 |
|
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ ГРОМАДЯН ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ
Загальні збори громадян за місцем проживання - це зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.
Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі в місцевому самоврядуванні.
Вони скликаються за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, вулиці, будинку тощо) по мірі необхідності, але не рідше одного разу на рік для обговорення найважливіших питань місцевого життя. В роботі зборів можуть брати участь громадяни, яким виповнилося 18 років, якщо вони постійно проживають на даній території. Збори вважаються правоможними, коли на них присутні більше 50% громадян, які проживають на даній території.
До компетенції зборів відносяться:
• розгляд питань, що знаходяться у віданні місцевого самоврядування та внесення пропозицій і зауважень щодо них відповідним органам та організаціям;
• обговорення проектів рішень місцевих рад з важливих питань місцевого життя;
• внесення пропозицій з питань порядку денного сесій відповідної ради;
• заслуховування інформації працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ й організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;
• інформування населення про прийняті рішення рад та їх виконавчих органів, хід їх виконанні, про Закони України та інші нормативні документи, що безпосередньо торкаються інтересів громадян;
• вибори громадських комітетів та рад самоуправління; затвердження їх статутів, структури, штатів;
• вирішення питань про передачу чи продаж об'єктів комунальної власності, які мають особливо важливе значення для життєдіяльності даної громади; вирішення інших фінансових питань; внесення пропозицій про встановлення чи відміну радою місцевих податків і зборів, оголошення місцевих добровільних позик;
• розгляд питань про надання допомоги інвалідам, пристарілим та одиноким громадянам, багатодітним сім'ям, внесення відповідних пропозицій з цих питань;
• розгляд питань про найменування, перейменування населених пунктів, районів, вулиць, перепідпорядкування сіл, селищ;
• обговоренні питань, пов'язаних з екологічними та техногенними катастрофами, ліквідацією їх наслідків, заслуховування інформації виконавчих органів відповідних рад про стан екології та міри по її покращенню;
• обговорення поведінки осіб, що порушують громадський порядок, внесення представлення до державних чи громадських органів про притягнення цих осіб до відповідальності;
• висунення претендентів на посаду, кандидатів в народні депутати України, депутати місцевих рад, до складу виборчих комісій, представників (спостерігачів) для спостереження за проведенням виборчої кампанії та референдумів;
• внесення пропозицій про проведення місцевого референдуму, створення ініціативних груп для збирання підписів громадян;
• обговорення інших питань, що стосуються інтересів населення відповідної території.
Загальні збори громадян за місцем проживання мають право звертатися із пропозиціями до відповідних рад, державних органів, до керівників підприємств, установ, організацій, які повинні розглянути пропозиції і протягом місяця надати інформацію про результати розгляду особам чи органам, за ініціативою яких скликалися збори.
Рішення загальник зборів громадян враховується органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
Із статті 140 Конституції України та статті 8 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” випливає, що порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Але до цих пір не прийнято закону, який би врегулював цей порядок. Тому керуватися при організації та проведенні загальних зборів необхідно Положенням про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, яке затверджено Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. № 3748-ХП[30]. Однак, слід мати на увазі, що цей нормативний акт був прийнятий раніше, ніж чинні Конституція і Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" і тому зараз діє лише в частині, що не суперечить їм.
У четвертій частині цього посібника вміщено зазначене положення.
МІСЦЕВІ ІНІЦІАТИВИ
Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.
Такому інструментові місцевої демократії, як "місцеві ініціативи", присвячено окрему статтю 9 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні":
"Стаття 9. Місцеві ініціативи.
Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в
порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування
Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається
представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.
Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку,
підлягає обоє'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів
ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.
Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади ".
Конституція України (ст. 140) визначає, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і опосередковано через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи).
Конкретизуючи один із можливих способів безпосереднього здійснення самоврядування, ст. 9 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплює право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Таким чином, ст.9 фактично розширює перелік суб'єктів, що мають право внесення питань на розгляд сесії ради, який визначено п.12 статті 46 цього ж закону.
Які саме питання вносяться на розгляд ради шляхом місцевої ініціативи? Предметом місцевої ініціативи відповідно до п. 1 цієї статті можуть бути "будь-які питання, віднесені до відання місцевого самоврядування". Тобто, при формулюванні питань, що передбачається внести на розгляд ради в порядку місцевої ініціативи не можна виходити за коло проблем, які згідно до законодавства належать до компетенції місцевого самоврядування. Межі відання місцевого самоврядування встановлюються Конституцією України й законодавством, перш за все, Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (див., наприклад, ст.26 Закону). Цілком зрозуміло, що "місцева ініціатива" має бути в рамках правового поля, тобто не може суперечити Конституції України та чинному законодавству (законам, підзаконним актам, ратифікованим міжнародним угодам тощо). "Місцева ініціатива" не може торкатись особистого життя громадян. Оскільки "місцева ініціатива" має локальний характер, при формулюванні питань місцевої ініціативи доцільно керуватися також принципом невтручання у справи інших територіальних громад. Хоча ці обмеження щодо змісту "місцевої ініціативи" законом безпосередньо не встановлюються, але вони випливають із принципів автономності територіальних громад і захисту конституційних прав та свобод громадян.
Як видно із тексту наведеної статті 9, Закон лише досить загально визначає "місцеві ініціативи" і встановлює лише деякі необхідні складові процесу внесення і розгляду місцевої ініціативи та прийняття рішення щодо неї.
Пункт 2 статті 9 передбачає, що порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або статутом територіальної громади. Отже, допускається варіативність щодо способу встановлення порядку внесення місцевої ініціативи: чи окремим місцевим нормативним актом, наприклад, Положенням про місцеві ініціативи, чи Статутом територіальної громади, до якого Положення про місцеві ініціативи може бути включене або як додаток, або безпосередньо в основний текст. Надаючи право визначати порядок внесення і проходження місцевої ініціативи органам місцевого самоврядування, Закон тим самим допускає різні варіанти порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, що дає можливість найбільш оптимально врахувати історичні, культурні, соціальні, економічні та інші особливості здійснення місцевого самоврядування в кожному конкретному селі, селищі, місті.
Місцева ініціатива, що внесена на розгляд ради у встановленому у даній територіальній громаді порядку, відповідно до п. З статті 9 Закону, підлягає обов'язковому розгляду на засіданні ради. Ця норма принципово відрізняє порядок розгляду радою питань, які вносяться відповідно до ст. 46 Закону сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом, головою місцевої держаної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян. Пропозиції що подані на розгляд сесії, відповідно до ст.46, включаються до порядку денного шляхом голосування. За результатами голосування пропозиція про включення до порядоку денного може бути і відхилена. У випадку ж внесення на розгляд ради питання в порядку місцевої ініціативи воно (питання) не може бути не включене до порядку денного сесії, при умові внесення місцевої ініціативи у встановленому радою порядку.
Звернемо увагу, що Закон у п. З статті 9 в якості суб'єкта та носія місцевої ініціативи визначає ініціативну групу. Тобто передбачається, що представницький орган самоврядування - рада матиме справу при підготовці до розгляду і розгляді питання "місцевої ініціативи" не зі всією громадою взагалі, а з конкретною ініціативною групою громадян - членів територіальної громади.
Незважаючи на те, що гласність є одним із основних принципів здійснення місцевого самоврядування, Закон окремо для даного випадку вимагає від ради забезпечити гласність і відкритість розгляду питань, що внесені в порядку місцевої ініціативи. Закон вимагає також щоб у засіданні ради брали участь члени ініціативної групи, яка ініціювала внесення питання на розгляд ради. Отже, ця норма, з одного боку, зобов'язує раду організувати підготовку сесії ради таким чином , щоб в ній члени ініціативної групи дійсно могли взяти участь (зручний час, транспорт тощо); з другого боку, зобов'язує ініціаторів розгляду питання у раді відповідально ставитись до висунення місцевої ініціативи, оскільки сама присутність на сесії передбачає запитання до членів ініціативної групи, надання ними пояснень і обгрунтувань тощо.
Згідно з п. 4 статті 9 місцева рада, розглянувши питання, внесене на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, ухвалює рішення. Це рішення обов'язково має бути оприлюднене. Порядок оприлюднення визначається органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Як правило, оприлюднення рішень відбувається через їх опублікування в одній або декількох місцевих газетах, шляхом видання бюлетеня ради або вивішування тексту рішення на спеціальних стендах, встановлених у певних місцях на території громади і у приміщенні ради та її виконавчих органів.
У третій частині цього посібника пропонується текст Примірного положення про місцеві ініціативи[31].
На базі викладеного Модельного Положення "Про місцеві ініціативи" у кожній конкретній сільській, селищній, міській громаді мають бути розроблені й ухвалені свої власні місцеві Положення з врахуванням умов цієї громади.
Дієвість механізму "місцевих ініціатив" суттєво залежить від неупередженого ставлення представників місцевого органу самоврядування до цього інструменту, від їх налаштованості на служіння громаді і співпрацю з нею, від процедурно передбачених можливостей вирішення ініційованого питання. Тому, при затвердженні порядку реалізації права на "місцеву ініціативу", доцільно передбачити процедури попередніх консультацій, узгодження і доопрацювання пропозицій разом із ініціативною групою до розгляду питання місцевої ініціативи на сесії ради. Це дозволить розглянути і вирішити питання "місцевої ініціативи" по суті у інший, іноді більш простий, більш фаховий і більш оперативний спосіб, наприклад, через розпорядження голови, рішення виконкому, накази керівників виконавчих структур органів місцевого самоврядування або внести на розгляд сесії через депутата ради, фракцію ради чи постійну комісію ради.