Главная | Обратная связь

Принципи підбору порід при реконструкції насаджень

Асортимент паркових рослин підбирають у відповідності з їх біологічними ї екологічними властивостями і умовами місцезростання. За основу приймають місцеві стійкі породи, що зростають в даних умовах і акліматизувалися в умовах міського середовища з урахуванням санітарно-гігієнічних і оздоровчих властивостей рослинності (здатність знижувати рівень шуму, поглинати гази і пил, володіння фітонцидністю і т.д.). Так, в периметральних шумозахисних посадках переважно висаджують дерева і чагарники з густими кронами, щільними крупними листками (дуб черешковий, клен гостролистий, липа дрібнолиста, бук, граб, тополя берлінська, калина, рододендрон, бузок, ліщина, плющ та ін.).

В асортименті рослин повинні переважати довговічні породи, навіть якщо вони повільноростучі. Недовговічні породи використовують, якщо необхідно отримати декоративний ефект в стислі строки.

В асортимент порід включають супутні породи, необхідні не тільки з композиційних міркувань, але і як підгін для дерев головних порід, а також хвойні породи, які збагачують ландшафт взимку. Питома вага хвойних порід повинна складати для парків, розташованих в умовах лісостепу 7-9%, в Прикарпатті і Закарпатті - до 15%.

В найбільш акцентованих ділянках парку закладаються квітники, як з цвітінням в певні строки, так і безперервного цвітіння.

Асортимент рослин для різних видів зелених насаджень загального користування слід підбирати з врахуванням:

функціонального призначення об'єкту і відповідності цьому призначенню основних властивостей рослин;

біологічних і екологічних властивостей рослин - швидкості росту, газо-, пиле-, димостійкості, тепло- і тіневитривалості, посухо-, морозо- і вітростійкості, відношення до грунтів, довговічності;

санітарно-гігієнічних властивостей рослин - газо-, пиле-, шумо-, вітрозахисту, затінення, здатності очищати повітря, впливу на його іонізацію, фітонцидність та ін.;

зовнішнього вигляду і декоративних якостей рослин - габітусу, розміру, щільності і форми крон, фактури і кольору листя, хвої і кори, архітектоніки стовбура і гілок, забарвлення і форми суцвіть і плодів, аромату рослин, тривалості і часу цвітіння, що розглядаються з врахуванням вікових і сезонних змін рослин.

При підборі рослин для тих чи інших композицій необхідно керуватися екологічним, фітоценотичним, систематичним і художньо-декоративним принципами.

Екологічний принцип. Дуже важливо в кожному конкретному випадку правильно оцінити міські екологічні фактори з точки зору їх впливу на ріст рослин, підібрати такі породи, які в даних умовах будуть максимально використовувати позитивні фактори оточуючого середовища, відрізнятися добрим ростом, стійкістю, довговічністю і своїм середовищеутворюючим впливом покращувати і підсилювати позитивний вплив середовища на живі організми. Разом з тим, слід не просто насичувати місто рослинністю, що відповідає даному екологічному середовищу, а вибирати найбільш ефективні породи за ступенем впливу на середовище. Тут слід враховувати фітонцидність рослин.

В промислових містах при підборі асортименту рослин для того чи іншого екологічного середовища необхідно орієнтуватися на ті деревно-чагарникові породи, які є в значній мірі газостійкими і в той же час володіють пиле-, вітро-, шумо- і сонцезахисними властивостями. Це такі деревні породи, як айлант, липа повстяна (Tilia tomentosa) і кримська, клен сріблястий, біла акація, ялина колюча і її форми (голуба і срібляста), тополя (біла, канадська, чорна), софора японська, ялівець віргінський та ін.

При визначенні складу рослин і розподілу їх по території об'єкта зеленого будівництва повинні бути враховані умови місцезростання. Ці умови повинні відповідати біологічним особливостям розвитку рослин. При наявності такої відповідності рослини добре розвиваються і утворюють композиції, що гармонійно поєднуються з оточуючим ландшафтом.

В залежності від характеру ґрунтів і місцерозташування дерева і чагарники можуть бути згруповані наступним чином: на глибоких і деградованих чорноземах, сірих лісових суглинках - дуб, клен гостролистий, липа, граб, яблуня, груша; на сухих, піщаних і супіщаних грантах - сосна, береза, клен гостролистий; на вологих, наносних ґрунтах - вільха, тополя верба; на сухих крутих схилах - ялівець козацький, ефедра, барбарис, кизильник горизонтальний; на вологих заливних луках - верба, тополя, клен сріблястий; на сухих прогалинах серед дубових насаджень - груша, яблуня, терен, глід, кизил, шипшина.

Фітоценотичний принцип. На думку Л.І.Рубцова (1976), взаємовплив дерев і чагарників, що входять до складу ландшафтної композиції, може сприяти або її розвитку, або її руйнуванню. В першому випадку взаємовідносини між рослинами складаються сприятливі (береза і ясен, дуб і бук, сосна і вільха та ін.), в другому - несприятливі (ясен і бук, дуб і горіх грецький, ялина і тополя та ін.). Евкаліпт діє пригнічуюче майже на всі породи.

Такі природні поєднання, як дуб черешковий і клен гостролистий, дуб черешковий і липа дрібнолиста, ялина звичайна і бузина чорна, інші біологічно відповідні одна одній породи, які складають корінні лісові ценози, необхідно широко використовувати при створенні міських і приміських насаджень. Кращі парки, які увійшли в світову скарбницю насліддя садово-паркового мистецтва, будувались на основі природних лісових ценозів (“Олександрія” і “Софіївка” в містах Біла Церква і Умань, “Качанівка” в Чернігівській обл., “Залізна вода”, “Погулянка” та Стрийський парк у Львові).

При групуванні рослин в реконструйованому садово-парковому ландшафті кращими за фітоценотичним принципом будуть наступні поєднання: ялинник - ялиця, сосна, береза, осика, дуб, липа, ліщина; сосняк - рокитник, карагана, дрок, береза, ялівець, клен гостролистий; модринник - жимолость, шипшина, таволга, ялина, ялиця; діброва - липа, клен гостролистий і польовий, груша, яблуня, черемха, ліщина, калина, бересклет; березняк - сосна, клен гостролистий, ялина, ялиця, садовий жасмин, жимолость, шипшина.

Взаємовідносини рослин, які складають рослинне угрупування, визначають природу поєднання, знаходяться в тісній залежності від умов середовища і проявляються в чисельних формах взаємних впливів. Тому при підборі порід слід враховувати всі важливі форми впливу рослин: алелопатичний, біотрофний, біофізичний, механічний, фізіологічний і генеалогічний.

Алелопатичний вплив, який визначається хімічною природою фітонцидів і їх концентрацією, знаходить своє відображення не тільки в поєднанні певних видів деревних порід, але і в певному їх співвідношенні, тобто долі участі в насадженні. Так, наприклад, ясен звичайний негативно впливає на дуб черешковий тільки в безпосередній близькості до нього. Із збільшенням відстані між ними і зменшенням концентрації фітонцидів цей вплив слабшає і переходить в позитивний.

Змішування порід за біотрофною ознакою проводиться з врахуванням здатності змінювати режим живлення ґрунту. В даному випадку вимагається підбір такого поєднання порід, щоб відпад при розкладанні забезпечував деревостан достатньою і своєчасною подачею поживних речовин. Встановлена, наприклад, грунтопокращуюча роль листяних порід в хвойних насадженнях. В насадженнях, в яких головною породою є сосна звичайна, дуб черешковий або модрина сибірська, для покращення умов живлення можна вводити березу бородавчасту. Домішка берези в паркових насадженнях буде сприяти інтенсивному кругообігу азоту і зольних елементів, збільшенню в ґрунті вмісту рухомого азоту і рухомої фосфорної кислоти.

Липа дрібнолиста підвищує родючість ґрунту шляхом збагачення його верхніх горизонтів гумусом, азотом, вапном та іншими елементами. Цю породу можна також вводити в насадження сосни звичайної, модрини сибірської і дуба черешкового.

Бузина червона сприяє збільшенню вмісту гумусу і водорозчинних речовин. Введення бузини в насадження сосни звичайної може бути фактором збагачення ґрунту рухомими формами азоту.

Змішування порід проводиться з врахуванням біофізичної форми впливу рослин, тобто з врахуванням режиму світла, тепла, вологи та інших фізичних факторів. Ця форма впливу - одна з важливих форм прояву боротьби і конкуренції у світі рослин, так як біологічні і морфологічні особливості рослин (швидкість росту, розмір крони, стовбура, коренів і т.п.) суттєво змінюють фізичне середовище існування.

На основі досвіду підбору насаджень за біофізичним впливом визначені супутники головних порід. Відомо, що клен гостролистий і липа дрібнолиста є прекрасними супутниками дуба звичайного в лісостеповій зоні. Ясен зелений - кращий супутник дуба в посушливих районах. Горобина звичайна - визнана супутня порода для сосни звичайної і берези бородавчастої. Супутні породи стимулюють ріст головних порід у висоту змиканням і горизонтальним впливом крон.

Найбільш розповсюдженим механічним впливом є взаємне обхлістування крон дерев при їх розхитуванні вітром, а також тертя гілок і стовбурів, яке призводить до утворення ран і сухобочин. Це явище має певне значення при встановленні відстані між кронами сусідніх дерев.

Фізіологічні (при зростанні коріння і організмів) і генеалогічні (при запиленні квітів) взаємовпливи рослин відображають специфіку внутрівидових і міжвидових взаємовідносин, що враховується при підборі порід. Це, в більшості випадків, відноситься до зростання організмів, яке розповсюджене при міжвидових відносинах рослин (омела на деревах і т.п.).

Систематичний принцип. У дерев і чагарників, які належать до одного і того ж роду, багато спільного у формі стовбура і крони, характері галуження, облистнення, текстурі і забарвленні крони. Поєднання в суміжних посадках дерев різних видів, але одного і того ж роду, підкреслює і підсилює їх загальні декоративні якості, створює художню єдність. Так, серед клена гостролистого або сріблястого не виглядає чужим клен будь-якого іншого виду, хоча б інтродукованого з дуже далеких місць. Тому дуже виразні в садово-парковому ландшафті дерева і чагарники, об'єднані в родові групи, які утворюють з чисельних видів різного географічного походження своєрідні групи або гаї беріз, дубів, лип, кленів, горіхів, ялин, сосен, ялиць, садового жасмину, спірей, форзицій та ін.

Застосування принципу концентрації на окремих ділянках саду або парку великого числа форм одного і того ж роду рослин дозволяє створювати композиції з декоративним ефектом більшої виразності.

Художньо-декоративний принцип. При створенні рослинних композицій дуже важливо показати кращі декоративні якості тих чи інших рослин, досягнути їх найкращих поєднань в органічній єдності з місцевістю і оточуючими спорудами. Це завдання вирішується при правильному використанні художнього оформлення, підпорядкованості частин, рівноваги, ритму, контрастів, перспективи (лінійної і повітряної), кольору, світла, оточення, співрозмірності всіх частин, які складають єдине ціле і т.д. Велика увага повинна приділятися розмірам рослин, декоративним якостям стовбура, гілок і крони, кольору і фактурі листя, характеру і часу цвітіння і т.п.

Прикладом правильного здійснення вказаних принципів служить поєднання берези і ялини. Це поєднання взяте з природного фітоценозу: в ялинових лісах, як правило, завжди є домішка берези. Характер взаємовпливу цих порід сприятливий для їх росту і розвитку. Береза бородавчаста підвищує вітростійкість ялини звичайної і покращує лісорослинні властивості ґрунту, послаблюючи підзолоутворювальний процес, викликаний ялиною. Листя берези швидше мінералізується, ніж хвоя ялини, що сприяє більш повному втягненню елементів, що містяться в них, в новий річний цикл біологічного кругообігу. Таким чином, це стійкий і надійний тип змішування в ареалі розповсюдження цих порід, який гарантує добрий ріст і розвиток рослин.

Ялина і береза - одне з кращих декоративних поєднань. Темна хвоя ялини і чіткі контури готичних форм її крони добре підкреслюють ніжність зеленого листя і витонченість рисунку крони берези. На фоні ялини добре підкреслюється білизна стовбура і архітектура крон беріз. Вертикальні силуети ялин виділяються по контрасту з м'якими округлими і живописними кронами беріз. Поєднанням цих порід отриманий добрий контраст від співставлення округлого і пірамідального.

Колір в пейзажі поряд з планувальним ландшафтом визначає єдність. Скомпоновані за кольором рослини створюють враження єдності. Кольорову пляму сріблястого або червоного листя слід використовувати обережно для попередження пістрявості.

Колір впливає на підбір дерев і чагарників, отримання світлотіні, а також композиційне вирішення об'єкта, його орієнтацію, зміну відкритих і закритих просторів.

Використання високоякісного рослинного матеріалу забезпечує створення виразних паркових ландшафтів, покращує породний склад насаджень, що реконструюються, їх декоративні та санітарно-гігієнічні якості, сприяє створенню комфортного паркового середовища.

ЛЕКЦІЯ 7. Особливості догляду за насадженнями в процесі відновлення

Збереженість кожного об'єкта, як вже відзначалося, в тій чи іншій мірі визначається кількістю збережених на його території меморіальних елементів. В характері ландшафтів старовинних парків - це вся старовікова рослинність, що дійшла до нас з періоду меморіалізації: окремі цінні старі дерева, пов'язані з історією життя визначної особи, різної величини ландшафтні групи, що складають одну з особливостей в характері паркових пейзажів. В кожному окремому випадку максимальне збереження і підтримка старовікової рослинності складає один з обширних розділів господарської діяльності працівників парку. Глибоке вивчення умов зростання в даних умовах, лісопатологічне обстеження стану всього меморіального фонду визначають напрямки догляду і постійний нагляд за цією рослинністю.

Проводячи обстеження старовинних об'єктів садово-паркового будівництва, необхідно визначати якісний стан насаджень (дерев, чагарників, квітників, газонів, живоплотів) з метою виявлення ослаблених, пошкоджених, відмерлих рослин і планування на цих ділянках реконструктивних заходів. Аналіз паркових насаджень здійснюється згідно наказу № 226 від 24.12.2001 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.02.2002 за № 182/6470 «Про затвердження Інструкції з технічної інвентаризації зелених насаджень у містах і селищах міського типу України».

Дослідження цілого ряду об'єктів показали, що найбільше насадження страждають від недостатнього ґрунтового живлення і порушення водно-повітряного режиму ґрунтів (Агальцова, 1980). Інтенсивне відвідування парків, неорганізоване використання їх території екскурсантами, постійні зупинки поблизу меморіальних дерев великої кількості людей призвели до сильного ущільнення ґрунту. Встановлено, що загальний запас вологи в ґрунті, що піддається ущільненню, знижується на 20-40%, різко зменшуються повітрообмін і водопроникність, вологоємність і доступність ґрунтової вологи, послаблюється діяльність ґрунтових мікроорганізмів. Тому основним заходом для всіх меморіальних об'єктів є відновлення відповідної структури ґрунтів методом розпушування. Розпушування також сприяє зниженню кількості шкідливих комах в ґрунті, при цьому різко падає активність збудників хвороб. При розпушуванні ґрунту гинуть лялечки бузкової молі, гусениці лунки сріблястої, личинки північного і вишневого пильщиків, жимолостевої мінуючої мухи та ін.

В ряді об'єктів порушення водного режиму ґрунтів в насадженнях викликане не тільки ущільненням ґрунту, але й зниженням рівня ґрунтових вод. Зниження рівня ґрунтових вод позбавляє кореневу систему рослини постійної ґрунтової вологи, яку воно забирає із значної глибини. Це викликає різке послаблення насаджень, їх суховершинність і передчасний розпад. Тому поряд з розпушуванням ґрунту догляд за цінними деревами повинен включати і полив. В окремих випадках поливу вимагають не тільки поодинокі екземпляри, але й окремі ділянки парку. Норми поливу для паркових ділянок складають 250 м3/га, а для одного дерева у віці 100-150 років - 10-20 л/м2. В посушливу пору року полив повторюють через кожних два тижні.

Важливим елементом догляду за насадженнями є застосування добрив і стимуляторів росту. Найбільш перспективним вважається внесення добрив методом шурфування. По окружності , рівній приблизно двом проекціям крони, закладають 10-16 вертикальних шурфів - ям діаметром 20-40 см і глибиною до 1 м. Шурфи заповнюють органо-мінеральними добривами в залежності від складу ґрунту, породи і біологічних особливостей дерева. Мінеральні добрива (калійні і фосфорні) рекомендується вносити в рідкому вигляді і для більшої ефективності дії суміщати з поливом. З цією метою слід використовувати гідробур, який може бути пристосований до поливо-мийних машин. Добрива вносять на глибину 30-50 см, тобто в зону залягання основної маси коренів. Відстань між точками внесення добрив гідробуром повинно бути 80-100 см, а розташування точок по колу навколо дерева - в радіусі 5-8 м.

Для збереження особливо цінних дерев застосовують позакореневе підживлення і стимулятори росту. При позакореневому підживленні крони дерев обробляють синтетичною сечовиною (карбамідом) і мікродобривами з розрахунку відповідно 25-150 г і 0.5-5 г на одне дерево в залежності від віку і об'єму крони. Концентрація розчинів синтетичної сечовини 0.2-0.3%, а мікродобрив (бор, фтор, мідь та ін.) - 0.01-0.02%. Крони дерев обмивають струєю води з брандсбойта, спрямованого вище крон, щоб вода падала зверху подібно дощу. Розхід розчину на одне дерево в залежності від віку може складати до 50 л; час обробки - ранок або вечір. Поряд з позакореневими підживленнями рекомендується гігієнічне обмивання крон дерев по мірі забруднення листя, причому не менше 4-5 разів за сезон для листяних і 8-10 разів для хвойних порід. На полив одного дерева витрачається, як правило, від 30 до 100 л води, причому у воду краще додавати 0.5%-ний розчин миючих засобів (ОП-7, ОП-10 сульфанолу “Універсал”).

Застосування стимуляторів росту викликає інтенсивне утворення кореневих чохликів на дрібних корінчиках в кореневій системі, підсилюючи загальне всмоктування поживних речовин. Вносити стимулятори слід у вигляді 0.01%-ного розчину діючої речовини 1-2 рази на рік, краще весною або на початку літа. Якщо їх вносять на площу групи чи масиву, витрата повинна складати 50-100 г/га, а для одного дерева - 5 л/м2 в межах розміру крони.

Для збереження і продовження життя особливо цінних меморіальних дерев необхідні всі можливі засоби і методи, відомі в практиці догляду за старими деревами. В комплексі цих заходів можна застосовувати методи обрізування хворих і відмираючих гілок і омолоджування крон. Обрізка гілок сприяє, з одного боку, покращенню санітарного стану дерева, а з другого, викликає ріст і розвиток пагонів зі сплячих бруньок. Крім того, обрізка крони порушує існуючу рівновагу між надземною частиною рослин і їх кореневою системою і приводить до підсилення росту нових пагонів. Можна рекомендувати помірну обрізку крон: у дуба не більше 1/3 її протяжності, у липи ј, у берези 1/5. В практиці садово-паркового господарства є приклади досить інтенсивної обрізки лип - до 100% крони. При відповідному догляді липа, можливо, може піддаватися значному обрізуванню, але при цьому необхідно досконало обстежити її загальний стан, наявність патологічних змін і їх вплив на загальний рівень життєвості дерева. Тому питання про розміри обрізки, особливо при омолоджуванні старих алейних посадок (наприклад, у Стрийському парку), повинно вирішуватися спеціалістом-лісопатологом в кожному конкретному випадку.

Нерідко під дією гнилей чи механічних пошкоджень на стовбурі дерева утворюється дупло. В цьому випадку його необхідно запломбувати.

Технологія лікування дупел полягає у зачистці мертвої кори по краях дупла, досконалому видаленні всієї зруйнованої деревини до живої, зовні здорової тканини всередині порожнини, антисептуванні поверхні дупла і ізоляції деревини від зовнішніх подразників. Як правило, по краях пошкодженої деревини є шар живої рослинної тканини - калюс, за допомогою якого відбувається повне або часткове заростання дупла. Однак зустрічаються випадки, коли калюс буває мертвим або потемнілим в оточенні мертвої кори з виступаючими плодовими тілами гибів. В цьому випадку необхідно проводити зачистку всієї відмерлої кори з видаленням плодових тіл грибів. Тільки після цього можна приступати до обробки порожнини дупла і видалення зруйнованої деревини до здорової тканини.

У випадку, коли відмерла деревина порожнини дупла суха і важко піддається очищенню, особливо якщо при постукуванні по деревині відчувається пустота, то можна допустити зачистку тільки верхнього неміцного шару мертвої деревини.

Інколи зустрічаються дупла, утворені в результаті бактеріальної гнилі, з яких виділяється бура рідина. Частіше всього це спостерігається у дерев, вражених склянницею. В цих випадках необхідно їх розчистити і промити 1-2 рази 3%-ним розчином формаліну.

При зачистці пошкоджених тканин невеликих дупел бажано надавати їм подовгасту або яйцевидну форму вздовж стовбура, гілки або оголеного кореня, що сприяє більш інтенсивному заростанню порожнини. При цьому необхідно слідкувати за тим, щоб краї дупла мали найменшу поверхню.

Щоб вберегти деревину від подальшого проникнення стовбурових шкідників і розповсюдження грибкових захворювань, розчищену поверхню порожнини дупла необхідно досконало продезінфікувати - покрити її антисептиком. Антисептування можна проводити 3%-ним розчином кремнійорганічної смоли, 3-5%-ним розчином мідного купоросу, 1%-ним розчином ДІНОК, 10%-ним карболінеумом, креозотовим маслом або сумішшю денатурованого спирту з формаліном (у співвідношенні 200:1).

Суміш спирту з формаліном зручна в холодну погоду, так як змазана цією сумішшю поверхня дупла швидко висихає і до неї швидко пристає водоізолюючий склад, яким пізніше покривається продезінфікована поверхня.

По мірі висихання поверхні порожнина дупла повинна бути покрита ізоляційним складом, який захищає деревину і кору від повторного зараження спорами паразитних грибів. В якості ізоляційного матеріалу може бути використаний кам'яновугільний (кузбаський) лак, яким покривають порожнини більше 6-8 см в діаметрі. Дупла меншого розміру здатні повністю заростати з ростом калюса по периметру отвору.

Оброблені таким чином дупла можуть бути або залишені відкритими, або заповнені пломбуючою сумішшю. У випадку залишення дупла відкритим обов'язково необхідно в нижній частині порожнини зробити водостік, щоб вода не могла затримуватися всередині дупла і руйнувати прилеглі тканини.

Найбільш естетично виглядають дерева з запломбованими порожнинами. Однак пломбування дупел можна проводити тільки у тих дерев, шар живої деревини у яких залишається не менше 8-10 см. Дерева, що мають шар живої деревини менше 8-10 см, неміцні, легко вітровальні. Заповнення їх порожнин пломбуючою сумішшю є неефективним.

Покриття поверхні порожнини дупла ізоляційним складом і заповнення дупла повинні проводитися тільки до калюса - до камбіального шару, щоб пломба не заважала росту калюса і заростанню дупла.

В дуплах з гладкою поверхнею, які не мають природних заглибин по краях порожнини, рекомендується робити штучні закріплювачі для закріплення пломбуючої суміші. З цією метою в дуплах невеликих розмірів можна вбивати в деревину цвяхи, розташувавши їх під кутом до поверхні порожнини; в дуплах більших розмірів, але неглибоких, можна використовувати набивку дранки на поверхню порожнини, а в глибоких - дерев'яні або дротяні розпірки. В якості арматури дуже великих дупел може бути використана звичайна металева сітка.

Частими є випадки, коли дупло утворюється в місцях розвилок стовбурів або гілок. В цих випадках рекомендується, крім заповнення порожнини дупла пломбуючою сумішшю, застосовувати стяжки пошкоджених гілок, які потім необхідно обов'язково послаблювати.

При пломбуванні дупел, утворених в нижній частині стовбура, які спускаються до кореневої шийки, заповнення порожнини дупла пломбуючою сумішшю слід проводити у вигляді конуса з розширенням біля поверхні землі. Така форма заповнення дупла сприяє підвищенню механічної міцності “пломби” і оберігає кореневу шийку дерева від вимокання.

Порожнину дупла можна заповняти різноманітними пломбуючими сумішами. Склад їх повинен визначатися на місцях у виробничих організаціях в залежності від наявності компонентів пломбуючого складу.

Для пломбування дупел рекомендовані наступні суміші: бітум з деревною стружкою, гравійно-цементна суміш, піщано-бітумна суміш, піщано-бітумна суміш з додаванням стружки, гаряча асфальтова суміш та ін. Всі перераховані суміші прості у приготування, однак, будучи жорстким наповнювачем, при розгойдуванні дерев легко витискаються з порожнини дупла.

Більш еластичні пломбуючі суміші, приготовані на основі цементно-перхлорвінілової фарби (ЦПХВ). ЦПВХ - це антикорозійна емульсійна полімерціментна фарба, яка характеризується здатністю зберігатися тривалий час як при додатних, так і при від'ємних температурах повітря, високою швидкістю висихання (через 20-25 хв. на деревах), значною механічною міцністю, біо-, водо- і атмосферостійкістю, можливістю нанесення на поверхні з підвищеною вологістю. Паста ЦПВХ у чистому виді може застосовуватися для заповнення дрібних дупел або стоків глибиною до 5 см. У випадку більшого розміру дупла пасту рекомендується використовувати в поєднанні з наповнювачем (шлак, щебінь, стружка та ін.) в якості цементуючого матеріалу.

Академією комунального господарства ім. К.Д.Памфілова розроблена високоефективна пломбуюча суміш БР-1, яка характеризується високою біостійкістю, антикорозійністю і атмосферостійкістю. В процесі підготовки порожнини дупла для пломбування сумішшю БР-1 немає необхідності покривати поверхню порожнини ізоляційним складом.

Склад БР-1 наносять на поверхню порожнини шпателем або лопаткою після повного висихання антисептуючого шару (через 10-15 хв.). Після затвердіння суміш БР-1 набуває підвищеної міцності, еластичності, гідрофобних властивостей, стійкості до сонячної радіації і до атмосферних впливів, зберігаючи при цьому першопочаткову фактуру і колір.

Консистенція пломбуючої суміші БР-1 дозволяє механізувати роботу по лікуванню і пломбуванню дупел за допомогою вітчизняних фарборозпилювачів і шпатлювальної установки.

Лікування дерев з глибокою серцевинною гниллю утруднене через неможливість повністю очистити гниль. В цьому випадку розчищене і продезінфіковане дупло не пломбують, а декорують, закриваючи отвір дупла фанерою або жерстю. Фанеру вирізають за формою отвору дупла, прибивають по краях цвяхами і зафарбовують під колір кори дерева.

Хворі гілки і сухі сучки. Сухі сучки і оголені скелетні гілки очевидно знижують декоративність дерев. Але, що важливо, обламані або неправильно обрізані сучки є тими самими “воротами”, через які в стовбур проникають спори грибів, що викликають стовбурову гниль. Визначити це захворювання нескладно: стовбури вражених дерев, особливо в нижній частині, понівечені наростами трутових грибів. В сильно ослаблених і всихаючих дерев нерідко по всій довжині стовбура з'являються так звані водяні пагони (пагони, що утворюються не в кроні дерева і погіршують декоративність рослини), а також “вовчки”. Обрізку всохлих або хворих гілок, водяник пагонів, “вовчків” проводять до основи з подальшою обробкою антисептиками поверхні зрізу і покриттям її садовою замазкою або олійною фарбою. З метою запобігання подальшого розповсюдження інфекції всі зрізані гілки, сучки і плодові тіла необхідно зразу ж вивозити з ділянки і спалювати. Обрізку сучків і гілок можна проводити протягом всього року, але краще це робити в осінньо-зимовий період, коли збудники хвороб не утворюють спор.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ