Главная | Обратная связь

ПОРУШЕННЯ ЕМОЦІЙ (ПОЧУВАНЬ)

Емоціями, або почуваннями, називаються переживання приємного або неприємного: гордощів, радощів, задоволення, смутку, туги, злості, безсилля, ревнощів, сподівання, гніву, люті,. розчарування та ін., які є неодмінним компонентом усіх наших психічних актів — пізнання навколишнього світу, встановлення з ним зв'язків, а також нашої поведінки в умовах соціального середовища. Разом з тим емоції відображають стан загального життєвого тонусу (біотонусу) і беруть участь в інтегративній оцінці подразників, що діють на людину, та їх значення для неї. Емоції визначають також як переживання свого безпосереднього ставлення до чогось, що виникає при відповідності або невідповідності предметів і явищ дійсності потребам людей та вимогам суспільства.

Емоції, являючи собою суб'єктивні переживання, мають також своє зовнішнє вираження в різних, добре відомих фізіологічних— вегетативно-соматичних і міміко-моторних — проявах, тобто в змінах просвіту судин, м'язової іннервації і тонусу різних груп м'язів, у роботі внутрішніх органів, секреції залоз, а також свою внутрішню біохімічну й ендокринну характеристику, нині ще не цілком вивчену.

Різні емоції по-різному виявляються в міміці і моториці людини, в її позі, розподілі м'язової іннервації, в зміні просвіту судин і т. д., що відзначив ще Дарвін.

Емоційні стани мають свою вікову характеристику. У дітей вони дуже яскраві, але не досить диференційовані, нетривалі і несталі, дуже рухомі, але неглибокі. В юності емоції також сильні, але значно диференційованіші і триваліші, хоча трохи менш рухомі, ніж у дітей. У зрілому віці сила емоцій ще досить висока, диференційованість їх збільшується, а рухомість дещо знижується. В старості є два типи зміни емоцій. В одному випадку вони стають слабшими, зберігаючи свою диференційованість і певну рухомість. Якщо при цьому зберігається інтелектуальне багатство, то формуються ті спокійні і «мудрі» ста­рики, яких так поважають у суспільстві. Інші старі люди виявляють посилення збудливості внаслідок ослаблення активного гальмування, диференційованість емоцій різко знижується, а рухомість стає надмірною. Такі особи старечого віку дратівливі і буркотливі, схильні до конфліктів і важкі в побуті.

Більш або менш тривалий емоційний стан людини, що зумовлює її поведінку, називається настроєм. Він визначається як загальним самопочуттям людини, в якому певну роль відіграють «темні почуття» (І. М. Сєченов), тобто неусвідомлені, невиразні інтероцептивні відчуття, загальний соматичний стан, так і, особливо, соціальними та біологічними впливами зовнішнього середовища.

Класифікація емоцій. Емоції дуже відмінні одна від одної. Одні з них приємні, інші неприємні, тяжкі. Тому за основним тоном їх поділяють на позитивні і негативні. Відмічено, що вегетативно-соматичний компонент при негативних емоціях виражений яскравіше, ніж при позитивних.

Розрізняють вищі і нижчі емоції. Це в якійсь мірі відповідає ступеню участі в їхньому генезі різних відділів головного мозку.

Нижчі емоції є природженими. Вони проявляються в більш або менш чистому вигляді лише в дитячому віці, а потім тільки при особливих умовах і станах: при різкому посиленні інстинктивних потреб, алкогольному сп'янінні і в інших схожих станах.

Навіть нижчі емоції у здорової дорослої людини пронизані різноманітними соціальними зв'язками й опосередковані значною мірою участю другої сигнальної системи. У психічнохворих нижчі емоції нерідко проявляються сильно і тривало у вигляді злості, страху, люті, гіперсексуальності тощо.

Вищими емоціями називаютьсяті, які виробляються протягом життя внаслідок впливів соціального середовища і виховання, а також власної трудової діяльності людини. За своєю природою вони є умовнорефлекторними. Вищі емоції поділяються на: а) етичні (моральні) — почуття обов'язку, товариськості, любов до батьківщини, співчуття та ін.; б) гностичні — допитливість, любов до науки; в) естетичні — любов до прекрасного.

У дорослої здорової людини вищі емоції є провідними в її діяльності. Вони вироблені як умовні, на базі нижчих емоцій та інстинктів, які є основою, «енергетичним фондом» вищої нервової діяльності (І. Л. Павлов). Однак такі вищі емоції, як любов до батьківщини, почуття обов'язку, товариськості, так далеко пішли від своєї інстинктивної першооснови, що гальмують ті нижчі емоції, на базі яких вони колись були вироблені.

Вищі емоції дістали свій найяскравіший вияв у період Великої Вітчизняної війни, коли з усією силою проявилися високі моральні риси радянських людей: героїзм, патріотизм, самовідданість, товариськість, гуманізм, почуття гордості і .людської гідності, збережене в найтяжких умовах.

Виховання вищих емоцій потребує певного рівня інтелекту­ального розвитку, здатності до утворення складних, високих кіркових зв'язків в умовах соціально-середовищних впливів.

При недорозвитку інтелектуальної діяльності (олігофренії) виховувати вищі емоції — етичні, естетичні, гностичні — важко або зовсім неможливо. Вони недостатньо розвиваються також, незважаючи на задовільний стан інтелекту, у деяких психопатів (патологічних осіб), у зв'язку з надмірною силою інстинктів і нижчих емоцій.

У цілого ряду психічнохворих, а також у хронічних алкоголіків, у деяких хворих на атеросклероз без формального психозу вищі емоції порушуються досить рано, часто раніше від ін­ших властивостей особистості, і їх зміни можуть бути виражені з достатньою силою.

Є також реактивні і вітальні емоції. Останні в нормі звичайно майже не спостерігаються.

Реактивними називаються емоції, що виникають у відповідь на дію подразників з навколишнього (соціального і біологічного) середовища або з боку самого організму (наприклад, болів, голоду, спраги тощо). Це усвідомлена емоційна відповідь на враження зовнішнього світу, а також на свій соматичний стан. У дорослої здорової психічно і соматично людини реактивні емоції є основною масою її емоційних переживань. При цьому реактивно можуть виникнути як вищі, так і нижчі емоції, зумовлені дією того чи іншого подразника.

Вітальними емоціями називаються такі, які з'являються не у відповідь на подразнення з навколишнього світу, а внаслідок хворобливих процесів, що виникають у самому організмі — в першу чергу в головному мозку — і супроводяться порушеннями обміну речовин, роботи ендокринної системи та інших функцій організму (при маніакально-депресивному психозі, шизофренії, епілепсії, психозах патологічної інволюції тощо). Наявність несприятливих соматичних чинників може викликати до життя появу вітальних емоцій, а також змінити перебіг реактивних емоцій.

Вітальні емоції відзначаються особливим суб'єктивним тоном, частіше неприємним у зв'язку із своєю масивністю, дифузністю, малою диференційованістю, різкою вираженістю сомато-вегетативного компонента. В нормі ці емоції трапляються надзвичайно рідко.

У психічно здорових людей вони спостерігаються в приступі anginae pectoris і при деяких інших больових синдромах. Ці емоції в таких випадках мають не суто вітальний, а вітально-реактивний харатстер, бо зв'язані з реальним страхом цих людей за своє життя. Вітальні емоції відмічаються також при гіпоталамічному синдромі, зокрема постінфекційного генезу.

Хворі, які переживають вітальні емоції, прагнуть все ж «наповнити» їх психічним змістом. Так виникають, наприклад, ідеї самообвинувачення у депресивних, переоцінка своїй особистості у манікальних хворих, маячні пояснення тривоги і страху у хворих з психозами патологічної інволюції та ін.

Поділ емоцій на стенічні і астенічні не має фізіологічного обгрунтування і потребує старанного вивчення.

Анатомо-фізіологічний механізм виникнення емоцій здавна зв'язували з підкірковими відділами головного мозку. В останні роки ці погляди активувалися в зв'язку з успішним розвитком нейрофізіологічних досліджень, збагачених новими методичними прийомами.

Однак не можна говорити про суто підкірковий механізм різних емоцій у людини, оскільки, як було показано вище, у неї емоції, навіть вітальні, спостережувані в патології, пронизані соціальне зумовленими зв'язками другої сигнальної системи.

У світлі вчення І. П. Павлова реактивні емоції можна було б пояснити так. Кожне «емоціогенне» подразнення потрапляє через відповідний аналізатор у кору головного мозку й усвідомлюється людиною, що є неодмінною умовою виникнення емоції. Це подразнення швидко іррадіює на підкіркові структури (в широкому павловському розумінні), викликаючи сомато-вегетативні, мімічні і моторні компоненти емоцій. Збудження невеликої фізіологічної сили, спрямоване до нейтральних зв'язків кори мозку («не емоціогенне»), в якійсь мірі іррадіює з кори в «підкірку», але не викликає в ній сильного збудження. Механізм дії подразників дуже важливих для людини кіркових зв'язків або інстинктів (наприклад, загроза життю) можна уявити собі в двох варіантах. Ці подразнення, як дуже сильні, можуть відразу привести кору мозку в стан позамежного гальмування, нерідко неповного, з фазовими явищами; підкіркові механізми, звільнені від гальмуючих кіркових впливів, а можливо, позитивно індуковані із загальмованої кори, приходять у стан не тільки посиленої, а й хаотичної діяльності, наслідком чого є різкі вегетативно-соматичні і міміко-моторні прояви. Можна уявити й інший механізм: сильне емоціогенне подразнення швидко іррадіює з кори в підкірку. заряджає останню і викликає її підвищену діяльність. Сильно заряджена підкірка може при цьому негативно індукувати кору мозку і викликати в ній вторинний стан гальмування. При цьому підкірка також ізолюється від керівного впливу кори мозку з усіма описаними наслідками. Таким чином, у першому варіанті йдеться в основному про індукційні відношення, а в другому — про іррадіацію збудження. Очевидно, обидва механізми беруть участь у цьому динамічному процесі.

Надпотужні подразнення відразу ж викликають у корі мозку повне позамежне гальмування, яке іррадіює на всю центральну нервову систему (емоційний ступор) або ж охоплює тільки ізольовані механізми (наприклад, параліч емоцій).

У психічнохворих порушуються всі види емоцій, причому най­характернішим для них є наявність вітальних емоцій.

 

Порушення емоцій.

Оцінюючи емоційний стан хворо­го, насамперед визначають основне тло настрою, його стійкість або змінність під впливом різних чинників порушення емоцій. Порушення можуть виявлятися в розладах сили і рухомості емоцій. Останні можуть бути посиленими, ослабленими, патоло­гічно лабільними або інертними, а також перекрученими, причому для перекручених емоцій у нормі немає справжнього аналога. Велику роль у порушеннях емоцій відіграють соматичні чинники, і тому розлад емоцій може мати також і «соматогенний» характер. Це передусім стосується станів депресивних і апатичних, рідше ейфорії.

Однак уже сама зміна сили емоцій (у бік ослаблення або посилення) викликає, за законом переходу кількості в якість, появу якісно нових емоцій. Це можна простежити там, де наро­стання емоцій відбувається хоч в якійсь мірі поступово, напри­клад, при фізіологічному афекті. Іноді ж це настає так швидко, що ми відразу одержуємо якісні зміни емоцій, так би мовити, в готовому вигляді, наприклад, при патологічному афекті.

Посилення емоцій. Посилення емоцій виникає як реактивно, так і вітально. Воно може спостерігатися в ділянці негативних та позитивних емоцій і бути короткочасним або тривалим.