Главная | Обратная связь

IV. Що відбувалося насправді?

Перш ніж ми звернемося до доказовості "голокосту", під яким, повторюємо, розуміється цілеспрямоване масове знищення жидів за допомогою газу, - необхідно загалом описати те, що безперечно відбувалося з жидами у Третьому Рейху.

Жидівська політика НС Робочої партії Німеччини була з самого початку спрямована на те, щоб постійно зменшувати вплив жидів у Німеччині, а більшу їхню частину примушувати до виїзду із країни. Першій меті слугувала ціла низка постанов і законів, що приймалися починаючи з 1933 р., і які, за допомогою високих квот, обмежували кількість жидів у середовищі адвокатів, лікарів тощо, а також звужували господарські й політичні права жидів. Принаймні, до 1938 р. процес цей ішов без застосування насильства; до "кришталевої ночі" жоден жид не був відправлений у табір за те, що він жид. Він міг потрапити туди лише у випадку, якщо виявлявся військово-політичним супротивником режиму НС, або вчинив карний злочин.

Щоб запустити механізм жидівської еміграції, НС тісно співпрацювали із сіоністськими організаціями, зацікавленими у виїзді якомога більшого числа жидів до Палестини. Ця спільна націонал-соціалістична-сіоністська робота документована у всіх своїх частинах і опублікована багатьма авторами. Її, наскільки нам відомо, ніхто не заперечує.

Англійці перешкоджали переселенню жидів у Палестину, і тому все просувалося дуже повільно; багато хто з німецьких жидів обирали інші країни для переселення, найчастіше – США. Хоча й там на шляху жидівської еміграції постійно зводилися перешкоди.

До 1941 р. переважна більшість німецьких та австрійських жидів виявилася у вигнанні. Цього ж року почалася депортація жидів до робочих таборів і гетто. Підставами для цього стали: по-перше, брак німецької робочої сили - через те що більшість чоловіків були відправлені на фронт; по-друге, жиди, безперечно, почали являти собою загрозу для нацистської держави.

Жид Арно Люстігер, борець тодішнього Опору, що пережив багато таборів, із гордістю повідомляє, що у Франції 15% операцій, проведених Опором, припадає на частку жидів. Жиди тоді становили менш 1% від населення Франції. Комуністична сіоністська організація "Червона капела", яка завдала величезних збитків німецькій армії, в основному складалася із жидів.

Варто зазначити, що в інших країнах підозрілі національні меншості інтернувалися за незрівнянно меншими підставами. Зокрема, у США налічувалося чимало японців, яких, хоча вони й мали американський паспорт, заґратували у таборах. При цьому, як визнав пізніше Рональд Рейган, не було зареєстровано жодного випадку шпигунства або диверсій з боку американських японців.

У країнах, захоплених Німеччиною, жиди страждали від депортації далеко не рівною мірою. Особливо жорстко обійшлися з ними в Голландії, звідки їх було вивезено біля двох третин. Із Франції ж, навпаки - як свідчить Серж Кларсфельд, був депортований 75.721 жид, що відповідало приблизно 20% жидівського населення Франції; але й з того числа багато хто був депортований не через віру і расову приналежність, а з-за участі в Опорі або через порушення різних приписів та законів. У таких випадках почасти депортували й нежидів. Незначну частину жидів депортували в Бельгії.

У таборах була жахаюче висока смертність, головним чином через хвороби. Особливо людей уражав сипняк, що поширювався вошами. Для боротьби з ним почали застосовувати інсектицид Циклон-Б. В Освенцімі, найбільшому КТ, сипняк особливо лютував наприкінці літа й восени 1942 р. Епідемія досягла піку між 7 і 11 вересня, коли щодня в середньому вмирало 375 ув'язнених. До січня смертність знизилася до 107 осіб на день, а до березня знову зросла до 298.

У західних таборах стан особливо погіршився в останні місяці війни, коли померли десятки тисяч людей. Бомбовим терором союзників була повністю зруйнована інфраструктура, знищені сховища продовольства та медикаментів. У таборах нестаток став критичним у всьому: в їжі, у ліках, у бараках. Чак Егер - льотчик, який першим подолав звуковий бар'єр, - пише у своїх спогадах, що його ескадрилья одержала наказ уражати все, що рухається. "Німеччину, - пише він, - було не так просто поділити на невинних цивільних осіб і військових. Наприклад, селянин зі свого картопляного поля годував німецьку армію".

Таким чином, союзники цілеспрямовано за допомогою страшної повітряної війни спричинили тотальний голод, а потім лицемірно взяли на себе роль суддів над переможеними, заходилися їх судити за те, що в КТ погано годували!

Особливо жахливе становище застали британські війська у квітні 1945 р. у Берген-Бельзені, де перед їхніми очима постали тисячі непохованих трупів і "живі кістяки". Пропаганда дотепер використовує зроблені там фотографії в якості доказу існування "голокосту". Однак факти говорять про інше.

Комендант табору Йозеф Крамер щосили протестував проти надсилання до безнадійно переповненого табору нових ув'язнених, але безуспішно. Замість того, щоб інтернованих у східних таборах просто залишати совєтам, НС евакуювали їх на Захід і розподіляли по існуючих там таборах, щоб жоден солдат і жодна робоча сила не потрапила до рук Червоної Армії.

Транспорти дорогою постійно бомбувалися, евакуація часто тривала тижнями, і багато ув'язнених знайшли в ту люту зиму свою смерть. У таборах же, куди надходили ті, хто зміг перенести дорогу, становище з кожним днем ставало все драматичнішим.

Протести Крамера залишалися не почутими. У Бельзені тим часом лютували тиф і дизентерія, а їжі ставало все менше. Що лишалося робити Крамеру? Відпустити ув'язнених? Але хто б став їх годувати на волі? Адже епідемії перекинулися б на цивільне населення. Чи повинен він був разом з політичними відпустити також і рецидивістів, щоб вони накинулися на населення? У нього самого була можливість утекти в Південну Америку, поцупивши із собою табірну касу. Але він цього не зробив; довірившись британській шляхетності, і дорого за це заплатив. Пресою він був затаврований як "бестія Бельзену" і судовим фарсом був засуджений до смертної кари.

Також і в інших таборах переважна більшість жертв припадає на кінець війни. Зокрема, у Дахау із січня по квітень 1945 р. померло 15 389 чоловік, а в за весь попередній час війни - 12 060.

Трагічне становище в таборах стало неминучим наслідком катастрофи Німеччини, і воно не мало нічого спільного із планомірним геноцидом, чого не скажеш про бомбову війну союзників проти мирного населення Німеччини (і Японії). В одному Дрездені було вбито 250 тис. чол. В одну ніч там було вбито у 8 разів більше людей, ніж у Дахау за всю війну, і при цьому - найжахливішим чином.

Жиди, звичайно, вмирали і за межами КТ. У гетто в Лодзі з осені 1939 р. до осені 1944 р. померло, відповідно до жидівських джерел, 43411 чоловік. У варшавському гетто до початку повстання (навесні 1943 р.) було зареєстровано 26 950 смертей. Частина людей, звичайно, померли природною смертю, але більшість - унаслідок воєнних дій і евакуації.

Підсумок: жиди важко постраждали під час Другої світової війни, вони понесли чималі людські втрати. Однак не буває воєн, де не страждають, не гинуть люди. У Дрездені 250 тис. чоловік протягом однієї ночі загинули в страшних муках - згоріли, були поховані під руїнами; у Ленінграді сотні тисяч росіян померли від голоду; 180 тис. чоловік загинуло під час придушення Варшавського повстання. Важко страждали не тільки ув’язнені КТ, але й росіяни, і німецькі солдати на фронтах. Тож, чи насправді страждання жидів неабияк перевершують у відсотковому відношенні втрати інших народів? Відповіддю на ці питання ми тепер і займемося.