 |
|
Б. Освенцім - брехун №1
Якби то потрібно було увінчати кого-небудь титулом "батько брехні про Освенцім", то його, безсумнівно одержав би пан Рудольф Врба, університетський викладач на пенсії в м. Ванкувері. Парубком Врба був депортований до Освенціму, звідки йому разом з одновірцем Альфредом Ветцелем удалося 7 квітня 1944 р. втекти.
Уважний аналіз розповіді цих двох словацьких жидів показує, що вони ніколи не були усередині крематоріїв, де нібито повинні були перебувати ГК.
Про крематорії II і III вони пишуть наступне: "Із середини пічного простору сходить вгору гігантська труба. Навколо неї розташовані 9 печей, в кожній 4 отвори. У всякий отвір вміщалося щоразу по 3 трупи... На плоскому даху знаходилися 3 герметичних вікна, які зачинялися за допомогою клапану. Від ГК до печей тягнулася рейкова колія... через 3 хвилини в камері всі мертві... Тоді камеру відкривають, провітрюють і особлива команда підвозить трупи у вагончиках польової залізниці до печей, де відбувається спалювання".
Втім, по-перше, кожна піч насправді має по 5 тримуфельні отвори; по-друге, як уже говорилося, на даху підвалу для трупів не було отворів; по-третє, від ГК до печей не прямує аніяка залізниця (колія) - біля печей був підйомник, оскільки вони розташовані ярусом вище.
Крім цієї очевидної брехні, повідомлення Врби-Ветцеля містить ще низку грубих помилок. Швидше за все, обидва автори інформацію одержали від учасників Опору, які самі, природно, крематорію не бачили.
У 1964 р. Врба видав книгу "I cannot forgive" (Я не можу простити); на стор. 10-11 він докладно описує масове отруєння краківських жидів, нібито вчинене в січні 1943 р. у крематорії II на честь відвідування Гімлером Освенціму. Якби Врба хоча б почитав літературу з голокосту, то він знав би, що крематорій II був відкритий не в січні, а в березні 1943 р., а Гімлер останній раз був в Освенцімі в липні 1942 р. У книзі Врба заміняє "залізничну колію" на "спеціальні рухливі стільці" (такий стілець там дійсно був, але тільки один; у німецькому тексті дана ілюстрація). Час спалення в 1,5 години, який Врба надав для повідомлення Ради у справах біженців війни, у книзі скорочений до 20 хв., що, як ми показали, суперечить законам фізики. Замість трьох вікон у даху ГК у книзі говориться про одне. Також і дещо інше "поліпшив" Врба у своєму свідченні.
Як підкреслює проф. Форіссон, все це триває цілих 40 років, і кінець усьому можна буде покласти лише тоді, коли на судовому процесі жидівських "свідків ГК" допитають, як це завжди робиться в тих випадках, коли в судах розглядаються справи про вбивства. А доти шахраї будуть, як і раніше, виступати з лекціями, давати інтерв'ю, тягти в суди людей, не піддаючись ризику бути викритими за допомогою критичних питань.
У 1985 р. у Торонто відбувся суд над канадцем німецького походження Ернстом Цюнделем, який був обвинувачений жидівською організацією в поширенні ревізіоністської літератури. Коронним свідком на процесі був Врба. Його трошки взяв в оборот захисник Цюнделя Дуглас Крісті. Крісті став запитувати Врбу про описаний у його книзі факт відвідування Гімлером Освенціму:
Питання: Дозвольте запитати, чи не бажаєте Ви сказати, що бачили Гімлера в таборі в січні 1943 р., або це тільки...
Відповідь: У вересні 1943 р., або в січні.
В.: Так, але в книзі зазначено: в січні 1943 р.
О.: Ні, я бачив його в липні 1943 р., а потім ще раз у 1943 р.
В.: Але тут зазначено січень 1943 р.
О.: Значить це помилка.
В.: Помилка?
О.: Так.
В.: І Ви бачили, як він приїжджав?
О.: Першого разу я просто не міг його не бачити, тому що він був так само близько від мене, як зараз стоїте Ви.
В.: Так близько, як я зараз?
О.: Приблизно.
В.: Я розумію. І Ви були...
О.: Для ввічливості він підійшов до мене ще на крок.
В.: Так, так.
О.: Але другого разу я бачив його в машині, як і в першого разу. Він приїхав у чорному мерседесі й був оточений юрбою супроводжуючих його підлабузників. Я бачив його на відстані 600 ярдів і чув, що це він, пак цього разу він до мене не підійшов, щоб потиснути мені руку і представитися. Мабуть, це дійсно був він, хоча, можливо, лише його представник, але я не вважаю, що тут велика різниця.
В.: Тож Ви розповідаєте суду, що справді бачили Гімлера, як він через двері оглядав ГК, чи не так?
О.: Ні, я не стверджую, що був там, коли він оглядав ГК, але я повторюю історію, яку багато разів чув від тих, хто там був... Там були багато хто з особливої команди та з СС.
В.: Усе-таки, Ви були там?
О.: Ні, я тоді знаходився у карантинному таборі, і я знаю, що ті нещасні жертви довго повинні були чекати отруєння газом, оскільки величні звірі надто довго не приходили, то їм довелося чекати в ГК.
В.: Однак, у Вашій книзі Ви пишете, що все це бачили особисто й ні слова не говорите, що це переказ почутого від інших.
Врба на суді завзято наполягав, що власними очима бачив, як 1 млн. 765 тис. жидів зникло в крематорії; з них 150 тис. - французьких. Крісті зауважив йому, що всього із Франції було депортоване жидів удвічі менше за названу ним цифру, тоді Врба спитав його: "А звідки Вам відома ця цифра? З нацистських газет?" Крісті відповів, що знає її зі зразкової роботи французького жида Сержа Кларсфельда.
Крісті відповів, що знає її зі зразкової роботи французького жида Сержа Кларсфельда.
Крах архибрехуна Врби створить поворотний пункт у юридичному подоланні "голокосту". Не злічуючи єрусалимського процесу над Дем’янюком - де 5 жидівських брехунів клялися, що українець власними руками загнав сотні тисяч у ГК, проте, він був виправданий, - з 1985 р. жоден "свідок ГК" не наважується виступати перед судом.
Ернст Цюндель в 1985 р. був засуджений до 19 місяців в'язниці, а в 1988 р. на процесі проти ревізіоністів ще до 9 місяців. Підставою для осуду послужив закон "про поширення хибної інформації". У серпні 1992 р. глава канадського трибуналу виправдав його й оголосив відповідний закон суперечним.