він не підпадає під визначення "банальності зла", то в такому випадку він підриває самі основи християнства. Христос - син Божий, що дійшов до кінця людських можливостей, коли він перетерпів жахливі страждання. ... Тож якщо Освенцім - правда, тоді, виходить, існують людські страждання, взагалі не порівнянні із стражданнями Христа. ...У такому випадку Христос є неправдою, і не від нього прийде порятунок... Тому що Освенцім незрівнянно екстремальніший, ніж Апокаліпсис та породжує незрівнянно більший жах, ніж те, що Іоанн розповідає в Апокаліпсисі. Тому що Апокаліпсис підданий опису і навіть сильно нагадує голлівудські шоу, спектакль, тоді як Освенцім невимовний і неуявний, а значить книга Апокаліпсис - неправда, а з нею і Євангеліє. Освенцім є спростуванням Христа".

Отже, зрозуміліше не скажеш про те що "голокост" навіки став релігією для багатьох жидів. У Бога, мабуть, вірять два жиди із трьох, у ГК - 99,9%. І якби ця похмура релігія обмежувалася лише жидами, це була б їх сугубо особиста справа. Але з деякого часу вкрай фатально вже здійснюються неприховані спроби нав'язати її нежидам.

"Якщо Освенцім - це правда", тож порятунок надходить не від Христа - так вважає Ланцман. Але від кого ж? Цілком очевидно: від юдейства, яке стало завдяки Освенціму колективним месією! Протиполюсом до такого месії виступає "НС-режим з його фабриками смерті" - втілення абсолютного зла.

До вжитку такої релігії - псевдорелігії - включені зростаючим числом пам'ятні місця "голокосту". А сумніви у "голокості", і, навіть, будь-яке його наукове дослідження тим часом у багатьох державах почали переслідувати за законом. Нині на "вільному Заході" можна безкарно сумніватися в існуванні Бога, а в ГК – не можна. Так замкнулось коло. Чому ж майже всі вірять у "голокост"?

Поза сумнівом, в офіційну версію "голокосту" вірить переважна більшість, принаймні, жителів Заходу, і відбувається це через цілком виправдану причину. По-перше, важко уявити собі, щоб усі ЗМІ протягом півстоліття поширювали історію, невірну навіть у загальних рисах. У те, що число жертв ГК може бути перебільшеним, - у таке ще може повірити довірливий середній обиватель, але те, що вся історія із ГК є обманом, - така думка уявляється йому від самого початку неприпустимою. На ній всерйоз навіть затримуватися не можна. І тут ще варто сказати про три моменти, які, як багато кому здається, офіційну версію "голокосту" роблять незаперечною.

1. Чимале зникнення жидів із багатьох місць їх колишнього компактного проживання, що перебували під час війни під німецьким контролем: насамперед із Польщі, де до початку 30-х років, як визнано, проживало понад 3 млн. жидів, а тепер, відповідно до офіційної статистики, - тільки кілька десятків тисяч. Де тепер ці жиди, якщо їх не винищили? - так ставиться питання.

Ближче до кінця наших досліджень ми розглянемо демографічні аспекти зазначеного питання, а доти обмежимося тільки одним контраргументом.
В областях на схід від Одеру та Нейсе наприкінці Другої світової війни проживало близько 16 млн. німців. Тепер їх там залишилося від 1 до 2 млн. Чи означає це, що інші східні німці були винищені? Ні, хоча чимало їх і загинуло під час виселення. Більшості все-таки вдалося податися на Захід і вижити. Відповідно, й велика кількість жидів, що зникли з Польщі не є доказом того, що вони були винищені. Адже вони могли звідти й евакуюватися, втекти. Чи було таке, й у яких масштабах? Це питання, як вже говорилися, ми розглянемо пізніше.

2. Нібито існує незліченна кількість свідків. Не обізнані в цьому питанні переконано виголошують: "Можливо окремі свідки й брешуть або перебільшують жахи "голокосту", але щоб брехали всі? Неймовірно!" Аргумент цей заснований на чистому непорозумінні. Існує набагато менше свідків знищення жидів у ГК - а в цьому полягає головне питання про "голокост" - ніж багато хто собі уявляє. Хто почне читати визнану зразковою літературу про "голокост", той незабаром виявить, що всюди у ній фігурує та сама жменька свідків: Герштейн, Хесс, Броуд, Врба, Мюллер, Бендель, Файнцільберг, Драгон, Ньїзлі та ще кілька людей. І якщо врахувати, що судового або документованого доказу вбивств у ГК не існує, - а ми покажемо це самим докладним чином, то виходить, що вся історія "голокосту" спирається на свідчення менше двох десятків головних свідків. Інші "незліченні свідки" навіть не стверджують, що вони очевидці; вони чули про ГК від других і третіх осіб.

3. Фотографії та кінофільми. Безперечним є лише єдине: існування справжніх фотознімків мертвих і живих кістяків у німецьких КТ, що зроблені після їхнього звільнення військами союзників. Але доказом систематичного знищення жидів вони аж ніяк не слугують, оскільки навіть за офіційною точкою зору істориків, ці померлі та умираючі стали жертвами широко поширених в останні місяці війни епідемій - коли все занурилося в хаос.

Утім, безперечним є й інше - поряд зі справжніми існують грубі підробки (фотомонтажі; картини, вдавані за фотографії тощо), що завзято розповсюджуються десятиліттями. Велика заслуга в їхньому викритті належить Удо Валенді. Усі такого роду підробки не говорять ні за, ні проти "голокосту", але вони будять у нас недовіру. Ну, навіщо, питається, вдаватися до такого примітивного шахрайства, якщо існує маса незаперечних доказів існування ГК і знищення жидів?

Аргумент: я сам бачив це в кіно, по телебаченню! - здатний справити враження тільки на зовсім просту, довірливу душу. Всі фільми про знищення жидів - "Голокост", "Шоа", "Список Шиндлера" - зроблені через багато років після закінчення війни і тому, природно, не мають ніякої доказової сили. Зовсім не випадково такий витвір, як "Список Шиндлера", знятий на чорно-білу плівку. У такий спосіб намагаються створити в неосвіченого глядача враження, нібито це - документальний фільм.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.