 |
|
В. Вивчення крематоріїв Карло Маттоньо
Останній пробіл у науково-технічному дослідженні «голокосту» ліквідував італійський ревізіоніст Карло Маттоньо. Працюючи разом із Франке Деано та іншими інженерами, він провів найфундаментальніше вивчення крематоріїв Освенціму.
Короткий виклад отриманих результатів німецькою мовою з'явився в 1996 р.
Маттоньо досліджував наступні фактори:
- реальну максимальну продуктивність крематоріїв з урахуванням того, що був потрібний їхній технічний ремонт і вони не могли функціонувати всі одночасно й безупинно;
- поставки коксу в крематорії, які майже повністю документовані, і витрати коксу на спалення одного трупа;
- вогнетривке облицювання печей зсередини, що жодного разу не обновлялося, тоді як його вистачає максимум на 3 тис. кремацій на один муфель;
- неможливість спалення трупів у ямах.
Маттоньо дійшов до висновку, що крематорії не могли спалити більше, ніж 162 тис. трупів. Якщо врахувати, що реальне число жертв Освенціму 170 тис. і до того ж певну частину трупів при особливо гострих спалахах тифу спалювали на відкритому повітрі (не в ямах), то результати Маттоньо завершують картину.
Проти досліджень Маттоньо попросту нема чого виголосити, тому антиревізіоністська література про неї мовчить. Як-то кажуть, немає чим крити.
Г. Аналіз Джоном Боллом даних аерофотозйомок
У грудні 1943 р. комплекс Освенціму багаторазово фотографувався з повітря союзниками (їх цікавило його господарське призначення; там працювали численні фірми ІГ Фарбен). Усі аерофотозйомки були зроблені в період, який "очевидці" називають самим убивчим.
Особливо цікаві фотографії зроблені 31 травня 1944 р. Тоді на повну потужність мусила йти робота із знищення угорських жидів; 400 тис. них мали бути отруєні газом між травнем і червнем і здебільшого спалено на відкритому повітрі. А що видно на фотографіях? Ані черг перед крематоріями, ані палаючих гігантських багать, ані ям, ані застеленого димом неба. Немає ні гір коксу, ні дров, необхідних для спалення менш ніж у двомісячний строк 400 тис. трупів. Немає нічого!
Аналіз аерофотозйомки зробив канадський фахівець у цій області Джон Болл. Його дослідження завдали останнього удару по центральному пункті брехні про Освенцім - знищення угорських жидів.
XI. Інші «табори знищення»
Після того, як ми покінчили з ядром міфу про "голокост" - з брехнею Освенціму, можна коротенько розглянути 5 інших "таборів знищення", про які написано не менше, ніж про Освенцім.
Майданек - змішаний робочий табір і "табір знищення" - прихильники теорії знищення роблять порівняним з Освенцімом. Що стосується Хелмно, Собібору, Треблінки й Бельжеця, то їх проголошують чистими "фабриками смерті". Ще до закінчення війни німці демонтували їх і сховали всі кінці у воду. Тому документів від них ніяких не залишилися; німці всі знищили. Розглянемо, як все це доводять.
Майданек
Це великий робочий табір, що розташовувався на окраїні міста Любліна, від якого й одержав свою назву; "Майданеком" його пізніше назвали поляки.
З верхніх поверхів будинків прилеглих вулиць була видна вся внутрішня територія табору. НС, з одного боку, намагалися сховати геноцид, чому й знищили всі документальні докази, а трупи мільйонів убитих усунули без сліду; з іншого боку - свою "фабрику смерті" улаштували прямо на краю великого міста, так що польське населення в безпосередній близькості від себе могло спостерігати за ходом убивства! Ось у що примушують нас повірити добрих півстоліття.
Майданеку приписують від 1,38 млн. до 50 тис. убивств. Деякі прихильники теорії знищення , наприклад Герольд Рейтлінген і Вольфганг Бенц, розглядають його як "табір знищення". В іншому існування ГК у Майданеку захищають досить мляво. Те, що приміщення, які показують туристам як ГК, такими не є, незаперечно довів Гермар Рудольф. Табір цей не заслуговує на те, щоб про нього багато говорити.
Хелмно
Табір був розташований на заході Польщі. Згідно з "Jewish Year Book" (Жидівський щорічник), том 47, стор. 398, там було знищено 1,35 млн. жидів; згідно з Клодом Ланцманом - 400 тис.; згідно з Вольфгангом Шеффером - 300 тис.; згідно з Раулем Хільбергом - 150 тис. Те, що жоден з авторів не робить ані найменшого зусилля, щоб обґрунтувати свою цифру, зрозуміло саме собою.
Убивства відбувалися винятково в газових автомобілях, від існування або неіснування яких залежить доля всього "табору знищення". Вигадки про ці примарні автомобілі варті окремого дослідження.
Собібор
Собібор потрапив до числа КТ завдяки випадку: короткому листу інспектора таборів Ріхарда Глюка Генріху Гімлеру, надісланому в січні 1943 р. Глюк у ньому пропонує перетворити Собібор у КТ. Гімлер пропозицію Глюка відхилив. Тож залишається питання: так був, або не був КТ? Прихильники теорії знищення стверджують, що був - і був він "табором знищення". Число приписуваних йому жертв дорівнює 200-250 тис. Про знаряддя вбивства довго не могли домовитися. Один з небагатьох свідків, совєтський жид Олександр Печерський дає такі показання: "На перший погляд здавалося, що заходиш до звичайної лазні: крани для гарячої та холодної води, лавиці для миття... Проте, як тільки всі туди входили, двері з гуркотом закривалися. З дірок у стелі починала спіралеподібно текти важка, чорнувата маса..." .
Щоб заглушити лементи жертв, німці розміщували в Собіборі зграї особливо голосистих гусаків, які бралися гоготати, доки текла смертельна маса. Панів істориків така версія не вразила, тому вони незабаром зійшлися на ГК, а "Енциклопедія голокосту" підвела риску під дебатами, вирішивши: там був дизельний двигун, і - баста!
Бельжець
У Бельжеці, як стверджують всі голокостники, з березня по грудень 1942 р. було вбито рівно 600 тис. жидів, із чого виходить, що нацистська система в Бельжеці була особливо жорстокою.
Головний свідок - Курт Герштейн, який, як ми пам'ятаємо, стверджував, що газом було отруєно 20-25 млн. чоловік, що існували гори взуття висотою в 40 м, а в ГК напихали по 28-32 людини на 1 кв. м. Крім Герштейна існує лише один свідок - польський жид Рудольф Редер, завдяки якому вважають, що в таборі вижило від 1 до 5 чоловік. Редер говорив про 3 млн. убитих газом у Бельжеці. Знаряддям убивства в Бельжеці вже десятиліттями одностайно оголошується дизельний мотор. Але в колах, що формують міф "голокосту", курсували різні версії: від людського млина д-ра Женди до вагонів з вапном Яна Карського та електропечей Авраама Зільберштейна. Але всі вони потім зникли в прикомірці історії.
Треблінка
Цьому "чисто винищувальному табору" приписують від 3 млн. до 750 тис. жертв. На процесі Дем’янюка в Єрусалимі називали 875 тис. Класик "голокосту" Васілій Гроссман у книзі "Пекло Треблінки" (1946) описує такі методи знищення в таборі:
- удушення за допомогою відкачки повітря з камери. Зовсім неможлива технічно тема для роману жахів; вона незабаром зникла з арсеналу пропаганди голокосту;
- ошпарювання розпеченою парою. Метод був скасований Нюрнберзьким трибуналом 14 грудня 1945 р. (документ PS 3311);
- убивство вихлопними газами дизеля. Варіант скоро був витиснутий іншими.
У лютому 1946 р. Самуїл Райцман заявив у Нюрнберзі, що в Треблінці було 3, а потім 10 ГК (1МТ VIII, S. 361). Після того вже не захотіли нічого іншого, ні описаної за 2 місяці до того парової камери, ні відкачки повітря, ні хлору або конвеєра.
Як у Хелмно, Собіборі й Бельжеці, трупи в Треблінці спочатку закопували в ями, а в 1943 р. викопали і спалили на відкритому повітрі без будь-якого залишку.
Ізраїльський "вчений" І.Арад пояснює: "Люди, котрі працювали на кремації, помітили, що трупи добре горіли без спеціальних горючих речовин". Метод такого спалення обрав високообдарований есесівець Герберт Флосс. Він здогадався, що товсті дами горять краще за худих чоловіків, і використовував їх як горючий матеріал.
Шкода, що цього дотепер не знають індуси і вирубують цілі ліси для спалення своїх померлих. Утім, може бути, що лише під час панування НС трупи горіли самі, а в умовах вільного суспільства - ні, через великий вміст води в клітках. Відповідно до документа, що сплив під час війни в жидівських верствах, у Треблінці було 10 ГК, в яких одночасно поміщалися 6 тис. осіб. Шлях до цих приміщень убивства був обнесений щільною огорожею шириною 1,5 м, а це значить, що ним могли рушити тільки два ряди людей. Між кожною парою тих, що йшли, відстань мусила бути не менше 0,5 м, тобто, утворюється черга довжиною в 2 км.
Згідно з Адельбертом Рюкерлем, котрий був керівником Центру переслідування НС злочинців у Людвігсбурзі, у Треблінці перебувало на службі 35-40 есесівців; тобто у кожній акції спалення на одного есесівця (якщо всі вони займалися тільки цим) припадало по 150 жидів! Жиди проявляли себе, на щастя, надзвичайно кооперативно - замість того, щоб пристукнути кількох есесівців і розбігтися, вони марширували, як повідомляє свідок у Дюссельдорфі, "голі, шеренгами, прямо в ГК".
Бабин Яр
Після того, як німці у вересні 1941 р. увійшли в Київ, там почалася серія вибухів і пожеж, жертвами яких виявилися сотні людей. Щоб помститися за це, німці, нібито, зібрали 33 тис. жидів, відвели їх на окраїну міста, розстріляли і кинули в яр. Пізніше там було вбито ще десятки тисяч жидів. Рівно два роки потому, коли Червона Армія підступила до Києва, трупи були вириті й спалені, як і варто очікувати, без залишку. Тож і від цього злочину не залишилося ніяких доказів.
Герберт Тідеман і Удо Валенді досліджували історію Бабиного Яру. Повідомлення свідків переповнені всіма мислимими і немислимими протиріччями. Перед розстрілом жертв нібито кололи багнетами, заривали в землю живцем і т.п.
З роками число жертв виросло до 300 тисяч.
Річ у тім, що до моменту вступу німців у Київ, там не було навіть 33 тис. жидів, не говорячи вже про 300 тис., оскільки всі вони вчасно були евакуйовані.