 |
|
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2222-IV від 08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44 )
( в и т я г и )
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. (Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005 )
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. ( Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005 )
Ніхто не може узурпувати державну владу. (Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005 )
Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
(Офіційне тлумачення положень статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/99 від 14.12.99 )
Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 15. Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.
Цензура заборонена.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. (Офіційне тлумачення положень статті 38 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/99 від 06.07.99 )
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. (Офіційне тлумачення положень частини першої статті 39 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2001 від 19.04.2001 )
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:
29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів; ( Офіційне тлумачення пункту 29 частини першої статті 85 див. в Рішенні Конституційного суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001 )
30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби;
13) територіальний устрій України; ( Офіційне тлумачення пункту 13 частини першої статті 92 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001 )
15) засади місцевого самоврядування;
Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. (Офіційне тлумачення положень частини першої статті 118 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003, N 9-рп/2005 від 13.10.2005 )
Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. (Офіційне тлумачення положень частини другої статті 118 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003, N 9-рп/2005 від 13.10.2005 )
Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. (Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 118 див. в Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003 )
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. (Офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 118 див. в Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003, N 9-рп/2005 від 13.10.2005 )
Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь.
Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.
Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. (Частина перша статті 120 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004 )
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами; ( Статтю 121 доповнено пунктом 5 згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004 )
Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. (Офіційне тлумачення частини першої статті 140 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 12-рп/2002 від 18.06.2002, N 21-рп/2003 від 25.12.2003 )
Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. (Офіційне тлумачення положень частини другої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003, N 9-рп/2005 від 13.10.2005 )
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. (Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003 )
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. (Офіційне тлумачення частини п'ятої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001 )
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. ( Частина перша статті 141 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004 - набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році )
Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. (Офіційне тлумачення положень частини другої статті 141 див. в Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003 )
Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.
Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. (Офіційне тлумачення частини першої статті 142 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001 )
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Стаття 145. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Стаття 146. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про місцеве самоврядування в Україні
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 24, ст.170 )
(Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 163-XIV від 06.10.98, ВВР, 1998, N 48, ст.292)
(Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні
Конституційного Суду N 7-рп/99 від 06.07.99)
(Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 997-XIV від 16.07.99, ВВР, 1999, N 41, ст.372
N 1366-XIV від 11.01.2000, ВВР, 2000, N 9, ст. 67
з Рішенням Конституційного Суду N 1-рп/2000 від 09.02.2000
Законами
N 1841-III від 22.06.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.393
N 2182-III від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 9, ст. 39
N 2419-III від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.149
N 2470-III від 29.05.2001, ВВР, 2001, N 32, ст.172
N 2493-III від 07.06.2001, ВВР, 2001, N 33, ст.175
N 2628-III від 11.07.2001, ВВР, 2001, N 49, ст.259)
(Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні
Конституційного Суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001)
(Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 254-IV від 28.11.2002, ВВР, 2003, N 4, ст.31
N 594-IV від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.159
N 662-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209
N 703-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.216
N 862-IV від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 37, ст.301
N 969-IV від 19.06.2003, ВВР, 2003, N 45, ст.360
N 1160-IV від 11.09.2003, ВВР, 2004, N 9, ст.79
N 1377-IV від 11.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.228)
(Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні
Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003)
(Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1419-IV від 03.02.2004, ВВР, 2004, N 19, ст.259
N 1577-IV від 04.03.2004, ВВР, 2004, N 23, ст.323)
(Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні
Конституційного Суду N 12-рп/2004 від 20.05.2004)
(Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2055-IV від 06.10.2004, ВВР, 2005, N 9, ст.172
N 2285-IV від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162
N 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267
N 2554-IV від 21.04.2005, ВВР, 2005, N 21, ст.303
N 2806-IV від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 48, ст.483
N 2813-IV від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 49, ст.519
N 2960-IV від 06.10.2005, ВВР, 2006, N 2-3, ст.35
N 3167-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.104
N 3235-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11, ст.96
N 3266-IV від 22.12.2005, ВВР, 2006, N 16, ст.133
N 489-V від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66
N 609-V від 07.02.2007, ВВР, 2007, N 15, ст.194
N 698-V від 22.02.2007, ВВР, 2007, N 20, ст.282
N 749-V від 15.03.2007, ВВР, 2007, N 18-19, ст.269
N 812-V від 22.03.2007, ВВР, 2007, N 25, ст.340
N 997-V від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440
N 1026-V від 16.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.444
N 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78
- зміни діють по 31 грудня 2008 року)
(Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008)
(Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 309-VI від 03.06.2008, ВВР, 2008, N 27-28, ст.253
N 509-VI від 16.09.2008, ВВР, 2008, N 48, ст.358
N 520-VI від 18.09.2008, ВВР, 2009, N 6, ст.19
N 806-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 19, ст.260
N 1180-VI від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 32-33, ст.485
N 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.511
N 1275-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, N 38, ст.534)
Цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ